Зміївський краєзнавчий музей/The Zmiiv museum of local lore

  • Home
  • Ukraine
  • Zmiev
  • Зміївський краєзнавчий музей/The Zmiiv museum of local lore
Call Directions Website Contact the museum

Зміївський краєзнавчий музей/The Zmiiv museum of local lore КЗ "Зміївський краєзнавчий музей"

Сьогодні Україна відзначає День працівників освіти. Це свято про залізну витримку та великі серця наших вчителів, які пр...
04/10/2026

Сьогодні Україна відзначає День працівників освіти. Це свято про залізну витримку та великі серця наших вчителів, які продовжують навчати, надихати та перемагати попри всі виклики сьогодення!
Історія циклічна. У 2026 році, українські вчителі знову стоять на передовій інтелектуального фронту. Дистанційні уроки під час тривог, заняття в укриттях, робота в умовах блекаутів — жодні виклики воєнного часу не здатні загасити те світло, яке щодня вони запалюють в серцях наших дітей.
Сьогодні, у День працівників освіти, ми висловлюємо безмежну шану тим, хто тримає наш інтелектуальний фронт. Від козацьких дяківок до сучасних онлайн-уроків під час тривог — український вчитель завжди залишається символом незламності та віри у майбутнє.
У 2026 році свято відзначається 4 жовтня.
Кого ж вітають в цей день? Цей день святкують: шкільні вчителі, вихователі дитсадків (хоча неофіційний День вихователя й усіх дошкільних працівників України (Всеукраїнський день дошкілля) відмічається щорічно 30 вересня), викладачі університетів і коледжів, майстри виробничого навчання, керівники гуртків та науково-педагогічні працівники. Педпрацівники приймають поздоровлення щороку, в першу неділю жовтня, але оскільки дата випадає на вихідний, урочисті заходи в школах та закладах освіти зазвичай проводять напередодні — у п'ятницю.
День вчителя має свій міжнародний аналог: Всесвітній день вчителя (World Teachers' Day), започаткований ЮНЕСКО, має фіксовану дату і відзначається щороку 5 жовтня.
Ідея святкувати День учителя задля вшанування працівників освіти з'явилася в багатьох країнах з XIX століття — переважно заходи присвячувалися видатним місцевим педагогам або визначним історичним подіям галузі. Наприклад, День вчителя в Аргентині (11 вересня) заснований у пам'ять видатного педагога-активіста, президента країни Домінго Фаустіно Сарм'єнто, а в Індії (5 вересня) — на честь філософа, громадського діяча і також президента країни Сарвепаллі Радхакришнана.
Одне з перших неофіційних святкувань сучасності відбулося в 1947 році в бразильському Сан-Паулу. Місцева влада розпорядилася відкрити школи в кожному містечку, а вдячні учні та батьки влаштували для педагогів день відпочинку й теплих привітань.
А от міжнародне визнання це свято отримало 5 жовтня 1966 року, в Парижі на Спеціальній міжурядовій конференції було підписано документ про соціальний статус учителів, це лягло в основу майбутнього свята. За рішенням ЮНЕСКО, Всесвітній день учителів з 1994 року відзначають 5 жовтня. Відповідні зміни дати свята були прийняті й кількома «пострадянськими країнами», зокрема в Азербайджані, Киргизстані, Вірменії. Натомість в Україні, Білорусі, Казахстані, Латвії цей день продовжують відзначати у першу неділю жовтня, як у СРСР.
У незалежній Україні «на підтримку ініціативи працівників освіти» День вчителів установлено відзначати щорічно у першу неділю жовтня (Указ Президента України № 513/94 «Про День працівників освіти» від 11 вересня 1994 року).
Історія освіти на Зміївщині пройшла довгий і унікальний шлях — від перших церковних книг до сучасних цифрових технологій. Цей процес яскраво демонструє, як регіон адаптувався до політичних та культурних змін у країні.
Еволюцію зміївської освіти можна поділити на кілька знакових періодів.
Це козацька доба та релігійні витоки XVII – XVIII століття. Першими осередками знань на Зміївщині були початкові школи при церквах, де навчали козацькі дяки. Діти вчилися читати виключно за релігійними книгами (Псалтир, Часослов). Навчальний рік не мав чіткої дати і починався лише пізньої осені, коли завершувалися всі польові роботи. Чорнило виготовляли вручну з бузини та сажі, а писали сталевими або гусячими перами.
В імперський період з’являються перші світські школи (XIX – початок XX століття). У цей час освіта стає системнішою, виникають державні та земські заклади. Так, у Змієві в 1807 році відкрили перший офіційний державний навчальний заклад, що поклало край виключно церковній монополії на освіту.
У 1865 році відкрилася Замостянська церковно-парафіяльна школа при Миколаївському храмі, яка згодом еволюціонувала в Зміївський ліцей № 2.
А у 1871 році почало роботу Жіноче училище 2-го розряду, яке згодом стало Олександрівською жіночою прогімназією, а сьогодні відоме як Зміївський ліцей № 1. Доступ до середньої жіночої освіти був елітарним. Навчання в Зміївській жіночій гімназії на початку ХХ століття коштувало стільки ж, скільки хороша дійна корова, тому діти з бідних селянських родин найчастіше відвідували безкоштовні парафіяльні школи або ремісниче училище (відкрите в 1894 році).
Викликами радянської доби стали лікнеп, дефіцит та реформи (1920-ті – 1991 роки). У 1920-ті пореволюційні роки головним викликом стала нестача паперу. Під час масової кампанії з ліквідації неписьменності (лікнеп) катастрофічно бракувало матеріалів. Зміївські учні замість зошитів часто писали на полях старих газет та пакувальних обгортках.
У 1930-ті школи масово реорганізують. Колишні гімназії стають «трудовими семирічками», а з 1933 року у місті з'являється перша повноцінна десятирічна середня освіта.
Після нацистської окупації починається повоєнне відновлення навчання у Змієві вже 15 вересня 1943 року.
А от 1960-ті конче потребували політехнізації навчання. Школи району активно переорієнтовують на зв'язок із виробництвом. У 1964 році для майбутнього ліцею №2 за чехословацьким проєктом зводять нову сучасну будівлю на місці колишнього зруйнованого храму.
В добу Незалежності та сьогодення (з 1991 року) також відбуваються зміни. Школи району позбулися радянської ідеологізації. У 2000 році заклади перейшли на 12-бальну систему оцінювання, а згодом отримали сучасні статуси ліцеїв.
Освітяни району завжди дбали про пам'ять свого краю. Наприклад, у ліцеї №1 ще з 1966 року діє потужний історичний музейний комплекс.
Сьогодні освітня сфера Зміївщини, як і всієї Харківщини, проявляє неймовірну стійкість. Заклади адаптовані під безпекові вимоги (облаштування укриттів, дистанційні платформи навчання) задля безперервного здобуття знань дітьми навіть в умовах воєнного стану.
Формування освітньої системи на Зміївщині — це заслуга багатьох поколінь талановитих педагогів та керівників. Нижче наводимо ключові імена та прізвища директорів, вчителів та опікунів, які уособлювали кожен із періодів розвитку освіти в регіоні:
Імперський період - засновники та очільники перших гімназій:
- Георгій Семенович Тубольцев - голова попечительської ради Зміївської земської Олександрівської жіночої гімназії, який на початку ХХ століття зробив вагомий внесок у матеріальний розвиток середньої жіночої освіти в місті.
- О. О. Левченко - начальниця (директорка) Зміївської жіночої гімназії у передреволюційні роки (згадується в документах 1911–1917 років). Вона керувала закладом у часи, коли він отримав статус повноцінної 7-річної гімназії з педагогічним класом.
Ранній радянський період та воєнні роки:
- Марія Юхимівна Шапошникова - легендарна зміївська вчителька, завдяки зусиллям та авторитету якої у 1927 році у Змієві було відкрито першу «трудову семирічку», що згодом стала основою для ліцею №2.
- Іван Андрійович Титаренко - став одним із найважливіших керівників в історії Зміївської першої школи, очолювавши її загалом понад 30 років у найкритичніші періоди.
У 1924–1940 рр. керував школою в часи трансформації колишньої гімназії у «трудову семирічку», а згодом — у першу повноцінну десятирічну середню школу. Саме під його керівництвом влітку 1941 року школа здійснила свій легендарний випуск двох десятих класів перед початком нацистської окупації.
У 1944–1959 рр. повернувся до керівництва закладом одразу після звільнення Змієва від нацистської окупації. Його головною заслугою стала повоєнна відбудова знищеної інфраструктури школи та згуртування вчительського колективу. За самовіддану працю та відновлення освітнього процесу в районі у 1949 році І. А. Титаренко був нагороджений орденом «Знак Пошани».
Повоєнна відбудова та період «політехнізації» (1950–1980 роки):
- Федір Іванович Заровний (1921–2014) — ветеран Другої світової війни, видатний керівник, який тривалий час очолював Зміївську першу школу. Він піднімав рівень місцевої освіти у важкі повоєнні десятиліття.
- Анатолій Макарович Касьянов — директор Зміївської восьмирічної школи у 1970-х роках. Разом із такими вчителями, як Василь Якович Шемигон (викладач математики), формував потужні освітні бази радянського періоду.
Сьогодні ми підносимо слово найвищої похвали та глибокої шани тим, чия праця є не просто професією, а справжнім священним служінням. Сьогодні наш голос звучить на честь архітекторів людських душ — працівників освіти!
Погляньмо крізь призму віків: від перших козацьких дяківок, крізь суворі випробування далекої повоєнної відбудови 1943 року, коли славетні зміївські педагоги збирали по цеглинах напівзруйновані класи, і до сьогоднішнього буремного сьогодення — ви завжди залишалися незламною скелею, на якій тримається наш народ. Ваша мудрість передається з покоління в покоління, як святий вогонь, що його не здатні загасити жодні вітри історії.
У часи, коли світ здригається від випробувань, ви, сучасні освітяни Зміївської громади та всієї України, стали нашими лицарями світла. Ваша зброя - це слово, книга, доброта і безмежне терпіння. Коли навколо темрява, ви запалюєте монітори дистанційних уроків. Коли лунають тривоги, ви ведете дітей до укриттів, перетворюючи холодні стіни на осередки безпеки, творчості та спокою. Ви навчаєте не просто математики, біології чи історії - ви вчите залишатися людьми, любити свій край і вірити у Перемогу.
Ви виростили покоління вчених, лікарів, героїв-захисників та будівничих нашої держави. Кожен успіх вашого учня — це найвища нагорода за ваші безсонні ночі, за вашу титанічну, часто непомітну, але таку всеосяжну працю.
Низький вам уклін, дорогі наставники!
Нехай ваша життєва нива буде щедрою на вдячність, здоров’я та мирне небо. Бажаємо вам невичерпного натхнення, слухняних та талановитих учнів, затишку у ваших домівках і закладах.
Пам'ятайте: доки працює український вчитель — доти живе, бореться і перемагає Україна!
Слава українським освітянам! Зі святом вас!

Сьогодні ранок мільйонів українців почався з тихого, але найважливішого «Дякую».1 жовтня ми відзначаємо День захисників ...
01/10/2026

Сьогодні ранок мільйонів українців почався з тихого, але найважливішого «Дякую».
1 жовтня ми відзначаємо День захисників і захисниць України, День українського козацтва та свято Покрови Пресвятої Богородиці. Це день, коли вся країна об'єднується в одному почутті — безмежній повазі до тих, завдяки кому ми можемо зустрічати цей день у себе вдома.
Це не просто дата в календарі, це день сили, живого щита нашої нації та нашої впевненості у майбутньому. У цей святий день Покрови ми вшановуємо мужність, професіоналізм та незламність кожного воїна, який стоїть на захисті нашої незалежності. Свято вже давно переросло старі шаблони. Воно не має гендерних меж, адже пліч-о-пліч із чоловіками нашу землю відважно захищають тисячі жінок. Воно не має вікових обмежень, бо кожна дитина, яка донатить чи пише листа на фронт, стає частиною нашої сучасної «волонтерської Січі».
Сьогодні ми чітко бачимо, як історична відвага запорожців переплавилася у надлюдську стійкість наших сучасних воїнів. Козацька асиметрична тактика, якою колись дивували світ, сьогодні закодована в українських інноваціях, алгоритмах безпілотників та унікальних рішеннях на полі бою. Сучасні воїни ЗСУ продовжують бойові традиції козацтва, поєднуючи багатовікове прагнення до свободи з новітніми технологіями захисту країни.
Історія Дня захисників і захисниць України та Дня українського козацтва бере початок у багатовікових традиціях вшанування Покрови Пресвятої Богородиці, яка вважалася небесною заступницею українських воїнів, а на офіційному державному рівні свято сформувалося через ключові етапи у 1999, 2014, 2021 та 2023 роках.
Тож, давайте відновимо хронологію становлення цих державних дат.
З давніх-давен українські воїни та запорозькі козаки вважали Богородицю своєю небесною заступницею, а головну січову церкву зводили на її честь. На свято Покрови козаки проводили свої ради та обирали отаманів. Це стало підставою для встановлення саме цього дня свято Дня українського козацтва у 1999 році. 7 серпня 1999 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 966/99, яким встановив 14 жовтня Днем українського козацтва на знак визнання історичного внеску козаків у державотворення.
Також, 14 жовтня у 2014 році було визначено Президентом України Петром Порошенком як дата нового державного свята через глибокий перетин трьох видатних воєнних традицій в історії України: дня Покрови Пресвятої Богородиці (яку шанували як заступницю українського козацтва), Дня українського козацтва та символічної дати створення Української повстанської армії (УПА).Утворення УПА офіційно прийнято вважати 14 жовтня 1942 року. Воїни повстанського руху свідомо продовжували козацькі військові традиції в боротьбі за незалежність.
На тлі російської агресії у 2014 році відбувається відмова від радянського мілітарного спадку. Якщо до 2014 року в Україні за інерцією відзначали 23 лютого - день радянської армії, то початок російської агресії вимагав остаточного розриву з радянськими маркерами та створення власного національного дня вшанування воїнів. Послідовна трансформація свята та зміна дати відбуваєтьсяв наступні роки:
- У серпні 2021 року Верховна Рада офіційно перейменували подію на День захисників і захисниць України, закріпивши на законодавчому рівні рівноправну участь жінок у захисті країни.
- А у липні 2023 року у зв'язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар дата святкування Покрови та пов'язаних із нею державних свят змістилася на 13 днів назад — на 1 жовтня.
Історія українського воїнства — це живий літопис, у якому кожен розділ написаний мовою мужності, відданості та безмежної любові до рідної землі. Коли ми розгортаємо цей літопис, то бачимо, як крізь віки тягнеться нерозривна нитка звитяги: від давньоруських дружинників до запорізьких козаків, від січових стрільців та бійців УПА до сучасних захисників і захисниць України.
Усі ці покоління об’єднує спільна покровителька — Пресвята Богородиця. Козацька мудрість казала: «Під Покровом Твоїм, Владичице, нічого не боїмося». Ця віра була настільки міцною, що дух козацтва не згас навіть після руйнування Січі, передавшись українським повстанцям двадцятого століття, а згодом — і нашим сучасникам.
Сьогодні, коли Україна знову виборює своє право на існування, поняття «захисник» набуло нового, ще глибшого змісту. Тепер це свято не лише чоловіче. Пліч-о-пліч із чоловіками на передовій, у госпіталях, за пультами керування безпілотниками та в логістиці стоять тисячі відважних жінок. Саме тому держава офіційно віддала їм шану, перейменувавши цей день на День захисників і захисниць України.
Сучасні українські воїни — це справжні титани нашого часу, які тримають небо над нами. Вони пишуть нову історію не в затишних кабінетах, а в окопах, під обстрілами, щодня ризикуючи найдорожчим. Це історія про незламність, волю та вірність прапору. Символічно, що змінюються епохи, зброя та однострої, але незмінним залишається козацький дух свободи, який неможливо скорити.
Спадкоємність між запорізькими козаками та сучасними захисниками й захисницями України — це не просто красива метафора, а реальний зв'язок, який проявляється в символах, тактиці, бойовому дусі та навіть у мові. Сучасні Збройні сили України (ЗСУ) активно відроджують козацькі традиції, адаптуючи їх до умов сучасної високотехнологічної війни.
Ось головні сфери, у яких ця спадкоємність є найбільш очевидною:
1. Назви бригад та військова символіка.
Сучасне українське військо офіційно перебирає імена видатних козацьких діячів та традиції козацьких полків:
- Іменні бригади: Багато елітних підрозділів ЗСУ гордо носять імена козацьких гетьманів та отаманів. Наприклад, 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, 54-та ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи, або 92-га ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка.
- Емблеми та нагороди: Основою для багатьох військових емблем є козацькі хрести (зокрема, Мальтійський або розширений хрест), які використовуються на прапорах, шевронах та бойових орденах.
- Символ «Трофею»: Традиційна козацька зачіска (оселедець) та специфічні вуса часто стають елементом стилю сучасних добровольців та військових як знак приналежності до воїнської касти.
2. Військова тактика та технологічність.
Козаки були інноваторами свого часу, і сучасні захисники повторюють цей підхід:
- Асиметрична війна: Козаки рідко мали чисельну перевагу, тому перемагали завдяки хитрості, мобільності та знанню місцевості (наприклад, табір із возів). Сучасні Сили оборони використовують маневрену оборону, мобільні вогневі групи та нічні рейди проти чисельно більшого ворога.
- Високі технології (Козацькі «чайки» та Дрони): Козацькі «чайки» були проривними суднами, які дозволяли непомітно атакувати величезні турецькі галери. Сьогодні українські захисники створили флот морських дронів (як-от Magura V5 чи SeaBaby), які так само асиметрично знищують великі кораблі ворога у Чорному морі.
- Універсальність бійця: Козак мав бути і піхотинцем, і вершником, і артилеристом, і суднобудівником. Сучасний український боєць — це так само універсальний солдат, який за лічені тижні опановує найскладнішу західну техніку, керує БПЛА та водночас веде ближній бій.
3. Культ волі та добровільність (Дух Січі).
- Добровольчий рух: Запорізька Січ будувалася на засадах добровільного об'єднання вільних людей задля захисту своєї землі. У 2014 та 2022 роках рух добровольців і величезний волонтерський тил відтворили феномен Січі, коли суспільство самоорганізувалося за лічені години.
- Військова демократія: На Січі авторитет командира (отамана) тримався на його бойових заслугах, а не на сліпому підпорядкуванні. У ЗСУ надзвичайно цінується лідерство нижчої та середньої ланки (сержантів і молодших офіцерів), які мають право приймати самостійні рішення на полі бою - це пряма протилежність жорсткій радянській вертикалі ворога.
4. Військовий гумор та ментальність.
- Сміх проти страху: Козаки славилися своїм дотепним, інколи чорним гумором і зневагою до смерті (яскравий приклад - лист турецькому султану). Сучасні українські захисники генерують тонни мілітарі-гумору, мемів та відео в TikTok навіть з найгарячіших точок фронту. Це їхня психологічна зброя та спосіб підтримувати високий бойовий дух.
Тож, для сучасного українського суспільства День захисників і захисниць України разом із Днем українського козацтва — це не просто чергова подія в календарі чи данина минулому. Це свято набуло життєво важливого, екзистенціального значення. Воно є точкою опори, яка тримає національну стійкість і формує погляд у майбутнє. Раніше суспільство часто орієнтувалося на політиків, бізнесменів чи зірок шоу-бізнесу. Сьогодні головними авторитетами, моральними орієнтирами та справжньою елітою України стали військові. Відбувається переосмислення поняття «Еліта нації». А повноправне включення жінок до назви свята («захисників і захисниць») продемонструвало суспільству, що захист Батьківщини - це справа професіоналізму, відваги та любові до дому, яка не має гендерних обмежень.
Це свято також остаточно розірвало зв'язок із радянськими мілітарними датами (як-от 23 лютого). Воно повернуло українців до власного коріння - козацтва, УПА та традицій Покрови. Для сучасників це доказ того, що нинішня боротьба не є випадковою чи новою. Ми усвідомлюємо себе нащадками багатовікової воїнської культури. Це дає психологічну впевненість: якщо наші предки вистояли у безвихідних ситуаціях, то вистоїмо й ми.
Це день вдячності «тут і зараз», бо він дає можливість оцінити ціну буденності. Для цивільних громадян це день глибокої рефлексії. Кожна кава зранку, можливість працювати, навчати дітей чи просто жити у своїх містах сприймається через призму вдячності тим, хто тримає фронт.
Особливого значення набуває вшанування полеглих. Сучасне українське суспільство вчиться не просто сумувати, а будувати «культуру пам'яті» — створювати меморіали, підтримувати родини загиблих та поважати ветеранів, які повертаються до цивільного життя.
Воно стало символ єдності армії та тилу. Як колись Запорізька Січ живилася підтримкою всього українського народу, так і сьогодні ЗСУ та волонтерський рух єдині. Це свято нагадує, що захисником є не лише той, хто тримає зброю в окопі, а й кожен, хто донатить, плете сітки, лікує, ремонтує чи тримає економічний фронт. Це день солідарності всієї нації.
А козацьке гасло «Воля або смерть» перестало бути фразою з підручника. Для сучасного українця це свято — маніфест того, що ми нікому не віддамо свою свободу, свою землю та своє право самостійно обирати майбутнє.
Сьогодні, 1 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, ми схиляємо голови у глибокій шані перед тими, хто став залізним щитом нашої свободи. Це свято втілює в собі нерозривний зв’язок поколінь українських воїнів. Козацький дух волі та незламності, який століттями гартувався на українських землях, сьогодні ожив у кожному захиснику та захисниці Збройних Сил України. Ви — наша гордість, наша опора та втілення справжньої шляхетності.
Дякуємо кожному воїну, який тримає фронт в окопах, у небі та на морі. Ваша мужність дарує нам можливість працювати, навчати дітей та жити на рідній землі. Ми пам'ятаємо імена всіх, хто віддав найдорожче — своє життя — за майбутнє України.Нехай Пресвята Богородиця оберігає вас своїм омофором, а віра в нашу справедливу перемогу додає сил у кожній битві.
Слава українському воїнству!
Слава Україні!

 30 вересня -Всеукраїнський день бібліотек Всеукраїнський день бібліотек щорічно відзначається 30 вересня. У другій поло...
30/09/2026


30 вересня -Всеукраїнський день бібліотек
Всеукраїнський день бібліотек щорічно відзначається 30 вересня. У другій половині 1990-х років бібліотечна спільнота України активно розвивала професійні об'єднання. Вже наприкінці 1995 року було створено Українську бібліотечну асоціацію (УБА), яка стала головним ініціатором появи професійного свята. Офіційно ж свято було засноване 14 травня 1998 року Указом Президента України Леоніда Кравчука за № 471/98.
Головною метою заснування цього дня було:
- Визнання вагомого внеску бібліотек у розвиток вітчизняної освіти, науки та культури.
- Підтримка книгозбірень на державному рівні, оскільки у 90-ті роки вони стикалися зі значними економічними труднощами.
- Піднесення престижу професії бібліотекаря та привернення уваги суспільства до проблем читання.
Свято вперше відзначили 30 вересня 1998 року. Ця дата не була прив'язана до конкретної історичної події, але гармонійно збігається із днем пам'яті святих Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії (Мудрості), що символічно підкреслює філософську суть бібліотек як центрів мудрості та знань.
Давайте зробимо невеличкий екскурс у наше минуле, коли було закладено початок бібліотечної справи. Отож, українські книгозбірні мають тисячолітню традицію:
- Перша відома бібліотека на українських землях була заснована князем Ярославом Мудрим у 1037 році при Софійському соборі в Києві. За приблизними оцінками істориків, фонд налічував від 900 до 950 одиниць манускриптів – це величезна цифра для ХІ століття.
Окрім суто релігійних текстів (Євангелія, Псалтирі), там зберігалися історичні хроніки, трактати з філософії, права, природних наук, географії та астрономії.
При бібліотеці діяла велика державна майстерня, де перекладачі та переписувачі копіювали іноземні книги (переважно з грецької та болгарської). Кожна книга була витвором мистецтва: писалася на дорогому пергаменті, прикрашалася золотом і кольоровими мініатюрами.
Бібліотека одночасно виконувала функції першого державного архіву Київської Русі. Саме тут зберігалися найважливіші документи, міжнародні договори та перші закони («Руська правда»).
Але сліди бібліотеки загадково втрачаються після 1054 року (або,скоріше всього, після монголо-татарської навали на Київ у 1240 році). Досі нажаль не знайдено жодного великого сховку. На сьогодні достеменно підтверджено існування лише однієї оригінальної книги з цієї колекції, що пережила віки. Це Реймське Євангеліє. Його як частину посагу вивезла до Франції донька Ярослава Мудрого – Анна Ярославна, коли виходила заміж за французького короля Генріха І. На цій святині згодом протягом століть присягали французькі королі під час коронації в Реймському соборі. Наразі книга зберігається у муніципальній бібліотеці французького міста Реймс.
А от найдавнішою з чинних наукових книгозбірень України є Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, заснована у 1608 році.
Першою публічною бібліотекою стала Одеська національна наукова бібліотека, яка була відкрита у 1830 році.
Сьогодні Всеукраїнський день бібліотек є не лише професійним святом для десятків тисяч бібліотекарів, а й святом для мільйонів читачів.
Зміївський край не є винятком. Тож давайте розглянемо як розвивається бібліотекарська справа у нашому осередку.
Головна установа системи — Зміївська публічна бібліотека (центральна книгозбірня), до єдиної системи закладу входять 24 бібліотеки – філії по Зміївщині. А універсальний фонд містить художню, спеціалізовану, дитячу літературу, шкільну програму, а також сучасні українські книжки та новинки для молоді.
Проте у місті є ще дві ключові бібліотечні споруди, які мають особливу архітектурну та історичну цінність:
- Зміївська дитяча бібліотека-філія розташована в унікальній історичній будівлі. Це окрема затишна споруда в самому центрі міста площею 204 кв. м, де й працює дитяча арт-майстерня.
- І Зміївська міська бібліотека-філія.
Бібліотечна мережа Зміївщини має свою унікальну історію, традиції та сучасні досягнення. Сьогодні ми з вами поділимося декількома цікавими фактами:
- Майже столітню історію налічує головна книгозбірня. Головна Зміївська публічна бібліотека була офіційно відкрита ще у 1934 році. Сьогодні вона очолює всю публічну бібліотечну систему краю.
- Влітку 2024 року поважний ювілей відзначила Зміївська міська бібліотека-філія — їй виповнилося 70 років з дня заснування.
- А будівля, в якій сьогодні розташована Зміївська дитяча бібліотека є однією з небагатьох уцілілих історичних пам'яток міста, пов'язаних із його духовним минулим. Тож давайте знову пірнемо у нього.
Ця одноповерхова цегляна споруда площею 204 кв. м була зведена наприкінці XIX століття (в офіційних документах радянського періоду роком введення в експлуатацію вказано 1954 рік, проте це, найімовірніше, дата післявоєнної реконструкції чи взяття на баланс).
Первісно будівля проектувалася і функціонувала як будинок для прочан (гостинний двір) при величному Зміївському Свято-Троїцькому соборі. Сьогодні - це не просто вціліла будівля старого міста, а унікальний свідок розквіту, знищення та відродження його духовної культури. Його історія нерозривно пов'язана із долею головного храму Зміївщини — Свято-Троїцького собору. Собор, збудований ще у 1814 році, був головним духовним осередком міста. Сюди з'їжджалися віряни з усіх куточків повіту, і саме в цій будівлі паломники могли знайти безкоштовний притулок, відпочинок та їжу.
Свято-Троїцький собор у Змієві зводили тричі (два перші дерев'яні згоріли), а фінальний кам'яний варіант будувався з 1805 по 1844 роки. Коли величний п'ятикупольний храм на Соборній площі нарешті відкрили, Зміїв став великим релігійним та ярмарковим центром повіту. На великі православні свята та відомі зміївські ярмарки до міста сходилися тисячі людей. Для обслуговування такої кількості паломників наприкінці XIX століття церковна громада та земство звели поруч із собором спеціальний цегляний комплекс. Будинок для прочан проектувався як безкоштовний готель. Тут бідні мандрівники могли отримати дах над головою, гарячу їжу та першу медичну допомогу. Для будівництва використовували міцну місцеву випалену червону цеглу. Сама будівля була одноповерховою, але мала високу стелю, великі вікна (характерні для цивільних та духовних споруд межі століть) та товсті стіни, які чудово тримали тепло взимку і прохолоду влітку (характерні для цивільних та духовних споруд межі століть) та товсті стіни, які чудово тримали тепло взимку і прохолоду влітку.
Після приходу радянської влади у 1920-1930-х роках почалося тотальне руйнування соборного комплексу. У 1936 році, під час радянської антирелігійної кампанії, Свято-Троїцький собор був повністю підірваний та знищений. Будинок для прочан врятувало виключно його практичне планування та цивільний вигляд. Радянська влада вирішила не руйнувати міцну цегляну споруду, а конфіскувати її на користь держави («націоналізувати»):
- У радянські часи тут тривалий час розміщувалися господарські та державні установи.
- Оскільки архівні документи церковного інвентаря були знищені разом із собором, у повоєнних радянських реєстрах будівлю просто записали як «введену в експлуатацію в 1954 році» (насправді це був рік масштабного капітального ремонту після руйнувань Другої світової війни).
Як же будівля стала дитячою книгозбірнею?
Сама дитяча бібліотека була створена одразу після Другої світової війни, у жовтні 1946 року. Оскільки місто лежало в руїнах, спочатку під книжковий фонд (який налічував 5000 книг, зібраних жителями «по хатах») виділили крихітну кімнатку площею всього 20 кв. м на вулиці Лиманській.
Бібліотека стрімко розвивалася, фонд зростав, і старе приміщення перестало вміщувати читачів. Історична справедливість частково повернулася у 1984 році — саме тоді міська влада передала колишню соборну будівлю для прочан у повне розпорядження Зміївської дитячої бібліотеки.
А от історичний парадокс споруди полягає в тому, що вона ніколи суттєво не змінювала свого призначення. Сто років тому вона слугувала для духовного відпочинку паломників, а з 1984 року, коли її передали Зміївській дитячій бібліотеці, стала місцем духовного збагачення для дітей.
Сьогодні ці стародавні стіни, які колись приймали мандрівників у пошуках духовної мудрості, продовжують виконувати подібну місію, відкриваючи світ знань та мистецтва для нових поколінь зміївчан. Всередині колишніх палат для прочан розміщено сучасні читальні зали, книгосховище на десятки тисяч томів та інтерактивну дитячу арт-майстерню. Споруда залишається однією з найстаріших цивільних будівель Змієва, яка повністю зберегла свій історичний силует.
Щодо сучасних зміївських бібліотек, то вони давно вийшли за межі звичайного книгосховища. У Зміївській публічній бібліотеці діє інтерактивний Молодіжний простір «VMISTI». Це безкоштовний коворкінг, де молодь збирається для настільних ігор, майстер-класів та творчого спілкування.
А при дитячій бібліотеці функціонує власна художня студія. Вихованці цієї майстерні не просто малюють, а перемагають на Міжнародних конкурсах мистецтв, представляючи свої роботи у стилістиці українського наїву навіть у Національному музеї декоративного мистецтва України в Києві.
Сільські бібліотеки Зміївщини (зокрема, Таранівська, Соколівська, Борівська та інші) є ключовими локаціями для важливих соціальних проєктів. Вони регулярно приймають патріотичні виставки дитячих малюнків, проводять заходи на підтримку захисників та стають центрами волонтерського єднання мешканців сіл.

Вельмишановні хранителі мудрості, високоповажні книголюби!
Сьогодні, у цей світлий осінній день, коли земля одягається в золоті шати, ми підносимо щиру хвалу та глибоку шану найвидатнішому витвору людського генія — Бібліотеці, та її невтомним служителям — Бібліотекарям! Низький уклін вам, шановні бібліотекарі! Ви — лоцмани в безкрайньому морі інформації. Ви — духовні наставники, які з любов'ю та терпінням відкривають кожному, хто ступить на цей поріг, скарби всесвіту. Ваша праця — це тихий, але незламний подвиг, особливо сьогодні, коли книга стає нашою духовною зброєю та оберегом української ідентичності.
Тож нехай ніколи не міліють джерела вашої мудрості! Нехай затишні зали завжди повняться допитливими дитячими очима та вдячними посмішками дорослих читачів. Бажаємо вам невичерпного натхнення, миру, міцного здоров'я та нових золотих сторінок у літописі вашої благородної праці!

Address

майдан Соборний, 6
Zmiev

Opening Hours

Tuesday 08:00 - 17:00
Wednesday 08:00 - 17:00
Thursday 08:00 - 17:00
Friday 08:00 - 17:00
Saturday 08:00 - 17:00

Telephone

+380574732230

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Зміївський краєзнавчий музей/The Zmiiv museum of local lore posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Museum

Send a message to Зміївський краєзнавчий музей/The Zmiiv museum of local lore:

Shortcuts

Share

Category