17/09/2026
Ох, людоньки… За свій столітній вік я багато бачила. Але цим гостям вдалося мене розчулити.
Приїхали до мене люди, які звикли постійно дбати про наших захисників: щось знайти, відвезти, допомогти. А тут раптом можна було нічого не вирішувати. П’ять днів можна було просто пожити: гуляти Холодним Яром, говорити, малювати, сидіти біля вогнища. А якщо хотілося спати — то й спати вдень, ніхто ж не сварився.
«Тут як у садочку», — сказали кілька учасниць. І ця фраза мене, стареньку, дуже потішила. Бо дорослі люди, які звикли самі про всіх турбуватися, теж іноді потребують, щоб хтось подбав про все і сказав: «Відпочивай, ми усе зробимо».
Щоправда, дехто перед поїздкою сумнівався: «Я роблю не так багато», «можливо, є люди, яким це потрібніше», «чи достатньо я волонтерю, щоб дозволити собі такий відпочинок?» Отакої. Люди допомагають війську і все одно думають, що самі ще не заслужили на перепочинок.
А я дивилася, як вони відпускають оте своє вічне «треба». Сміються, гуляють, знайомляться. Видно було, що їм тут добре.
Та й мені нудьгувати не довелося. Я і в фотосесії з кікіморами взяла участь — ох, ці ваші модні словечка, вже й я їх вивчила! — і пісень нових від гостей почула.
Потім я прочитала їхні відгуки й зовсім за живе взяло. Довели стареньку аж до сліз.
💚 «Я знову відчула себе живою».
💚 «Я приїхала як волонтерка, яка звикла піклуватися про інших, а повернулася з відчуттям, що хтось нарешті подбав і про мене».
💚 «Для мене цей ретрит став нагадуванням про те, що іноді, щоб рухатися далі, потрібно просто дозволити собі зупинитися».
А ці п’ять днів не відбулися б без добрих людей. Спасибі Громадсько-військовий рух, ГО "Жінки Канівщини: сила в дії", MitOst e.V., Annegret Wulff, Stefanie Schiffer та всім, хто долучився. Хтось дав багато, хтось — скільки міг. Отак по ниточці, по копієчці — та й назбиралося.
І тепер я точно знаю: воно того варте. Коли ті, хто звик дбати про інших, отримують трохи турботи, очі в них стають зовсім іншими.
Тож приїжджайте ще, мої хороші. Чекаю💚
