КЗК "Комплексний музей історії" Царичанської селищної ради

21/05/2026

21 травня Всесвітній день вишиванки. Дата на 2026 рік. Відзначають в третій четвер травня. Свято культури східнослов'янської традиційної вишитої сорочки. Ідея виникла в 2006 році у студентів і викладачів з Чернівецького Національного Університету. Зазвичай вишиванку виготовляли із саморобного полотна, яке ткали на верстаті. Ці травневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
Ще стародавня людина відкрила мистецтво шиття для виготовлення одягу і зрозуміла, що такий самий вид шиття може покращити і збагатити її красу.
Вишиванка – частина українського національного одягу, що містить елементи етнічної вишивки. Вишиванка має багату історію в Україні, її коріння сягає дохристиянського періоду, це давня і символічна традиція в Україні.

18/05/2026

18/05/2026

18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму.
Міжнародне визнання геноциду кримськотатарського народу:
Офіційне визнання депортації 1944 року актом геноциду на
міжнародному рівні є принципово важливим кроком для утвердження історичної правди та недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому. Називаючи речі своїми іменами – геноцидом – держави і міжнародні організації дають чітку оцінку злочинам радянського режиму проти кримськотатарського народу, вшановують пам’ять жертв
та демонструють солідарність із постраждалими. Це не лише питання минулого – в сучасних умовах така позиція є також засудженням нинішньої політики РФ, яка в окупованому Криму продовжує подібну у багатьох аспектах політику знищення і витіснення к орінного народу.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику радянського тоталітарного режиму, керуючись положеннями Конвенції ООН про запобігання геноциду. На державному рівні щороку 18 травня вшановується пам’ять жертв: по всій країні проходять жалобні заходи, меморіальні мітинги, уроки пам’яті
Приклад України став поштовхом до міжнародного визнання геноциду кримськотатарського народу. Відповідні рішення ухвалили парламенти Латвії та Литви (2019), Канади (2022), Польщі, Естонії та Чехії (2024). У своїх резолюціях ці держави прямо називають дії сталінського режиму геноцидом, а також засуджують політику Російської Федерації, яка продовжує репресії проти кримських татар під час нинішньої окупації
Криму.
Таким чином, формується міжнародний консенсус щодо оцінки трагедії кримськотатарського народу як акту геноциду. Україна й надалі веде активну роботу із закликами до урядів інших країн та міжнародних організацій (ООН, Європейського парламенту, Ради Європи) надати належну правову і моральну оцінку подіям 1944 року

15/05/2026

17 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

Вражаючі факти про Великий терор в Україні
1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
2. Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
5. НКВД УРСР розташовувався у Києві у 1934–1938 рр. у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), у 1938–1941 рр. по вул. Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вул. Рози Люксембург (нині – Липська), 16.
6. У 1955 р. КГБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, в якій дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їх рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
7. В рамках Великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
9. Влітку 1937 року введено ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931-му був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793–1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936-го, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

Джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy

14/05/2026

Щороку 14 травня в Україні відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв у роки Другої світової війни.

Українці стали однією з найбільших груп серед Праведників народів світу. Це почесне звання, яке надає Держава Ізраїль через Меморіал Катастрофи «Яд Вашем». Станом на 2024 рік його отримали понад 2 700 громадян України. Вони рятували євреїв у різних регіонах — у містах і селах, на окупованих територіях, у підпіллі й навіть у лавах радянських і польських партизанських загонів. Часто це були звичайні люди — селяни, священники, вчителі, лікарі, — які не шукали слави, а керувалися совістю та співчуттям. Серед відомих рятівників — родини Суховерків, Мельників, Козленків, Шевченків, а також лікарка Марія Гайдай, священик Омелян Ковч та багато інших. Деякі з них заплатили за свою допомогу євреям найдорожчим — власним життям.
Під час нацистської окупації України з 1941-го по 1944 рік нацистським режимом було знищено понад 1,5 мільйона євреїв — майже 60% довоєнного єврейського населення України. Це стало частиною загальноєвропейського плану «остаточного розв’язання єврейського питання», ініційованого нацистською Німеччиною. Масове винищення євреїв на українських землях стало однією з найтрагічніших сторінок Голокосту — геноциду, вчиненого проти єврейського народу. На відміну від Західної Європи, де євреїв зазвичай депортували до концтаборів, в Україні значну їх частину було вбито на місці, часто безпосередньо біля своїх домівок. Нацисти використовували масові розстріли, які проводили айнзацгрупи, німецька поліція, а також місцеві колаборанти.
Символом цього злочину став Бабин Яр у Києві — балка, де лише за два дні, 29-30 вересня 1941 року, було розстріляно понад 33 тисячі євреїв. Такі трагедії сталися і в Кам’янці-Подільському, Львові, Дрогобичі, Рівному, Житомирі, Умані, Харкові, Миколаєві, Одесі та в сотнях інших міст і сіл. На місцях масових поховань нині встановлено меморіали, проте багато з них залишаються забутими або досі не ідентифікованими.
Голокост в Україні мав катастрофічні наслідки не лише для єврейської громади, а й для всієї історичної пам’яті країни

Джерело: https://www.golos.com.ua/article/383990

08/05/2026

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНИ
8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Історична довідка. Як Москва перетворила перемогу на культ:
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року (ще до підписання другого Акта). Указом Президії Верховної Ради СРСР 9 травня оголошено днем всенародного торжества та вихідним. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистей не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним святом. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, удостоєних державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цієї дати та певні меморіальні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став тільки у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу заступив міфологію про Велику жовтневу революцію. Компартія та особисто генсек Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як складника підвищення в суспільстві авторитету правлячої верхівки.
Пам’ять про Другу світову війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну, а точніше «Велику вітчизняну», продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Однак російська пропаганда активно культивує міфи про Другу світову війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а й намагається маніпулювати громадською думкою в Європі та цілому світі. Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито «виключну роль» в ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти військовополонених і цивільних.
Джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy

07/05/2026

Екскурсія для студентів

24/04/2026

Історична довідка

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.
Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ої ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.
На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в московській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.
Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).
У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.
На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрему роту радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.
Пожежники прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме пожежники зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

03/03/2026

Історія, що надихає на одужання

2 березня провели особливу екскурсію для військових, які перебувають на реабілітації. Розповідали про історію Приорілля, ділилися цікавими фактами та просто спілкувалися.

Такі візити — це частина психологічного відновлення. Зміна фокуса уваги, естетика та зв’язок із корінням допомагають воїнам повертатися до мирного світовідчуття.

Наші двері завжди відчинені для вас, дорогі захисники! Сил вам і швидкого відновлення. 💪🇺🇦

24/02/2026

Чотири роки, що змінили все: 24 лютого — день, який об'єднав Україну в боротьбі та стійкості

Україна веде справедливу оборонну війну проти Росії, яка вчинила проти нашої держави та її громадян міжнародний злочин агресії. Ми захищаємось, боронимо рідну землю, на нашому боці правда, це визнають міжнародні організації, а Генасамблея ООН чітко засудила російську збройну агресію.
Війна Росії проти України розпочалася в лютому 2014 року, з тимчасової окупації АР Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей. До 2022 року війна тривала у форматі АТО та ООС проти російських окупантів та їхніх проксі-формувань з місцевих сепаратистів, які зрадили державу і перейшли з різних причин на бік росіян. Протягом всього часу війни мільйони українців стали заручниками російської агресії. В лютому 2022 року Росія вдалася до повномасштабної агресії та спробувала в короткий час окупувати більшість території України, включно із захопленням столиці – міста Києва. Коли це не вдалося зробити, і Сили оборони дали відсіч загарбникам, Росія збільшила використання методів ведення терористичної війни, якими послуговувалася з перших днів – катування, сексуальне насильство, вбивства, залякування, депортації, пограбування та створення нестерпних умов життя в першу чергу для цивільних людей.
Є чисельні докази того, що російська армія вчиняла на тимчасово окупованих територіях України воєнні злочини, а також є достатньо підстав стверджувати, що збройні сили РФ паралельно зі злочинами агресії вчиняють акт геноциду проти українців.
Наразі тривають розслідування та збір свідчень і доказів для засудження російських злочинів, вчинених проти українських цивільних та військових. Більшість відомої інформації шокує, однак вона досі неповна, а відтак масштаб злочинів є більшим, ніж ми бачимо зараз.
Українська держава та суспільство робить все можливе, щоб зберегти пам’ять про загиблих захисників і захисниць, цивільних осіб, ідентифікувати жертв та вшанувати всіх людей, які проявили людяність та героїзм у боротьбі проти терористичного агресора.
Пам’ять про цю війну обов’язково мусить бути збережена. Відстоювання незалежності в російсько-українській війні є ключовою подією в історії сучасної України.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті