04/10/2026
Сьогодні Україна відзначає День працівників освіти. Це свято про залізну витримку та великі серця наших вчителів, які продовжують навчати, надихати та перемагати попри всі виклики сьогодення!
Історія циклічна. У 2026 році, українські вчителі знову стоять на передовій інтелектуального фронту. Дистанційні уроки під час тривог, заняття в укриттях, робота в умовах блекаутів — жодні виклики воєнного часу не здатні загасити те світло, яке щодня вони запалюють в серцях наших дітей.
Сьогодні, у День працівників освіти, ми висловлюємо безмежну шану тим, хто тримає наш інтелектуальний фронт. Від козацьких дяківок до сучасних онлайн-уроків під час тривог — український вчитель завжди залишається символом незламності та віри у майбутнє.
У 2026 році свято відзначається 4 жовтня.
Кого ж вітають в цей день? Цей день святкують: шкільні вчителі, вихователі дитсадків (хоча неофіційний День вихователя й усіх дошкільних працівників України (Всеукраїнський день дошкілля) відмічається щорічно 30 вересня), викладачі університетів і коледжів, майстри виробничого навчання, керівники гуртків та науково-педагогічні працівники. Педпрацівники приймають поздоровлення щороку, в першу неділю жовтня, але оскільки дата випадає на вихідний, урочисті заходи в школах та закладах освіти зазвичай проводять напередодні — у п'ятницю.
День вчителя має свій міжнародний аналог: Всесвітній день вчителя (World Teachers' Day), започаткований ЮНЕСКО, має фіксовану дату і відзначається щороку 5 жовтня.
Ідея святкувати День учителя задля вшанування працівників освіти з'явилася в багатьох країнах з XIX століття — переважно заходи присвячувалися видатним місцевим педагогам або визначним історичним подіям галузі. Наприклад, День вчителя в Аргентині (11 вересня) заснований у пам'ять видатного педагога-активіста, президента країни Домінго Фаустіно Сарм'єнто, а в Індії (5 вересня) — на честь філософа, громадського діяча і також президента країни Сарвепаллі Радхакришнана.
Одне з перших неофіційних святкувань сучасності відбулося в 1947 році в бразильському Сан-Паулу. Місцева влада розпорядилася відкрити школи в кожному містечку, а вдячні учні та батьки влаштували для педагогів день відпочинку й теплих привітань.
А от міжнародне визнання це свято отримало 5 жовтня 1966 року, в Парижі на Спеціальній міжурядовій конференції було підписано документ про соціальний статус учителів, це лягло в основу майбутнього свята. За рішенням ЮНЕСКО, Всесвітній день учителів з 1994 року відзначають 5 жовтня. Відповідні зміни дати свята були прийняті й кількома «пострадянськими країнами», зокрема в Азербайджані, Киргизстані, Вірменії. Натомість в Україні, Білорусі, Казахстані, Латвії цей день продовжують відзначати у першу неділю жовтня, як у СРСР.
У незалежній Україні «на підтримку ініціативи працівників освіти» День вчителів установлено відзначати щорічно у першу неділю жовтня (Указ Президента України № 513/94 «Про День працівників освіти» від 11 вересня 1994 року).
Історія освіти на Зміївщині пройшла довгий і унікальний шлях — від перших церковних книг до сучасних цифрових технологій. Цей процес яскраво демонструє, як регіон адаптувався до політичних та культурних змін у країні.
Еволюцію зміївської освіти можна поділити на кілька знакових періодів.
Це козацька доба та релігійні витоки XVII – XVIII століття. Першими осередками знань на Зміївщині були початкові школи при церквах, де навчали козацькі дяки. Діти вчилися читати виключно за релігійними книгами (Псалтир, Часослов). Навчальний рік не мав чіткої дати і починався лише пізньої осені, коли завершувалися всі польові роботи. Чорнило виготовляли вручну з бузини та сажі, а писали сталевими або гусячими перами.
В імперський період з’являються перші світські школи (XIX – початок XX століття). У цей час освіта стає системнішою, виникають державні та земські заклади. Так, у Змієві в 1807 році відкрили перший офіційний державний навчальний заклад, що поклало край виключно церковній монополії на освіту.
У 1865 році відкрилася Замостянська церковно-парафіяльна школа при Миколаївському храмі, яка згодом еволюціонувала в Зміївський ліцей № 2.
А у 1871 році почало роботу Жіноче училище 2-го розряду, яке згодом стало Олександрівською жіночою прогімназією, а сьогодні відоме як Зміївський ліцей № 1. Доступ до середньої жіночої освіти був елітарним. Навчання в Зміївській жіночій гімназії на початку ХХ століття коштувало стільки ж, скільки хороша дійна корова, тому діти з бідних селянських родин найчастіше відвідували безкоштовні парафіяльні школи або ремісниче училище (відкрите в 1894 році).
Викликами радянської доби стали лікнеп, дефіцит та реформи (1920-ті – 1991 роки). У 1920-ті пореволюційні роки головним викликом стала нестача паперу. Під час масової кампанії з ліквідації неписьменності (лікнеп) катастрофічно бракувало матеріалів. Зміївські учні замість зошитів часто писали на полях старих газет та пакувальних обгортках.
У 1930-ті школи масово реорганізують. Колишні гімназії стають «трудовими семирічками», а з 1933 року у місті з'являється перша повноцінна десятирічна середня освіта.
Після нацистської окупації починається повоєнне відновлення навчання у Змієві вже 15 вересня 1943 року.
А от 1960-ті конче потребували політехнізації навчання. Школи району активно переорієнтовують на зв'язок із виробництвом. У 1964 році для майбутнього ліцею №2 за чехословацьким проєктом зводять нову сучасну будівлю на місці колишнього зруйнованого храму.
В добу Незалежності та сьогодення (з 1991 року) також відбуваються зміни. Школи району позбулися радянської ідеологізації. У 2000 році заклади перейшли на 12-бальну систему оцінювання, а згодом отримали сучасні статуси ліцеїв.
Освітяни району завжди дбали про пам'ять свого краю. Наприклад, у ліцеї №1 ще з 1966 року діє потужний історичний музейний комплекс.
Сьогодні освітня сфера Зміївщини, як і всієї Харківщини, проявляє неймовірну стійкість. Заклади адаптовані під безпекові вимоги (облаштування укриттів, дистанційні платформи навчання) задля безперервного здобуття знань дітьми навіть в умовах воєнного стану.
Формування освітньої системи на Зміївщині — це заслуга багатьох поколінь талановитих педагогів та керівників. Нижче наводимо ключові імена та прізвища директорів, вчителів та опікунів, які уособлювали кожен із періодів розвитку освіти в регіоні:
Імперський період - засновники та очільники перших гімназій:
- Георгій Семенович Тубольцев - голова попечительської ради Зміївської земської Олександрівської жіночої гімназії, який на початку ХХ століття зробив вагомий внесок у матеріальний розвиток середньої жіночої освіти в місті.
- О. О. Левченко - начальниця (директорка) Зміївської жіночої гімназії у передреволюційні роки (згадується в документах 1911–1917 років). Вона керувала закладом у часи, коли він отримав статус повноцінної 7-річної гімназії з педагогічним класом.
Ранній радянський період та воєнні роки:
- Марія Юхимівна Шапошникова - легендарна зміївська вчителька, завдяки зусиллям та авторитету якої у 1927 році у Змієві було відкрито першу «трудову семирічку», що згодом стала основою для ліцею №2.
- Іван Андрійович Титаренко - став одним із найважливіших керівників в історії Зміївської першої школи, очолювавши її загалом понад 30 років у найкритичніші періоди.
У 1924–1940 рр. керував школою в часи трансформації колишньої гімназії у «трудову семирічку», а згодом — у першу повноцінну десятирічну середню школу. Саме під його керівництвом влітку 1941 року школа здійснила свій легендарний випуск двох десятих класів перед початком нацистської окупації.
У 1944–1959 рр. повернувся до керівництва закладом одразу після звільнення Змієва від нацистської окупації. Його головною заслугою стала повоєнна відбудова знищеної інфраструктури школи та згуртування вчительського колективу. За самовіддану працю та відновлення освітнього процесу в районі у 1949 році І. А. Титаренко був нагороджений орденом «Знак Пошани».
Повоєнна відбудова та період «політехнізації» (1950–1980 роки):
- Федір Іванович Заровний (1921–2014) — ветеран Другої світової війни, видатний керівник, який тривалий час очолював Зміївську першу школу. Він піднімав рівень місцевої освіти у важкі повоєнні десятиліття.
- Анатолій Макарович Касьянов — директор Зміївської восьмирічної школи у 1970-х роках. Разом із такими вчителями, як Василь Якович Шемигон (викладач математики), формував потужні освітні бази радянського періоду.
Сьогодні ми підносимо слово найвищої похвали та глибокої шани тим, чия праця є не просто професією, а справжнім священним служінням. Сьогодні наш голос звучить на честь архітекторів людських душ — працівників освіти!
Погляньмо крізь призму віків: від перших козацьких дяківок, крізь суворі випробування далекої повоєнної відбудови 1943 року, коли славетні зміївські педагоги збирали по цеглинах напівзруйновані класи, і до сьогоднішнього буремного сьогодення — ви завжди залишалися незламною скелею, на якій тримається наш народ. Ваша мудрість передається з покоління в покоління, як святий вогонь, що його не здатні загасити жодні вітри історії.
У часи, коли світ здригається від випробувань, ви, сучасні освітяни Зміївської громади та всієї України, стали нашими лицарями світла. Ваша зброя - це слово, книга, доброта і безмежне терпіння. Коли навколо темрява, ви запалюєте монітори дистанційних уроків. Коли лунають тривоги, ви ведете дітей до укриттів, перетворюючи холодні стіни на осередки безпеки, творчості та спокою. Ви навчаєте не просто математики, біології чи історії - ви вчите залишатися людьми, любити свій край і вірити у Перемогу.
Ви виростили покоління вчених, лікарів, героїв-захисників та будівничих нашої держави. Кожен успіх вашого учня — це найвища нагорода за ваші безсонні ночі, за вашу титанічну, часто непомітну, але таку всеосяжну працю.
Низький вам уклін, дорогі наставники!
Нехай ваша життєва нива буде щедрою на вдячність, здоров’я та мирне небо. Бажаємо вам невичерпного натхнення, слухняних та талановитих учнів, затишку у ваших домівках і закладах.
Пам'ятайте: доки працює український вчитель — доти живе, бореться і перемагає Україна!
Слава українським освітянам! Зі святом вас!
