Уманський краєзнавчий музей

01/08/2026

ХРЕСТИ УМАНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ: РУКОТВОРНІ І ОДИН, ЩО РОЗТАНУВ - НЕРУКОТВОРНИЙ

1 серпня за новим стилем відзначають християнське свято - Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього. В цей день для багатьох християн починається Успенський піст.
Свято це походить із давньої візантійської традиції виносити частину Хреста Господнього, який зберігся ще від дня його страти, на вулиці для захисту від хвороб. З’явилося це свято у Константинополі в IX столітті через літні епідемії. Частину Хреста Господнього виносили з палацу до храму Святої Софії. Святиню носили містом до свята Успіння для освячення та допомоги людям. З тих пір більше ніж тисячу років в українських храмах виносять хрест на середину залу для поклоніння. Традиційно в церквах відбувається освячення води, меду та маку. Починається суворий двотижневий Успенський піст.

Ще до християнства хрест був священним знаком, що уособлював сили природи, сонце, вогонь та вічне життя. У багатьох давніх культурах цей символ означав створення світу та захист від зла. У багатьох язичницьких народах рівносторонній хрест був знаком Сонця, руху світила по небу та життєдайної енергії вогню. Перетин ліній уособлював чотири сторони світу та центр всесвіту, де сходяться земля і небо. Знаки, схожі на хрест, люди використовували як захисні знаки від хвороб, бід та злих духів.

Християни Стародавнього Риму та Персії почали відкрито вшановувати хрест у III–IV століттях, а зображення самого розп'яття з'явилися ще пізніше — у V–VII століттях. До цього хрест сприймався як ганебне знаряддя страти, тому ранні віряни використовували інші символи (рибу, якір, доброго пастиря). Більше ніж півтори тисячі років хрест - це знак Господа, Ісуса Христа, який добровільно прийшов на землю постраждати за людей і був розп'ятий на хресті, щоб врятувати людей від гріха і смерті.

Православний хрест складається з двох перекладин: вертикальною і горизонтальною. Такий хрест називається чотирикінечний. Якщо хрест зроблений чи зображений з невеликою перекладиною зверху, там є напис І.Н. Ц. І. ( Іісус Назорянин Цар Іудейський). Інколи у православних християн хрест має ще й внизу перекладину. Вона зображує підніжжя, до якого були прибиті ноги Спасителя. Православний і католицький хрести відрізняються за формою, кількістю цвяхів на розп'ятті та написами на табличці.
Головні відмінності у формі хреста: католицький завжди чотирикінцевий, а православний найчастіше шестикінцевий, або восьмикінцевий із похилою нижньою поперечиною. Зображення Христа у католиків - тіло нагадує про реальні людські страждання і смерть, ноги складені разом і прибиті одним цвяхом, а в православній традиції Ісус зображений як той, хто переміг смерть, і ноги прибиті окремо двома цвяхами. Написи: на католицьких хрестах пишуть латинські літери I.N.R.I., а на православних — слов'янські I.H.Ц.I. Католицький хрест має просту чотирикутну форму з рівними або трохи розширеними кінцями. Православний хрест часто має три поперечини — коротку верхню (табличка з написом), довгу середню (для рук) та косу нижню (підніжжя), яка символізує духовний вибір розбійників на Голгофі.

На християнських хрестах зазвичай крім Ісуса Христа зображують найближчих свідків Його земних страждань — Богородицю та апостола Іоанна Богослова. Божа Матір (Пресвята Діва Марія) — стоїть праворуч від Хреста (з погляду того, хто дивиться), сумуючи за Сином.Апостол і євангелист Іоанн Богослов, улюблений учень Христа — стоїть ліворуч. Інколи зустрічається на хрестах Ангел-охоронець — часто вибивається на зворотній стороні натільного хрестика. Святитель Миколай Чудотворець або тезоіменитий святий власника хреста (чиє ім'я носить людина) — також популярні для тиснення на звороті. Догори над розп'яттям іноді зображують Бога Отця (у вигляді символічного образу) або Духа Святого у вигляді голуба.

Череп із кістками в основі християнського хреста (так звана «Адамова голова») символізує перемогу Ісуса Христа над гріхом і смертю, а також порятунок людства.

За християнським переданням, першу людину, Адама, було поховано саме на горі Голгофа, де пізніше розіп'яли Ісуса Христа. Кров розіп'ятого Ісуса (Нового Адама) пролилася на землю, просочилася крізь тріщину в скелі та омила череп прабатька Адама. Це символізує очищення всього людства від гріхопадіння. Череп під ногами Христа нагадує вірянам, що смерть — це не кінець і не безвихідь, адже Спаситель її подолав і подарував людям надію на Воскресіння.Саме слово «Голгофа» в перекладі з арамейської мови означає «лобне місце» або «череп». Форма пагорба збоку нагадувала людську голову.Поруч із черепом на натільних хрестах та іконах часто можна побачити літери «Г Г» (гора Голгофа) та «Г А» (голова Адама)
Інколи на хресті внизу можна побачити зображення святителя, єпископа у митрі з Євангелієм у руці. Це може бути святий Миколай Чудотворець або інший святитель.

Люди ставлять або свої букви або який небудь знак на речах, які вони хочуть відмітити. Коли хочуть показати, що річ присвячена Спасителю, її відмічають хрестом. Хрест ставлять на церквах, на Євангелії, на церковному вбранні священиків. Хрест носить на грудях і сам священик. Християни носять
хрестильний хрестик, який присвячують Богу. Крім того, християни ще й роблять хресне знамення, тобто хрестяться, щоб показати своє бажання бути вірним і служити Ісусу Христу. Хрестяться люди у важливих випадках життя: у небезпеці, у радості і в горі, на початку справи, але особливо важливо хреститися при читанні молитви і наближаючись до чогось святого.
Цікавий факт, який відбувся 10 років тому, в самий день Водохреща, тоді це було 19 січня, в Уманському краєзнавчому музеї - на підвіконні біля стіни з чудотворною іконою "Жених церкви" сніг лежав з малюнком, який нагадував хрест. Вікно це було глухим, тобто воно не може відчинятися. Розташоване вікно це на другому поверсі, де не має близько балкону, тож миють вікно водою із шлангом під напором з вулиці, бо людина не може дістати до підвіконня і шибок рукою. Як же з'явився малюнок ? Так, могла з даху впасти бурулька, і напевно, таки вона й впала так, що створився даний малюнок. Але тут співпало декілька факторів одразу: форма малюнку на снігу, час події і місце її розташування - менше ніж пара метрів від чудотворної ікони, якщо через стіну. Деякі люди при тому ще й побачили на снігу свічку, яка наче стежина вела до зображення хреста. Чи було це випадковим співпадінням, фантазією людської уяви чи це Божий знак і звернення до людей - кожен розуміє по - своєму, відповідно до власного вірування чи скептицизму.

В експозиції Уманського краєзнавчого музею, на виставці сакрального мистецтва можна побачити ритуальні хрести ХVIII, ХІХ і ХХ століть: є хрести православні і є хрест католицький. Для когось експонати виставки сакрального мистецтва - це старовина і краса мистецтва, а для когось - крім цього ще й святині.

Щиро запрошуємо жителів Уманщини і гостей міста Умані відвідати Уманський краєзнавчий музей і виставку сакрального мистецтва.

30/07/2026

🖤🕯З глибоким сумом повідомляємо, що 30 липня 2026 року перестало битися серце Володимира Харитонова — талановитого уманського живописця, графіка, дизайнера, педагога, члена ГО «Арт-Умань», людини, яка все своє життя присвятила мистецтву.

Володимир Харитонов належав до тих мистців, для яких творчість була не просто професією, а справжнім покликанням. Упродовж багатьох років він невтомно творив, відкриваючи у своїх роботах красу української природи, духовність рідної землі та глибину людських почуттів. Його живописні й графічні твори вирізняються високою майстерністю, щирістю та особливою теплотою.

Він був постійним учасником міських, обласних, всеукраїнських художніх виставок та пленерів. Його творчість здобула визнання далеко за межами рідного краю. Роботи мистця зберігаються у приватних колекціях України та зарубіжних країн, де й сьогодні гідно представляють українське мистецтво.

Він щедро ділився своїми знаннями, досвідом і любов'ю до мистецтва, підтримував молодих художників, надихав їх на творчість і допомагав знаходити власний шлях.

Та найбільше Володимира Харитонова пам'ятатимуть як надзвичайно світлу людину. Добрий, щирий, життєрадісний, відкритий до спілкування, він умів підтримати добрим словом, розділити радість. Його людяність, щедрість душі назавжди залишаться у пам'яті всіх, хто знав його особисто.

Володимир Харитонов залишив після себе безцінний творчий спадок. Його картини й надалі промовлятимуть до людей мовою мистецтва, зберігаючи тепло душі свого автора надихаючи нові покоління.

💔Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям. Разом із вами поділяємо біль цієї непоправної втрати.

Земний шлях мистця завершився, але його світло житиме у створених ним полотнах, у вдячній пам'яті колег, учнів, друзів і всіх, хто цінував його талант і добре серце.

🙏Світла і вічна пам'ять Володимиру Харитонову. Йому було 62 роки.

20/07/2026

85 РОКІВ ТОМУ ЗА ОДНУ ДОБУ 20 ЛИПНЯ В УМАНІ РОЗСТРІЛЯЛИ ПОНАД 760 ЧОЛОВІК

Чортківсько-Уманська трагедія (липень 1941 року) — один із найкривавіших злочинів радянського режиму.
Історично він був виконанням проголошеної так званої "радянізації" Західної України, яка розпочалася після 17 вересня 1939 року. В ході цієї кривавої "радянізації", коли за договором з нацистською Німеччиною війська НКВС зайшли на споконвічні західно - українські землі, почалися масові арешти української інтелігенції, молоді, духовенства та національно - свідомих громадян.
Оперативні війська НКВС залучалися для зачисток, боротьби з підпіллям (зокрема з УПА в Україні, але в 1941 році УПА ще не було, воно виникло в 1942 році) та для винищувальних батальйонів. Конвойні війська здійснювали охорону та конвоювання ув'язнених (у тому числі в системі ГУЛАГу), а також депортованих людей.

Після нападу Німеччини на території Радянського Союзу в червні 1941 р. німецькі окупанти стали стрімко наступати. Тож з арештованими людьми владі треба було щось робити. Органи НКВС отримали наказ зверху: частину ув'язнених евакуювати на схід, а частину - розстріляти. Транспорту для евакуації людей не виділяли, наказали ув'язненим - іти пішки. Фронт наближався.
Близько 800 осіб було закатовано та розстріляно у Чортківській тюрмі.
Інших в'язнів чекав «Марш смерті» до Умані. Понад 900 ув'язнених енкаведисти погнали пішки через Кам'янець-Подільський та Жмеринку до Умані, по дорозі розстрілюючи тих, хто за станом здоров'я не міг витримати швидкого темпу руху без належного відпочинку і харчування. Таких нещасних було більше сотні.
19 липня в'язні з конвоїрами прибули в Умань. Але оскільки почався стрімкий наступ німецьких військ на Умань, керівництво НКВС вирішило фізично знищити арештантів, щоб вони не потрапили на волю.

20 липня 1941 року понад 760 в'язнів були жорстоко страчені у підвалах Уманської тюрми.
Рішення про масові розстріли були прийняті наркомом державної безпеки Мешиком та відповідним начальством на місцях на підставі директиви наркома державної безпеки СРСР Меркулова (вказівка НКВС СРСР N2445 М від 23. 06. 41 р. Інформацію цю написав автор книги Нестор Мизак "За тебе, свята Україно", посилається він на архіви ВУЧК- ГПУ- НКВД- КГБ.

Ув'язнених, серед яких були і жінки, і навіть діти - підлітки, викликали по п'ять осіб до підвалу тюрми і під гудіння автомашин розстрілювали. Тіла пересипали вапном. Їх сховали у замурованому підвалі, приховавши сліди злочину. Але згодом, із приходом німецьких військ, тіла були знайдені та перезахоронені на міському кладовищі у декількох братських могилах.

В Умані на міському цвинтарі на місці поховання зведено меморіальний комплекс. Щорічно тут та біля колишньої тюрми відбуваються поминальні заходи для вшанування закатованих українців.У Чорткові також вшановують пам'ять жертв, зокрема біля Меморіалу пам'яті жертвам комуністичного режиму.

Колись були органи нквс, організовані кремлем, які проводили криваву "радянізацію", зараз путін захотів провести "денацифікацію і демілітаризацію" в Україні. Влада російського авторитарного режиму мало змінила свій звірячий вищир. Проте, як сказав лицар української поезії Василь Симоненко про українців :

"Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!"

Джерело: Нестор Мизак, "За тебе свята Україно" Чернівці, 2000 р.

18/07/2026

ТРЕБА СЛОВО СКАЗАТИ ЗАПОВІТНЕ, ЄДИНЕ
Ольга Діденко - 110 років від дня народження

"Треба слово сказати заповітне, єдине", -
ці слова належать Ользі Діденко, видатній уманській краєзнавиці і поетесі, у творчості і науковій діяльності якої поєднуються роздуми про історію, рідний край та материнська любов. Вона любила, вивчала і захищала рідний край, як могла. Розповідала про рідну Уманщину і Черкащину під час екскурсій, описувала в наукових статтях і ліричних віршах.

Діденко Ольга Петрівна (18. 07. 1916, м. Умань - 21. 05. 2010, там само).
Громадський діяч, музеєзнавець, археолог, краєзнавець. На честь Ольги Діденко названа вулиця в місті Умані.

Ольга Діденко отримала спочатку педагогічну освіту. Вона закінчила курси уманського педучилища та Миколаївський педінститут (1937).
У 1933 - 1934 р. учителювала у селі Велика Севастянівка, тоді Христинівського, тепер Уманського району, потім деякий час жила на Донеччині, де вийшла заміж за вчителя В.С.Скуратівського. В 1938 році він дістав призначення завуча Уманської педшколи, а Ольга Петрівна - викладача. З 1938 р. вона обіймала посаду завуча Уманської медшколи.

В 1941 році В.С. Скуратівського взяли до армії, в 1941 році він загинув у боях під Зеленою Брамою. Залишилась Ольга Петрівна сама з дітьми : Віталієм 1938 року народження і Сергієм 1939.

Із серпня 1941 по 1944 р. перебувала в підпільній групі Андрія Романщука.
Після війни викладала в Уманській медшколі, Уманському технікумі механізації, Стрийському педучилищі Дрогобицької та Бершадському педучилищі Вінницької областей. Повернулась до Умані і в 1962 - 1973 рр. працювала екскурсоводом, займалася збором спогадів учасників війни, поповненням музейних фондів археологічними та етнографічними матеріалами, організувала постійну виставку віконного різьблення та настінних розписів. Розробляла тематико - експозиційний план експозиції Жашківського районного краєзнавчого музею. Від 1989 року на штатній основі працювала в Черкаському обласному краєзнавчому музеї, брала участь в експедиціях інституту археології АН УРСР.
Автор низки наукових статей, друкувалася в різних періодичних виданнях. Одна із засновників культурологічного товариства " Берегиня " (1989). Працювала також екскурсоводом у паркові "Софіївка".
Лауреат премії імені Вікентія Хвойки (1997 ). Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеню і медаллю " За відвагу ", численними грамотами.

Ольга Петрівна з дитинства писала вірші. Друкувалась зрідка в «Уманській зорі», «Вітчизні», «Дніпрі», «Червоній калині».
Її поезія відзначається автобіографічністю, гуманізмом, з її віршів постає сильна , волелюбна особистість.
Ось її заповітні слова:
"Поете, ти як Бог
Зробити можеш
рай з болота.
Скажи душі: " Сіяй !"
Скажи життю: "Живи !"
Скажи мерзоті:
"Ти - мерзота!"
Ольга Діденко авторка збірок поезій «І у горі завжди зоря була» (1997) і «Мир і війна»(2000).
Світла пам'ять, світлій людині !
Співчуття рідним і близьким нашої видатної землячки !

Джерело: "Краєзнавці Уманщини". Бібліографічний довідник. Черкаси. Вертикаль. 2016

16/07/2026

16/07/2026

15/07/2026

Всіх читачів сторінки Уманського краєзнавчого музею вітаємо із святом.
15 липня — День Української Державності !
Ця дата прив'язана до Дня Хрещення Київської Русі – України та вшанування пам'яті князя Володимира Великого.

День Української Державності було встановлено Указом Президента України Володимира Зеленського № 423/2021 від 24 серпня 2021 року. В Указі стверджується відзначення цього Дня з метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення. День Української Державності підкреслює безперервність української державної традиції — від Київської Русі через козацьку державу, УНР, ЗУНР до сучасної незалежної України.
Цей святковий день нагадує нам, що українська державність має глибоке історичне коріння, а наша культура, традиції та прагнення до свободи передаються з покоління в покоління. Мрія українців, щоб були, як писав наш Великий Кобзар: "В своїй хаті - своя сила, і правда, і воля !".

У День Української Державності оживає тисячолітній голос нашої землі. Це свято — не просто дата в календарі, це жива нитка часу, що єднає крізь віки серця багатьох поколінь. Бо є держава, і є її незламний народ, який століттями, мов найдорожчий скарб, виборював своє право дихати вільно під рідним небом. Наші державницькі традиції - це міцне та глибоке коріння, що тримає нас на вітрах історії, проростаючи крізь велич Галицько-Волинського князівства, невгасиму славу Української козацької держави, прекрасну, але трагічну долю Української Народної Республіки та героїчну міць Карпатської України аж до днів нашої сучасної, рідної, незалежної України. Це свято нашої душі, нашої пам'яті та нашої спільної долі.

15 липня - День Української Державності відзначають тому, що цього дня (за новим церковним календарем) вшановують пам'ять Святого рівноапостольного князя Володимира Великого — правителя, який у 988 році запровадив християнство в Київській Русі. Прийняття християнства у 988 році князем Володимиром стало цивілізаційним вибором, який перетворив Київську Русь на європейську державу. Воно забезпечило ідеологічну єдність земель, централізувало княжу владу, вивело Русь на міжнародну арену та дала потужний поштовх для розвитку писемності й культури. Водночас християнське вчення принесло гуманістичні цінності, проголосивши кожну людину, незалежно від її статусу, носієм безсмертної душі.

Князь Володимир посів великокнязівський стіл 980 року і правив державою впродовж 35 років. За його князювання землі Київської держави простерлися від Карпат на заході і до верхів'я річки Оки та Волги на сході, від Новгорода на півночі і до Чорного моря на півдні. Правити з Києва такою великою державою було важко. Тому Володимир у найбільших містах посадив своїх синів, а відтак уся влада зосередилася в руках великокняжої родини. За Володимира почали карбувати перші давньоруські монети - срібники і златники. На них був з одного боку зображений сам князь - а з другого його герб - тризуб. Князь зміцнював власне військо і будував фортеці для захисту кордонів.

Саме з Київської Русі Україна веде традицію своєї державності. Ідея свята полягає в тому, щоб підкреслити, що українська державність має понад тисячолітню історію і не почалася лише з проголошення незалежності у 1991 році. Раніше це свято відзначали 28 липня, тому що за старим (юліанським) церковним календарем пам'ять князя Володимира припадала саме на цей день. Після переходу більшості українських церков на новоюліанський календар дата змістилася на 15 липня, і відповідно було змінено дату Дня Української Державності.

Ми є спадкоємцями великої історії, яка вчить нас бути сильними, єдиними та незламними. Нехай любов до рідної землі, взаємна підтримка й віра в майбутнє допомагають долати всі випробування.

Схилімо голови перед тими, хто віддав життя за Україну, і подякуймо кожному, хто сьогодні захищає її свободу, працює заради миру та зберігає нашу державу.

Нехай Господь благословляє Україну💙💛

З Днем Української Державності! З Днем Хрещення Київської Русі – України !

13/07/2026

🎨"Мікіндівські пленери-2026" тривають🖌

✨️Є дні, які минають… А є такі, що залишаються в пам'яті назавжди.
Саме таким став для учасників культурно-мистецького проєкту «Мікіндівські пленери – 2026» день 12 липня.

🕍Цього разу мистецтво привело нас до справжньої перлини Черкащини — величного палацу Шувалових на Тальнівщині, де історія не припадає пилом сторінок, а живе у кожному камені, у кожному дереві старого парку, у кожному погляді на його неповторну архітектуру.

Понад двадцять художників з Умані, Жашкова, Гайсина та Маньківки цього дня не просто приїхали на пленер. Вони створили цей день. Наповнили його кольорами, натхненням, дружнім спілкуванням і тією особливою творчою енергією, яка народжується лише тоді, коли поруч однодумці.

🙌Особливим стало для всіх нас - розповідь директора КНП "Палацо-паркового комплексу Шувалових" Олега Шатайла. Ми, здається, перестали помічати плин часу. Його захоплення історією, глибокі знання, харизма, епатаж і любов до цієї пам'ятки були настільки щирими, що кожен із нас ніби перенісся в іншу епоху. Здавалося, ось-ось оживуть стіни палацу, зашелестять пишні сукні, пролунають кроки його колишніх господарів… І в цю мить кожен відчув себе не просто гостем, а частинкою великої історії.

А потім настала тиша… Та сама тиша, у якій народжується мистецтво.
Художники розійшлися, обираючи найкращий ракурс. Цього дня головним героєм наших полотен став сам палац Шувалових — величний, загадковий, сповнений світла, історії й архітектурної досконалості.

🖌Більшість пленеристів писали палац просто неба, ловлячи кожен промінь сонця, кожну тінь, кожен вигин його витончених фасадів. Інші працювали всередині, захоплено відтворюючи старі зали, вишуканість архітектурних деталей, гру світла у вікнах і якусь неповторну, містичну атмосферу, яка й сьогодні живе у цих стінах. Пензлі поспішали за миттю, фарби ловили промені сонця, а білі аркуші й полотна поступово наповнювалися життям.

💛Здавалося, що сам палац цього дня вдячно відкривав художникам свою душу. Кожен бачив його по-своєму, але всіх об'єднувало одне бажання — зберегти цю велич на полотні, щоб вона жила не лише в пам'яті, а й у мистецтві.

🖼Десятки етюдів і замальовок стали початком нових картин. Попереду — довгі години творчої праці в майстернях. Але саме тут, серед липневого сонця, народилася їхня душа.

🍂Восени ми неодмінно запросимо вас на виставку, де ці роботи заживуть новим життям. А ще… маємо одну красиву творчу ідею. Поки що нехай вона залишиться маленькою таємницею. 😉✨

Додому ми поверталися втомленими. Але це була та благословенна втома, яка приходить після щасливого дня. Коли за плечима — десятки написаних етюдів, сотні світлин, тисячі емоцій і безцінні спогади.
Ми поверталися щасливими. Бо ще раз переконалися: мистецтво здатне оживляти історію, єднати людей, відкривати серця і дарувати відчуття справжнього дива, а дива живуть саме в таких красивих місцях, де живе "стара історія".

💙 Від щирого серця дякуємо колективу комплексу та особисто його директору, Олегу Шатайлу за теплий прийом, гостинність, любов до своєї справи і можливість провести цей день у місці, яке неможливо забути.

І якщо колись нас запитають, яким був цей липневий день, ми відповімо просто:
він був наповнений світлом, історією, мистецтвом і людьми, які зробили його особливим. ❤️🎨

13/07/2026

🎨 ЗАПРОШУЄМО НА ВІДКРИТТЯ ПЕРСОНАЛЬНОЇ ВИСТАВКИ! 🖼️✨
📅 15 липня о 14:00
📍 Уманський художній музей

Всіх поціновувачів мистецтва запрошуємо на відкриття персональної виставки живопису та графіки «Мій творчий шлях» 🎨

Автор виставки — Віталій Крижановський, уманський художник, член Національної спілки художників України 🇺🇦.

Експозиція об'єднує роботи різних років, що відображають багаторічний творчий шлях автора, у яких художник розкриває красу української природи, архітектури та повсякденного життя, а також представляє історичні твори, присвячені трагічним подіям в Україні та духовній спадщині нашого народу.

🖌️ Це чудова нагода зустрітися з мистцем, поспілкуватися про мистецтво, відчути силу української культури та отримати незабутні враження від щирого та змістовного мистецтва, яке надихає, зберігає історичну пам'ять і відкриває красу рідної землі. 🌻✨

📅 Коли: 15 липня 2026 року
🕑 Початок: 14:00
📍 Місце: Уманський художній музей
Вхід вільний! 😊🎉

11/07/2026

🎨 В Уманському художньому музеї завершується монтаж персональної виставки живопису і графіки уманського художника, члена Національної спілки художників України Віталія Крижановського «Мій творчий шлях».

🖼️ Відбір творів уже здійснено, і нині експозиція набуває завершених обрисів. Разом із працівниками музею автор працює над остаточним оформленням виставкового простору, щоб кожна робота посіла своє місце та повною мірою розкрила творчий задум мистця.

✨ Невдовзі виставка гостинно відчинить свої двері для відвідувачів, відкриваючи можливість ознайомитися з багатогранним творчим доробком Віталія Крижановського, простежити його мистецький шлях і відчути неповторний світ художніх образів.

📅 Запрошуємо стежити за нашими анонсами — вже зовсім скоро повідомимо дату відкриття виставки. До нової зустрічі в Уманському художньому музеї! 💙💛