Літературно- меморіальний музей І. Карпенка-Карого

23/10/2026

23 жовтня 2026 року до Дня української писемності та мови у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького відбувся захід у рамках спільного проєкту музею і Кіровоградської письменницької організації «Нові імена у Кіровоградській обласній організації Національній спілці письменників України. Творчі портрети» з відомим кропивницьким журналістом, письменником, членом Кіровоградських обласних організації НСЖУ та НСПУ, редактором газети «Сільське життя плюс» Сергієм Полуляхом.
Науковиця музею Наталія Мельниченко озвучила основні біографічні відомості про автора та ознайомила з книжково-ілюстративною виставкою, на якій представлені книги та збірки із творами пана Сергія, серед них видання «Непереможені. Рік 2022. Імена та події, забувати про які ніхто не має права». У цьому виданні зібрано розповіді про звичайних громадян України, більшість яких була далека від військової справи, але які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист суверенітету і незалежності України і віддали найцінніше – своє життя. Автор текстів Сергій Полулях. Також в експозиції - авторський диск композитора Олександра Решетова, на якому записана пісня О. Решетова на слова пана Сергія «Баскії коні».
Полулях Сергій Васильович ‒ журналіст, прозаїк, поет. Народився 28 січня 1954 року у місті Олександрія Кіровоградської області. Навчався у Київському політехнічному та Дніпропетровському гірничому інститутах. У 1992 році розпочалася його журналістська кар’єра в олександрійській газеті «Трибуна шахтаря», яка продовжилася на першому телеканалі в рідному місті – НТА. Після переїзду в Кіровоград (нині місто Кропивницький) Сергій Полулях працював головним редактором ТРК ТТV, спеціальним кореспондентом УТ-1 по Кіровоградській області. Декілька років працював у газеті «Кіровоградська правда», начальником відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Інгульської шахти ДП «Схід ГЗК», кореспондентом газети «Україна-Центр».
У шкільні роки почав писати вірші та оповідання, які друкували у місцевій газеті. Автор книжок «Українська Колима (записки старателя)» (2012). «Смоленській шахті – 40», «Не так тії вороги» (2016-2017 рр.) у газеті «Наше місто і село»), «Партчорт» (2022), «Як у кіно» (2023), «День запитань без відповіді» (2023), «Кровообіг» (2023).
Переможець «Українського ядерного конкурсу» за кращий матеріал на тему ядерної енергетики (2013), лауреат міської журналістської премії імені Віталія Ципіна (2020). Член Кіровоградських обласних організації Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України (2024).
Літературний портрет Сергія Полуляха створювала на зустрічі модераторка Надія Гармазій – очільниця Кіровоградської обласної організації НСПУ.
Сергій Васильович поділився спогадами про дитинство, згадав свої перші віршовані рядки, досвід роботи в тележурналістиці. Розповів про історію створення збірок, відзначив ключові теми та почуття, які лежать в основі його творів.
На захід завітали члени Кіровоградської обласної організації НСПУ, друзі, колеги та шанувальники творчості Сергія Полуляха. Петро Мельник, Олена Надутенко, Сергій Осадчий у своїх виступах поділились враженнями про співпрацю та особисте відношення до героя заходу.
Зустріч пройшла в теплій та щирій атмосфері, наповненій емоціями від жвавого спілкування з автором.

22/10/2026

Сьогодні, 22 жовтня 2026 року виповнилося б 80 років поету, заслуженому журналісту України, члену Національної спілки письменників України, лауреату Шевченківської премії Дмитру Йосиповичу Іванову.
Він народився 1946 року у селі Тарасівка Новгородківського (нині – Кропивницький район) Кіровоградської області.
У 1980 році закінчив філологічний факультет Київського університету імені
Т. Г. Шевченка.
Працював у кіровоградській районній газеті «Зоря комунізму», старшим редактором Чернігівського науково-методичного центру народної творчості, головою Чернігівського літературного об’єднання, головним редактором Чернігівської обласної газети «Гарт». У 2011 року – очолював Чернігівську обласну організацію НСПУ.
Автор книг: «Зерно і любов» (1977), «Грай, сопілонько моя» (1979), «Там, где рождаются радуги» (1981), «Стремено» (1986), «Красный корень» (1987), «Маминих слів чорнобривці» (1991), «Здрастуйте! Я повернувся!» (2007), «Село в терновому вінку» (2008), «Родинний вітер» (2014).
Борис Олійник у передмові до збірки «Заповіти мого роду» писав: «Дмитро Іванов – один з тих небагатьох, про кого можна без натяжки, без пом’якшених знижок на молодість сказати: поет од Бога».
Лауреат Республіканської премії імені Миколи Островського, обласної літературної премії імені Олекси Десняка, всеукраїнської премії імені Івана Нечуя-Левицького, літературної премії імені Михайла Коцюбинського, Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, Національної премії України імені Тараса Шевченка.
3 травня 2026 року перестало битися серце нашого талановитого письменника-земляка.

ЗОРІ НАД УКРАЇНОЮ
Котиться кураїною
В теплі краї «Кур-р-р-ли-и!»
Зорі над Україною,
Ми ще не вимерли.
Нас вже не б’ють батожиною.
Ми вже – не чорні воли!
Зорі над Україною,
Ще вас не продали?
Нас із лихою годиною
Ще Веліар не вловив.
Зорі над Україною,
Чом же заплакані ви?
Важко йдемо терниною
Стежкою в зоряний час.
Зорі над Україною,
Не покидайте нас!
… буде давитись піною
Власною вражий страх,
Доки над Україною
Сяє Чумацький Шлях.
Доки іде руїною
Слово рідне в синцях…
Зорі над Україною –
Наших батьків серця.

20/10/2026

20/10/2026

Сьогодні, 20 жовтня 2026 року Ірина Анатоліївна Кримська відзначає свій ювілей.
Майбутня поетеса народилася 1981 р. в м. Кіровограді (нині м. Кропивницький).
Хист до віршування у дівчинки виявися ще у ранньому дитинстві, мабуть спрацювали родині гени, бо дядько Ірини Андрій Кримський та батько Анатолій Кримський були відомими письменниками.
Перший свій вірш надрукувала у дев’ять років у місцевій пресі, в одинадцять дебютувала добіркою поезій в Олександрівській районній газеті «Вперед» та у «Кіровоградській правді», пізніше вірші друкувалися в журналах «Вежа», «Поріг», «Жінка», «Дніпро»; літературно-мистецьких альманахах «Написане не зникає», «Брунька розкрилась учора», «Зоря материнства», «Золоте поле», «Вічна любов», альманахах Конгресу літераторів України.
Першу поетичну книжку Ірина Кримська видала в 16 років «Пелюстковий сніг» (1997). У 2002 році свою збірку «Пелюстковий сніг» презентувала в нашому музеї.
У 2003 році закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка. Під час навчання в університеті продовжувала віршувати, відвідувала літстудію «Обрій» під керівництвам професора Василя Марка, а також писала музику на власну поезію та свого батька, виконуючи їх під гітару. Після вишу розпочала свій вчительський шлях, повернулася в маленьку школу в загубленому в степу селі Триліси, де пропрацювала 10 років, викладаючи українську мову та літературу. На базі школи І. Кримська створила та очолила гурток «Літературна студія» тим самим взявши під «творчу опіку» талановитих учнів, що мали хист до красного слова і про їх досягнення знали на Кіровоградщині.
Ірина Кримська свого часу була учасницею обласної та республіканської нарад молодих літераторів. Вона лауреатка літературних конкурсів: Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу «Наша земля – Україна» (1995), міжнародних: «Гранослов» (1998), імені Марусі Бек (Торонто, Канада, 1999), обласного імені Валерія Гончаренка (2000). Відзначена премією Кабінету Міністрів України за внесок у розбудову молодої української держави (номінація – «Художнє слово»).
З-під пера Ірини вийшли поетичні збірки: «Пелюстковий сніг» (1997), «Межа» (1999), «Непідкуплені дзвони» (2001), «У дощу позичу долі…» (2004), «Прощення у Господа молю» (у співавторстві з А. Кримським, 2012).

***
Я народилась в краю Тобілевичів,
Синьою осінню в легіт лелечий.
В час, коли квіти й дерева поснули,
Степ мені все повідав про минуле.
Татова хата і хутір «Надія»,-
Разом із ними душа молоділа,
Зріли думки, почуття колисалися,
Вірші писалися.
Пращури любили! Уклін вам доземний,
Що вберегли цю приплакану землю,
Взявши її на тендітні рамена,
Слово моє розкували для мене.
Вітаємо пані Ірину з ювілеєм! Бажаємо міцного здоров’я, натхнення, добра, миру!
Чекаємо на нові збірки та зустрічі!

15/10/2026

Вітаємо з ювілеєм Віктора Анатолійовича Полянецького, журналіста, письменника.
Віктор Полянецький народився 15 жовтня 1951 року в селі Капітанка Голованівського району Кіровоградської області. Навчався у Олександрійському культурно-освітньому училищі (зараз - Олександрійський фаховий коледж культури і мистецтв), потім - Харківському державному інституті культури та філологічному факультеті Харківського державного університету імені Каразіна.
Працював в обласному театрі ляльок актором, редактором заводського радіомовлення, директором літературного музею, журналістом. Нині мешкає у Харкові.
Пише оповідання, повісті, романи. До речі, його повість вміщена у збірці історій «Чи бачать небеса котів». Ідея книги та її організація належать письменниці з Кропивницького, керівниці літературного об’єднання «Степ» Ользі Полевіній і літераторці з Дніпра Еліні Заржицькій. 36 квартир, зруйнованих падінням бомби, - 36 авторів з різних куточків України. Віктор Полянецький написав для реквієму повість «Дожити до ранку».
Окремими виданнями виходили: «З буднів складається життя», «На благо», «Доки серце болить», «За другим каменем», «На гостинах», «З чистої води», «Третім часом», «Виливали криницю», «Микола Босий», «Стрічка на матроському костюмі», «Торкнутися неба» тощо.
За свою літературну творчість Віктор Полянецький став лауреатом кількох премій: імені П. Васильченка, С. Шеврякова, К. Гордієнка, М. Чабанівського, міжнародної премії фонду Воляників-Швабінських (США). Почесний громадянин села Капітанки. Член Національної Спілки журналістів України, член Національної Спілки письменників України (з 2003).
До речі, у Кропивницькому він був останній раз – у 2023 році, завітав і до літературно-меморіального музею І.Карпенка-Карого, презентував тут книжку «Стрічка на матроському костюмі», подарував кілька книг. Вітаємо Вас з ювілеєм! Бажаємо здоров’я та творчого піднесення і так необхідної всім нам ПЕРЕМОГИ!

08/10/2026

95 років Анатолію Петровичу Куманському, журналісту та літератору.
Анатолій Куманський народився 8 жовтня 1931 року в селі Зрайки Білоцерківського району Київської області. З 1933 року проживав в селищі Олександрівка Кіровоградської області.
Журналістську й літературну діяльність Анатолій Куманський розпочав ще за часів служби в армії, потім був кореспондентом газети в місті Ананьїв Одеської області. З 1962 року Анатолій Петрович працював завідувачем відділу Олександрівської районної газети «Вперед!», кореспондентом районного радіомовлення, кореспондентом газети «Кіровоградська правда» по Олександрівському та Знам’янському районах. Друкувався в журналах «Україна», «Перець», газетах «Правда», «Известия» та інших періодичних виданнях.
У 1967 році Анатолій Петрович написав повість «Обережно, сміються тихо», яку у владних структурах визнали антипартійною й антирадянською. Відтоді, аж до часів перебудови, ім’я журналіста залишалось забутим. Анатолій Куманський – лауреат премії обласної організації Національної спілки журналістів України та обласного управління МВС (1993), його ім’я – у списку шести кращих журналістів Кіровоградщини (1992).
За життя він видав три книжки: «Сто анекдотів від Куманського», детектив «Павуки», і остання, третя книжка «Гоп, мої гречаники, від України до Сахаліну», в якій зібрано, за словами літератора, краще з написаного. Але, якщо ви пам’ятаєте часи перебудови, в будь-яких місцевих ЗМІ, постійно, на регулярній основі, публікувалися короткі оповідання, анекдоти, віршики від Анатолія Куманського.
У фондах літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого зберігаються світлини Анатолія Петровича, книги «Павуки» та «Гоп, мої гречаники, від України до Сахаліну», деякі газети і журнали зі статтями, оповіданнями, віршами.
Широко відомий також його брат Броніслав Петрович Куманський - журналіст, літератор, мистецтвознавець.
Помер Анатолій Петрович Куманський 25 травня 2008 року в місті Кіровограді (нині - м.
Кропивницький).

01/10/2026

Вітаємо з ювілеєм Івана Даниловича Петренка, краєзнавця, письменника.
Іван Петренко народився 1 жовтня 1956 року в селі Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області (нині - Кропивницький район). Закінчив історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка.
Тривалий час працював вчителем історії у Олександрівському районі, очолював відділ внутрішньої політики Олександрівської РДА, працював у музеї історії Олександрівського району, був завідувачем наукової редакції комунальної установи «Кіровоградське обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України»», головним археографом Державного архіву Кіровоградської області. Іван Данилович був серед ініціаторів встановлення кількох меморіальних дошок видатним землякам – І. Фундуклію, І. Календюку, П. Кулішу, М. Грабовському, одним із авторів проєкту пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 рр., пам’ятника «Жертвам нацизму» в Олександрівці, одним із ініціаторів встановлення пам’ятної стели автору «Холодного Яру» Горлісу-Горському в селі Розумівка.
Іван Петренко – автор низки унікальних видань з історії Кіровоградщини: «Кіровоградщина повоєнна. 1944-1948», «Невідомі війни», «Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944», «Велика війна 1941-1945. Кіровоградський вимір» (у співавторстві з В. Даценком, Ф. Шепелем), «Нове наше море. З історії будівництва Кременчуцької ГЕС» (у співавторстві з О. Бабенком), «Обком утік… З історії організації «всенародної» боротьби проти нацистів на Кіровоградщині в 1941-1943 рр.», «Колгоспне кріпацтво», «Репресії як кара за спротив» (у співавторстві з Ю. Митрофаненком), «”Торгсин” на Зінов’євщині: золото в обмін на життя» тощо. Іван Петренко - Відмінник народної освіти України (1991), Заслужений працівник культури України (2008), Почесний краєзнавець Кіровоградщини (2008), Почесний краєзнавець України (2009), лауреат обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова (2007, 2013).
Іван Данилович звернувся до художньої прози: у 2021 році він написав повість «За гріхи наші», а в 2025 році – роман «Три сповіді без причастя». Книга «Три сповіді без причастя» стала лауреатом всеукраїнської видавничої премії імені Віктора Лисенка, всеукраїнської премії імені Тодося Осмачки.
Бажаємо вам і далі радувати нас своїми краєзнавчими знахідками і особливо художньою літературою. Нехай минуле відкриває вам свої найбільші таємниці, а майбутнє дарує лише мир, радість, здоров’я та злагоду.

01/10/2026

29 вересня 2026 року померла Галина Іванівна Шпудейко, вчителька і поетеса.
Галина Шпудейко народилася 15 січня 1955 року у селищі Устинівка Кропивницького району Кіровоградської області. Закінчила філфак Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна в 1976 році (нині - Центральноукраїнський університет ім. В. Винниченко). Вчителювала, працювала вихователькою у дитячому садку, методистом у дитячо-юнацькому центрі. Була активним членом обласного літоб’єднання «Степ». Її вірші друкувалися в міських та обласних газетах. У 1999 році побачила світ перша поетична збірка - «Чистий четвер». Чимало віршів стали піснями та брали участь в конкурсах-фестивалях «Червона рута», «Музичне перехрестя» тощо. У 2019 році поетеса отримала Гран-прі в літературному фестивалі-конкурсі «Поетичний рушник» (м. Обухів), а ще диплом переможниці в конкурсі «Неспокій серця» (м. Київ). У 2017 році Галина Шпудейко стала переможницею конкурсу, оголошеному редакцією газети «Народне слово», «Слово про Кропивницький» з віршем «Розкажи мені, місто...».
Молитва за мир
Як миром скінчаються війни,
то, Господи, дай – назавжди!
Нехай і військові, й цивільні
не знають ніколи біди.
Війна і жорстока, й кривава,
а ворог – дикун, а чи звір…
Нехай буде, Боже, Тобі уся слава,
лише в Україну – повір!
Як вірять і батько, і мати,
як вірять і доньки, й сини...
Як вірують в Тебе вцілілі солдати,
вертаючись з пекла війни!
На Тебе – надії всі нині,
Спасителю наш і Творець!
Не дай Україні загину!
Дай мир, а війні хай – кінець!
Дай, Боже, нам силу і змогу
країну свою захистить –
і радо вітать Перемогу,
щоб вільно тут жити й творить!
Колектив літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого висловлює співчуття рідним та близьким Галини Іванівни і сумує разом з ними.

29/09/2026

29 вересня 2026 р. у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого відзначили 181-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича поетично-музичною зустріччю «Осінній бал».
До свята було створено виставку «Комедія чи драма? Комедії І.К. Карпенка-Карого». ЇЇ презентувала т.в.о. директора музею Світлана Колесник. Вона зупинилась на значенні творчості Івана Карпенка-Карого для української культури. Процитувала слова Івана Франка: «Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література». Охарактеризувала особливості комедій «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн». Звернула увагу на експонати виставки.
Поетично-музичну частину модерувала відома поетеса Наталія Бідненко. На заході було доволі чудових віршів у виконанні авторів – членкинь ТО «Вітрила» Олени Надутенко, Наталії Бідненко, Валентини Саєнко, інших. Майстерним виконанням пісень і музичних номерів порадували музиканти гурту «Далі буде…» та солістка гурту Світлана Саржевська.