Черкаський Художній Музей

23/09/2026

Як будянський фаянс із Харкова опинився в Черкасах?
Це історія про колекцію, яку вдалося врятувати під час повномасштабної війни, і про мистецтво, яке продовжує жити навіть після зникнення самого заводу.

24 вересня о 13:00 мистецтвознавиця Олександра Рак проведе авторську екскурсію «Врятована колекція. Будянський фаянс».

Поговоримо про історію Будянського фаянсового заводу, його майстрів, художні особливості та унікальну колекцію фаянсу 2000-х років, яка сьогодні зберігається у Черкаському художньому музеї.

Вартість: 50 грн.
Кількість місць обмежена
Запис за тел.: 0930938849
Черкаський художній музей
вул. Хрещатик, 259

22/09/2026

Всеукраїнський конкурс творчих проєктів «Код Нації»

До 35-річчя Незалежності України Національний Фестиваль «Код Нації» оголошує п’ятий Всеукраїнський конкурс творчих проєктів.

Цьогоріч конкурс об’єднує 22 номінації — від літератури, журналістики та фотографії до образотворчого мистецтва, музики, хореографії, декоративно-ужиткового мистецтва та музейних проєктів.

Учасникам пропонують творчо осмислити 35 років Незалежності України, українську культуру та ідентичність, історичну пам’ять, особисті й родинні історії, сучасність та майбутнє України.

Участь безоплатна. Подати творчий проєкт можна до 24 вересня 2026 року включно.

Детальні умови, перелік номінацій та вимоги до робіт — на сайті конкурсу:

Долучайся до пʼятого Всеукраїнського конкурсу творчих проєктів "Код Нації" до 35-ї річниці Незалежності України у межах Національного Фестивалю "Код Нації"!

22/09/2026

24 вересня о 16:00 у Черкаському художньому музеї відбудеться відкриття персональної виставки «Художник і модель» заслуженого художника України Віктора Афоніна.

Запрошуємо на відкриття!

21/09/2026

21 вересня — Міжнародний день миру 🕊️

Мир — це не лише відсутність війни. Для України сьогодні мрія про мир — це про повернення додому, відновлення міст і життя без постійної загрози.
Це мрія про справедливий і тривалий мир.

У своїх полотнах про мир говорять і художники-воїни, хоча глядач у них здебільшого бачить війну — її жорстокість, втрати, біль і руйнування, іноді помилково вважаючи, що ці образи є прославленням війни. Але це не так. Саме через зображення її жахів і руйнувань мистецтво стає своєрідним гаслом за мир, нагадуванням про ціну, яку людство платить за насильство, і про те, заради чого варто боротися. Мистецтво зберігає пам’ять, говорить про те, що важко висловити словами, і допомагає уявляти майбутнє.

Можливість відчути «мистецтво війни» та побачити прагнення до миру в цих творах сьогодні дає всеукраїнська виставка художників-воїнів ЗСУ «Відлуння», що триває у Черкаському обласному художньому музеї. Представлені на ній твори — це не лише розповідь про досвід війни, а й особисті переживання митців, їхні спогади, біль, надії та прагнення до мирного майбутнього. Виставка триватиме до 1 жовтня.

Нехай у наших містах знову горять усі вогні, вечори будуть без тривог, а слово «мир» означатиме саме те, чого ми всі прагнемо, — життя.

20/09/2026

Цьогоріч до Дня міста пропонуємо подивитися на Черкаси крізь погляд художників. Ми підготували онлайн-виставку міських пейзажів із музейної колекції.

Тихі вулички, затишні парки, знайомі будинки — художники залишили нам свої Черкаси. У різні роки, в різному світлі та з різним настроєм.

Особливо цікаво дивитися на такі роботи через роки. Деякі краєвиди вже змінилися, окремі будівлі зникли, а знайомі місця набули нового вигляду. Живопис зберігає те, що міська пам’ять поступово втрачає.

Запрошуємо до перегляду.
Діліться, яка робота сподобалась найбільше, а яка, можливо, здивувала?

З Днем міста, любі Черкаси! 💙💛

18/09/2026

У герба Черкас — щонайменше чотири різні образи міста. І кожен багато розповідає про свою епоху.

18 вересня 1985 року в Черкасах затвердили герб радянського періоду. На ньому вершник на коні тримав над головою золотий сніп, а внизу три хвилі позначали Дніпро. Композицію доповнювали серп і молот.

Проєкт створили черкаські митці М. Теліженко, А. Петренко та О. Костогриз.

Цікаво, що навіть у цьому гербі зберігся зв’язок із давнішою символікою міста: кінь уже понад століття був одним із головних образів на гербах Черкас. Щоправда, його роль змінювалася.

У 1791 році на гербі Черкас з’явився озброєний вершник.
У XIX столітті кінь залишався головною фігурою, хоча композиція герба кілька разів змінювалася.
У 1985-му вершник уже тримав не зброю, а сніп.
А в 1995 році, після здобуття Україною незалежності, місто затвердило герб із козаком і конем.

За понад два століття змінювалися політичні епохи й художня мова символів. Змінювалися акценти: від військової історії та козацької традиції до образу праці й промислово-аграрного розвитку, а згодом — до повернення козацької символіки як важливої частини історичної пам’яті міста. Водночас кінь знову і знову повертався до герба Черкас — як образ, який пов’язує різні періоди історії міста.

18/09/2026

Ще одна зустріч із ліцеїстами Черкаський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою у Черкаському художньому музеї стала нагодою поговорити про мистецтво сьогодення і те, як війна знаходить своє відображення у творчості.

Черговий мистецький мітап відбувся у Черкаському художньому музеї в межах виставки «Відлуння». Мистецтвознавиця Ірина Данилко разом із ліцеїстами розглядала представлені твори, говорила про їхні образи та художню мову, а також про особисті історії, які стоять за роботами.

Дякуємо учасникам за відкритість, увагу та цікаві запитання.

17/09/2026

Що стоїть за виставкою «Відлуння»? Які історії та сенси об’єднали роботи художників-воїнів?

Про це говоримо з одним із кураторів виставки — Володимиром Яковцем, черкаським художником, головою Черкаського відділення молодіжного об’єднання Спілки художників України та членом Національної спілки художників України.

У розмові — про ідею виставки, її учасників, мистецтво, створене під час війни, та те, що сьогодні може сказати глядачеві «Відлуння».

Запрошуємо до перегляду.

17/09/2026

За новим новоюліанським календарем, яким користується Православна церква України, 17 вересня відзначають день пам'яті мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії — ранньохристиянських мучениць, що жили у II столітті нашої ери в Римі.

Кожне з імен мучениць символізує одну з головних християнських чеснот:
- ім’я матері, Софія, означає праведну мудрість;
- Віра — віру в Христа;
- Надія — сподівання на щасливий кінець;
- Любов — щире, безкорисливе почуття.

Історія цього свята пронизана болем і жертовністю — за іменами, які сьогодні звучать світло й святково, стоїть одна з найсумніших сторінок ранньохристиянських мук.

Страждання і подвиги таких мучеників, як Віра, Надія, Любов та матір їх Софія, ширили і зміцнювали Християнство. Наслідуючи приклад цих святих, люди мали плекати у своєму житті, у родинах та серцях найбільші моральні чесноти — віру, надію і любов, просити у Бога ласки бути мудрими і терплячими.

Незважаючи на трагічність події, свято пов'язують із сімейним щастям, душевною стійкістю та надією на краще, а іменини в цей день стають приводом для теплих привітань. Віряни відвідують храм, моляться про здоров'я родини, злагоду та сімейний затишок.

Цей день особливо люблять жінки. його називали Вселенськими, або Всесвітніми бабиними іменинами, адже цього дня приймають привітання всі жінки, які носять ці чотири імена. Святих мучениць вважають покровительками сімейного вогнища — їх образ, за повір’ями, допомагає зміцнити шлюб і захистити сім’ю від розбратів та недоброзичливців. Заміжні жінки звертаються до святих із проханням повернути в сім’ю гармонію та взаєморозуміння. Незаміжні дівчата — про щасливий шлюб і народження дітей, хворі — про зцілення та міцне здоров’я.

З цим днем пов’язані й народні жіночі традиції. У давнину ранок починали зі сліз — жінки оплакували мучениць Віру, Надію та Любов і вірили, що такий обряд здатний захистити сім’ю від бід. Також існує повір’я, що цього дня жінкам не слід займатися домашніми справами та влаштовувати галасливі гуляння. При цьому Церква не відносить ці звичаї до обов’язкових правил свята. Головне значення цього дня — молитовне вшанування святих мучениць та пам’ять про їхню стійкість, віру та материнську любов.

На фото картина на склі «Віра, Надія, Любов» із фондової колекції музею.

17/09/2026

Сьогодні говоримо про українську художницю декоративного розпису, представницю наївного мистецтва Софію Гоменюк (1921–2001).

Софія Гоменюк починала свій творчий шлях разом із сестрою Яриною. Разом вони розписували хати, печі, робили самостійно пензлі, навіть із лісових трав. Для кожної барви мали окремий пензль. Пізніше сестри почали використовувати гуаш і малювати на папері та картоні. Спільно із сестрою Софія Гоменюк створила унікальний стиль, який зародився на Уманщині та підкорив шанувальників народної естетики далеко за межами рідного краю.

Роботи майстрині вирізняються особливою ритмікою — чи це дрібні тендітні квіти, чи пишні рослинні мотиви. У розписах Софії Гоменюк переважають теплі кольори наближені до природніх відтінків. Головними образами її творів є класичні елементи розписів: «вазон», «кущ», «букет», «квітка» та «пташки». Окремою сторінкою її творчості є наївний живопис із ліричним сюжетами, який майстриня полюблала додатково обрамлювати авторським орнаментом.

Софія Гоменюк, з притаманною для майстрів витонченістю та легкістю почерку, перенесла на папір давні традиції настінного малювання. Її унікальна творчість є глибоким джерелом натхнення, яка звернена до нашого коріння, багатої культурної спадщини та неповторної краси українського народного мистецтва.