22/10/2026
🇺🇦 БОГУСЛАВЩИНА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
Частина 3. МЕДВИН. ВІД ПАМ'ЯТІ ПРО ПОВСТАННЯ ДО ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ
14 жовтня 1941 року. Медвин.
У селі відбувається панахида за загиблими учасниками Медвинського повстання 1920 року. Минув двадцять один рік від трагічних подій. Медвин пережив більшовицькі репресії, колективізацію, Голодомор. Тепер село опинилося під німецькою окупацією.
Але пам'ять про повстанців залишалася живою. На панахиду зібралися місцеві жителі, представники українського націоналістичного руху, духовенство. Лунали церковні співи, майоріли українські прапори. Серед учасників згадуються Петро Солуха, Дмитро Матійко, Ілля Сидоренко, учитель Рябошапка, Іван Любарський.
Ця подія стала одним із публічних проявів українського національного життя в перші місяці окупації.
Медвинський осередок ОУН
У 1941 році на Богуславщині розгорнулася діяльність Організації українських націоналістів. Один із найбільших місцевих осередків діяв у Медвині. Його очолював Іван Федорович Сарапука, уродженець села, який за німецької окупації став комендантом місцевої поліції.
Це складна сторінка його біографії. Поліція діяла в системі окупаційної влади, однак згодом Сарапука організував збройний загін, що виступив проти нацистів.
До нього долучалися люди з різним минулим: українські націоналісти, колишні червоноармійці, радянські активісти. Не всі вони поділяли однакові політичні переконання, проте опинилися в одному загоні.
Підпілля — це не лише зброя
Збройна боротьба була лише частиною діяльності медвинського підпілля. Важливу роль відігравали зв'язкові, люди, які передавали відомості, доставляли зброю, допомагали переховуватися та підтримували контакти між селами й містами.
Однією з них була Мирослава Пилипівна Лещенко (1923–2011). Її батько, офіцер Армії Української Народної Республіки Пилип Тиміш-Ліщенко, був репресований і розстріляний у 1937 році. Навесні 1942 року Мирослава разом із молодшим братом приїхала до Медвина. Тут поступово долучилася до підпільної діяльності, стала зв'язковою загону. У селі діяли конспіративні помешкання. Одне з них, за збереженими матеріалами, містилося в будинку баби Паламаренчихи.
Медвин — Київ: невидимий зв'язок
Мирослава підтримувала зв'язок із Києвом. Під виглядом звичайних поїздок для обміну чи продажу продуктів вона переносила інформацію, необхідну підпіллю. У столиці зустрічалася з Ольгою Косач-Кривинюк — молодшою сестрою Лесі Українки.
За збереженими свідченнями, через неї медвинські підпільники отримували відомості про ситуацію в Києві та дії окупаційної адміністрації.
Це один із маловідомих зв'язків між історією Богуславщини та родиною Косачів.
Два Івани
Серед учасників медвинського загону був іще один Іван, відомий як Кубанець. У матеріалах Мирослави Лещенко він названий Іваном Кучерявим — радянським парашутистом, який дістав травми під час десантування поблизу Медвина. Йому допомогли місцеві партизани, а Мирослава доглядала його під час одужання. Згодом він приєднався до загону Сарапуки.
У музейних матеріалах зустрічається також прізвище Кондратюк. Тому остаточно встановити його особу за наявними відомостями поки не вдалося. Поруч із ними в історії медвинського підпілля згадуються Дмитро Гриб, Марушевський, Пантюха та інші учасники, про яких збереглося значно менше інформації.
Боротьба в умовах окупації
Медвинський загін здійснював збройні напади на німецькі установи та військові обози, протидіяв вивезенню молоді на примусові роботи до Німеччини.
У 1943 році Сарапука потрапив до рук гестапо, зазнав ув'язнення, але зумів повернутися до діяльності загону.
Водночас ситуація була непростою: на території діяли німецькі окупаційні сили, українські націоналістичні осередки, радянські партизани. Їхні цілі та інтереси не завжди збігалися.
Останній бій
Наприкінці 1943-го — на початку 1944 року фронт наблизився до Богуславщини. Під час однієї із сутичок із німецькими військовими в Медвині загинули Іван Сарапука та його побратим Кубанець. Збережені розповіді по-різному описують обставини їхньої загибелі. Однак сходяться в головному: обидва загинули в збройному протистоянні з окупантами. Після їхньої смерті діяльність загону фактично припинилася.
Пам'ять, яку не вдалося стерти
Історія Медвина в роки Другої світової війни не вкладається у просту схему.
Тут переплелися пам'ять про повстання 1920 року, діяльність ОУН, служба частини місцевих жителів в окупаційних структурах, збройний спротив нацистам і складні взаємини між різними підпільними силами.
За кожним прізвищем — окрема людська доля. За кожною подією — рішення, ухвалені в умовах війни, страху й невизначеності.
Сьогодні ми повертаємо ці імена в історію Богуславщини. Не спрощуючи минулого й не приховуючи його суперечностей.
Бо історична пам'ять починається з бажання знати й розуміти.
Присвячено 1000-літтю Богуславщини.
#1000літтяБогуславщини #МузейІсторіїБогуславщини #Медвин #ОУН #ІсторіяБогуславщини #УкраїнськийВизвольнийРух
