01/05/2026
✨ "Інколи думаю, чи не з глини я сам," – усміхався Майстер. І жартував: «Для творчості людське життя – надто коротке. Якби жив сот п'ять, то може б і вклався».
У 60-их його роботи прогриміли Європою. У 90-их – отримав Шевченківську премію. У поважні 95років – він досі творив. Василь Омеляненко. Український гончар, якого знає світ.
▫️ Гончар із Гончарівки
💛 Уявіть: хлопчику дев'ять років, а він уже знає, що його призначення — творити. З-під його маленьких рук народжуються перші глиняні свистунці. Кострубаті, нерівні, але живі. Це початок легенди.
Народився в Опішні на Полтавщині, у небагатій родині, яка наймала житло на кутку Гончарівці. Звідти, де споконвіку жили ті, хто розмовляв із глиною. Де кожен дім дихав димом гончарних печей.
Хлопець рано зрозумів: глина – це не просто матеріал. Це спосіб розповісти світу про красу. "Мене з дитинства тягнуло до чогось незвичайного, – розповідав журналістам Майстер. – На початку тридцятих років майстри у нас в Опішні робили глиняні свищики лише у вигляді півників. А ми з братом Петром вирішили, що це несправедливо по відношенню до іншої живності. І почали ліпити рибок, зайчиків, білочок, собачок… Покупці саме їх розбирали в першу чергу".
▫️ Баран, що підкорив Брюссель
Фірмовий "омелянівський" декор був неповторним. Кучеряву шерсть на бичках і баранчиках майстер робив... старенькою дзигою. "Колись знайшов стареньку дзигу, витяг з неї стержень, і з того часу це моя стека для декору, мій почерк", – розповідав він.
💙 1960 рік став переломним. Скульптура Василя Омеляненка "Баран" поїхала до Брюсселя й здобула нагороду. Після цього – міжнародна слава.
Канада, Японія, Польща, Норвегія, США, Велика Британія – весь світ аплодував українському гончареві.
Його твори потрапили до найпрестижніших музейних колекцій Європи. Він став лауреатом Шевченківської премії, Заслуженим майстром народної творчості України. А сам продовжував жити і творити у своїй скромній домашній майстерні, де радо приймав гостей, ділився досвідом, навчав молодих.
💛 До останніх днів, до 95 років, майстер не полишав роботи. «Я до цієї роботи наче уріс і варто мені її лишити – у мене життя не буде. Вона мене держить на світі ця робота, оця глина, оці фантастичні звірі...».
У 2021 році серце Майстра зупинилося, але його творчість живе. Його леви досі дивляться на нас мудрими очима з музейних полиць. Його баранчики стоять у домівках по всьому світу. А десь в Опішні залишилася маленька майстерня, де все ще пахне глиною.
Василь Омеляненко. Гончар з Опішні. Майстер, який довів: українська глина може зачарувати планету.
Пам'ятаймо. Пишаймося. Творімо. 💙💛
