https://memorybook.org.ua/pages/about-us

Книга пам'яті полеглих за Україну, Вулиця Трьохсвятительська, 8, Kyiv (2026)

13/09/2026

13 ВЕРЕСНЯ - ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА ПОЛЕГЛИМИ ГЕРОЯМИ…
Вічна Пам’ять і Шана Героям, які віддали життя за Україну, захищаючи територіальну цілісність і суверенітет держави під час російсько – української війни 13 ВЕРЕСНЯ
http://memorybook.org.ua
У 2014 році
Сержант Драган Олексій Анатолійович
93-я окрема механізована бригада
Загинув в бою 13 вересня 2014 р. біля с. Красний Партизан, Ясинуватський район, Донецька область. Разом з Олексієм загинули солдат Серебринський В. О. та старший солдат Шевченко О. В.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/5/dragan.htm

Солдат Серебринський Володимир Олександрович
93-я окрема механізована бригада
Загинув в бою 13 вересня 2014 р. біля с. Красний Партизан, Ясинуватський район, Донецька область. Разом з Володимиром загинули молодший сержант Драган О. А. та старший солдат Шевченко О. В.
Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/21/serebrinsky.htm

Старший солдат Шевченко Олександр Вікторович
93-я окрема механізована бригада
Загинув в бою 13 вересня 2014 р. біля с. Красний Партизан, Ясинуватський район, Донецька область. Разом з Олександром загинули молодший сержант Драган О. А. та солдат Серебринський В. О.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/28/shevchenkolexander.htm

Старший лейтенант Кітновський Олексій Володимирович
51-а окрема механізована бригада
Помер 13 вересня 2014 р. від раніше отриманих поранень
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
"За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу", нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1).
http://memorybook.org.ua/14/kitnovsky.htm

У 2015 році
Старший солдат Ільченко Сергій Анатолійович
2-й окремий мотопіхотний батальйон (30-а окрема механізована бригада)
Загинув 13 вересня 2015 року у селищі Луганське Донецької області під час бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога. Разом з Сергієм загинув старший солдат Ю. Січкар. Пізніше, 20 вересня 2015 р., від отриманих в цьому бою поранень помер командир Сергія старший лейтенант В. Рожелюк.
Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/11/ilchenko.htm

Старший солдат Січкар Юрій Анатолійович
2-й окремий мотопіхотний батальйон (30-а окрема механізована бригада)
Загинув 13 вересня 2015 року у селищі Луганське Донецької області під час бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога. Разом з Юрієм загинув старший солдат С. Ільченко. Пізніше, 20 вересня 2015 р., від отриманих в цьому бою поранень помер командир Сергія старший лейтенант В. Рожелюк.
Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/21/sichkar.htm

У 2016 році
Молодший сержант Гулькевич Олександр Володимирович
43-й окремий мотопіхотний батальйон
Загинув 13 вересня 2016 р. о 22:10 на блокпості поблизу смт Зайцеве (Горлівська міська рада, Донецька область), внаслідок артилерійського обстрілу зі 152-мм гармат 2А36 "Гіацинт-Б".
Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
http://memorybook.org.ua/4/gulkevich.htm

Солдат Шемет Артем Євгенович
54-а окрема механізована бригада
Трагічно загинув 13 вересня 2016 р. в районі м. Бахмут, Донецька область
http://memorybook.org.ua/28/shemet.htm

У 2018 році
Солдат Матвієнко Микола
56-а окрема мотопіхотна бригада
Загинув 13 вересня 2018 р. в зоні ООС
http://memorybook.org.ua/16/matvienkomikola.htm

У 2021 році
Прапорщик Рябченко Сергій Миколайович
503-й окремий батальйон морської піхоти
Помер 13 вересня 2021 р. від серцевої недостатності, перебуваючи на бойових позиціях поблизу с. Верхньоторецьке під Донецьком.
https://memorybook.org.ua/20/ryabchenkoserg.htm

Старший солдат Данилів Дем'ян Петрович («Дембель»)
17-й окремий мотопіхотний батальйон (57-а окрема мотопіхотна бригада)
Загинув вранці 13 вересня 2021 р., перебуваючи на ВОП поблизу с. Причепилівка (Новоайдарський район Луганської області), отримавши наскрізні кульові поранення голови та грудної клітки під час ворожого обстрілу зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів.
Указом Президента України № 25/2022 від 21 січня 2022 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
https://memorybook.org.ua/5/danyliv.htm
У 2022 році…

У 2023 році…

У 2024 році…
- молодший сержант НГУ Андрій Анатолійович БАРКОВ 'Майк' https://memorybook.org.ua/soldiers/andrii-a-barkov
- лейтенант служби цивільного захисту Денис Вікторович БОРБІТ https://memorybook.org.ua/soldiers/denys-v-borbit
- старший сержант ЗСУ Дмитро Степанович ВІНТОНИК https://memorybook.org.ua/soldiers/dmytro-s-vintonyk
- сержант ЗСУ Богдан Олегович ВЛАСІЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/bohdan-o-vlasii
- солдат ЗСУ Дмитро Володимирович ВЛАСОВ https://memorybook.org.ua/soldiers/dmytro-v-vlasov
- солдат ЗСУ Юрій Васильович ГАНЖА https://memorybook.org.ua/soldiers/yurii-v-hanzha
- солдат ЗСУ Василь Михайлович ГЕРБ'ЯК https://memorybook.org.ua/soldiers/vasyl-m-herbiak
- солдат ЗСУ Дмитро Федорович ГОРДІЙЧУК https://memorybook.org.ua/soldiers/dmytro-f-hordiichuk
- старший лейтенант ЗСУ Андрій Петрович ГРИНЮК https://memorybook.org.ua/soldiers/andrii-p-hryniuk
- солдат ЗСУ Петро Іванович ГРОСУЛЯК https://memorybook.org.ua/soldiers/petro-i-hrosuliak
- солдат ЗСУ Ігор Євгенович ІВАНОВИЧ 'Сем' https://memorybook.org.ua/soldiers/ihor-ye-ivanovych
- старший солдат ЗСУ Василь Володимирович ІЛЮК https://memorybook.org.ua/soldiers/vasyl-v-iliuk
- сержант ЗСУ Михайло Олександрович КАРАЧЕВЦЕВ https://memorybook.org.ua/soldiers/mykhailo-o-karachevtsev
- солдат ЗСУ Віталій Іванович КИВАТИЦЬКИЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/vitalii-i-kyvatytskyi
- солдат ЗСУ Артур Олександрович КОБИЛКІН https://memorybook.org.ua/soldiers/artur-o-kobylkin
- молодший сержант ЗСУ Едуард Львович КУЗНЄЦОВ https://memorybook.org.ua/soldiers/eduard-l-kuznietsov
- сержант ЗСУ Максим Леонідович КУШНІР https://memorybook.org.ua/soldiers/maksym-l-kushnir
- солдат ЗСУ Геннадій Олександрович ЛІСНЬОВСЬКИЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/hennadii-o-lisniovskyi
- солдат ЗСУ Андрій Вікторович МАРТИНЮК https://memorybook.org.ua/soldiers/andrii-v-martyniuk
- молодший сержант ЗСУ Микита Сергійович МУРАВКА https://memorybook.org.ua/soldiers/mykyta-s-muravka
- солдат ЗСУ Петро Андрійович НУЦКОВСЬКИЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/petro-a-nutskovskyi
- молодший сержант ЗСУ Сергій Володимирович ОЛІЙНИК https://memorybook.org.ua/soldiers/serhii-v-oliinyk-1975
- солдат ЗСУ Володимир Васильович ПОГРІБНИЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/volodymyr-v-pohribnyi
- солдат ЗСУ Валентин Ілліч ПОТАПЧУК https://memorybook.org.ua/soldiers/valentyn-i-potapchuk
- солдат ЗСУ Олег Володимирович ПОТОЦЬКИЙ https://memorybook.org.ua/soldiers/oleh-v-pototskyi
- солдат ЗСУ Вадим Іванович ПОШИВАЙЛО https://memorybook.org.ua/soldiers/vadym-i-poshyvailo
- солдат ЗСУ Ігор Андрійович РОЖКО https://memorybook.org.ua/soldiers/ihor-a-rozhko
- солдат ЗСУ Сергій Анатолійович РОМАН https://memorybook.org.ua/soldiers/serhii-a-roman
- солдат ЗСУ Сергій Олександрович СЕСЬ 'Тихий' https://memorybook.org.ua/soldiers/serhii-o-ses
- старший солдат ЗСУ Аркадій Володимирович СОПІЛКА https://memorybook.org.ua/soldiers/arkadii-v-sopilka
- старший солдат ЗСУ Віктор Олександрович ТКАЧУК https://memorybook.org.ua/soldiers/viktor-o-tkachuk
- солдат ЗСУ Микола Миколайович ТУНИК https://memorybook.org.ua/soldiers/mykola-m-tunyk
- солдат ЗСУ Роман Іванович ЧАБАН https://memorybook.org.ua/soldiers/roman-i-chaban
- солдат ЗСУ Олександр Борисович ЧЕРНЕНКО https://memorybook.org.ua/soldiers/oleksandr-b-chernenko

У 2025 році…
ГЕРОЯМ СЛАВА!
ПАМ’ЯТАЄМО ТИХ ХТО ВОЮВАВ І ЗАГИНУВ ЗА ЄДИНУ УКРАЇНУ!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

12/09/2026

Дванадцяті роковини... Герою Слава та Вічна Пам'ять... Щира вдячність за захист України!
=======================
Підполковник БАГНЮК Олександр Олександрович
72-а окрема механізована бригада
17.03.1977 – 12.09.2014
Олександр народився 17 березня 1977 року у місті Шепетівка Хмельницької області, а зростав вже у м.Іллінці Вінницької області. Хлопчика виховували разом із молодшою сестричкою Інною. Був доброю, спокійною, слухняною дитиною, змалечку проявляв старанність, виваженість і недитячу розсудливість у всіх справах.
Коли Сашку виповнилося 7 років, батьки відвели хлопчика до Іллінецької ЗОШ № 2. Ще навчаючись у школі, школярик обрав для себе майбутню професію, знав, що буде військовим. У 1994 році одержавши атестат про повну середню освіту, Олександр їде до Харкова, успішно складає вступні екзамени й стає курсантом Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України. У військовому виші Олександра Багнюка також відзначали як одного із кращих у навчанні та бойовій підготовці. Позитивний, спокійний, доброзичливий характер поєднувалися з бажанням стати справжнім професіоналом у своїй справі.
У 1998 році Олександр отримав пагони лейтенанта та дав урочисту обіцянку на вірність народу України й він залишився вірним цій присязі до останньої хвилинки свого життя. У вересні 1998 року офіцер Збройних Сил України, молодший лейтенант Багнюк Олександр Олександрович прибув за місцем призначення до 72-ї окремої механізованої бригади України та з 14 вересня був призначений на посаду командира танкового взводу механізованого батальйону. У квітні 2004 року Олександра Багнюка призначають на посаду заступника командира танкової роти з озброєння, через пів року командиром ремонтного взводу відновлювального батальйону, а з 15 жовтня 2009 року майор Багнюк отримав нове призначення - став заступником командира 3-го механізованого батальйону з озброєння. За бездоганну службу, відповідальне ставлення до виконання професійних обов’язків неодноразово одержував грамоти та подяки командування. Був нагороджений відзнаками Міністерства оборони України «За сумлінну службу» III та II ступенів, нагрудним знаком «15 років Збройних Сил України».
У Білій Церкві Олександр знайшов і особисте щастя. Дружина Лідія - вірна супутниця життя, кохала та підтримувала чоловіка всім серцем, дбала про їх сімейний затишок і тепло домашнього вогнища. У 2000 році у родині народився первісток - син, якого назвали Назаром, а через п’ять років Бог подарував родині маленьке янголятко – дівчинку Софійку.Дружина, Лідія Василівна згадує, що їхні 15 років спільного життя ніби п'ятнадцять миттєвостей щастя, яке виявилося таким швидкоплинним…
1 березня 2014 року військовослужбовці 72-ї окремої механізованої бригади були підняті по тривозі, а 8 березня 2014 року бригада у повному складі залишила Білу Церкву. Спочатку було короткотривале бойове злагодження на Великополовецькому полігоні, потім завантаження техніки, особового складу і дорога на буремний Схід.
А далі війна… Маріуполь, Волноваха, Савур Могила, Донецький і Луганський аеропорти, Зеленопілля, Червонопартизанськ, Ізварине… 72-й бригаді, а разом з нею й Олександру Багнюку випало пройти випробування під вогняним дощем мінометів і Градів на найгарячіших ділянках фронту... 5 вересня, о 18:00 за київським часом, набув чинності попередній протокол до угоди про припинення вогню… 12 вересня 2014 року підполковник Олександр Багнюк знаходився на командному пункті третього батальйону, який знаходився в районі села Петрівське Старобешівського району Донецької області. День лише починався…. І раптом ранкову тишу розірвали вибухи артилерійських і танкових снарядів… Почалася ворожа атака, бійці кинулися до зброї, Олександр Багнюк був поряд із побратимами й раптом одиничний постріл снайпера, свист кулі, одна мить і Сан Санич впав на землю…Куля потрапила у ліву скроню, командир загинув, годинник завмер на позначці 9.15…
Спочатку із Героєм попрощалися у Білій Церкві, а далі остання дорога до дому, до мами, до міста дитинства Іллінців..
Указом Президента України № 817/2014 від 21 жовтня 2014 року підполковник Багнюк Олександр Олександрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України», нагрудним знаком «Велике серце».14 жовтня 2014 члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проєкт рішення про присвоєння звання Почесний громадянин міста Біла Церква Олександру Багнюку. 5 грудня 2014 в Іллінецькому НВК школі-гімназії № 2, де навчався Олександр урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь. 30 грудня 2015 року в місті Іллінці вулицю Горького, на якій проживав Герой, було перейменовано на честь Олександра Багнюка, а 6 грудня 2016 року на початку цієї вулиці відкрито меморіальну дошку загиблому офіцеру.
ГЕРОЮ СЛАВА ТА ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

12/09/2026

Герою Вічна Пам'ять і Слава... Щира вдячність за захист України!
===================
Пам’ять, викарбувана назавжди: На Прикарпатті відкрили меморіальну дошку полеглому поліцейському Євгену Рубаняку
12 вересня, у першу річницю загибелі поліцейського Євгена Рубаняка, на фасаді Розтоківського ліцею відкрили меморіальну дошку на його честь. У цьому навчальному закладі свого часу розпочався його життєвий шлях. Відтепер вона зберігатиме пам’ять про земляка, який до останнього залишався вірним Присязі та віддав своє життя за Україну.
Євген Рубаняк — інспектор взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, підполковник поліції (посмертно).
12 вересня 2025 року на Донеччині, під час виконання бойового завдання, життя молодого офіцера обірвалося. Євген до останнього залишався вірним Присязі, побратимам і Україні.
На відкриття пам’ятного знака прийшли рідні та близькі полеглого захисника, керівництво й особовий склад Косівського районного відділу поліції, колеги та побратими, представники місцевої влади й громадськості.
Під час заходу присутні згадували Євгена як мужнього офіцера, надійного побратима та людину, яка до останнього залишалася вірною Присязі.
Присутні вшанували пам’ять полеглого захисника хвилиною мовчання. Право відкрити меморіальну дошку надали найдорожчим для Євгена людям — його доньці, дружині та батькам.
Маленька донька тепер зростатиме, знаючи: її тато був Героєм. Тим, хто до останнього виконував свій обов’язок.
На фасаді ліцею залишиться його ім’я. Для учнів, які щодня проходитимуть повз цю дошку, воно стане нагадуванням про ціну свободи та про земляка, який віддав життя за Україну.
Євгену назавжди 31. Його ім’я — назавжди серед Героїв.
🕯️Назавжди в строю.

12/09/2026

Герою Слава та Вічна Пам'ять... Щира вдячність за захист України!
======================
Вшанували світлу пам'ять Героя Андрія Бобака у другу річницю загибелі
Є дати, перед якими час безсилий. Минають місяці й роки, змінюються пори року, продовжується життя, та біль утрати не зникає, а пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, залишається з нами назавжди.
12 вересня минає друга річниця загибелі Захисника України Андрія Васильовича Бобака.
Два роки без сина, чоловіка, батька… Два роки, відколи родина живе зі спогадами про найдорожчу людину. Два роки, відколи ім’я Андрія Бобака назавжди вписане в історію нашої громади та боротьби України за свободу.
Андрію назавжди 40…
Бобак Андрій Васильович народився 11 березня 1984 року в селі Менчичі. Дитинство та юність провів у рідному селі. Ще змалку вирізнявся добротою, щирістю та працьовитістю. Навчався у Соснинській середній школі, після закінчення школи у 2001 році вступив на навчання в Нововолинське професійно-технічне училище, а у 2002 році — у Луцьке училище №2. Після закінчення навчання влаштувався працювати на Іваничівський цукровий завод.
У 2004 році Андрій одружився. У молодої сім’ї народилися дві донечки — Христина та Юліана, які стали його найбільшою гордістю і сенсом життя. Його життєвий шлях був наповнений працею та турботою про рідних.
Андрій Бобак був призваний до лав Збройних Сил України під час мобілізації у 2023 році. З вересня 2023 року проходив службу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Неодноразово зазнавав поранень, але щоразу після лікування знову повертався до побратимів у стрій.
3 травня 2024 року за проявлені мужність і відвагу Андрій був відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, Андрій Бобак загинув 12 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок удару FPV-дрона противника біля населеного пункту Веселе Донецької області.
28 жовтня 2024 року зі смутком і невимовним болем Іваничівська громада провела свого Захисника в останню земну дорогу. Похований Герой на кладовищі села Менчичі.
20 лютого 2025 року Бобака Андрія Васильовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня.
У другу річницю загибелі Андрія біля його могили знову зібралися рідні та близькі, родини загиблих Героїв, представники влади, військовослужбовці Третього відділу Володимирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, односельчани та всі, хто прийшов віддати шану Захисникові.
За упокій душі полеглого Воїна поминальну молитву звершив єпархіальний благочинний, благочинний Іваничівського благочиння, настоятель Свято-Покровського храму, митрофорний протоієрей отець Андрій. У спільній молитві присутні згадали Андрія та всіх Захисників, які віддали найдорожче — своє життя — за Україну, її свободу і майбутнє.
Зі словами шани, вдячності та підтримки до рідних Героя звернулася секретар Іваничівської селищної ради Наталія Мазурок. Вона наголосила, що подвиг Андрія Бобака, його мужність і відданість Україні назавжди залишаться у пам’яті громади, а обов’язок кожного з нас — берегти імена тих, завдяки кому Україна продовжує свою боротьбу.
Присутні схилили голови перед світлою пам’яттю Героя та поклали квіти й лампадки до його могили.
Два роки минуло від того страшного вересневого дня. Та для рідних час вимірюється не роками — він вимірюється днями без рідного голосу, без усмішки, без можливості обійняти. Для дружини — без чоловіка, для донечок — без татової підтримки й тепла, для батьків — без сина.
А для громади Андрій Бобак назавжди залишиться Воїном, який став на захист своєї землі та до останнього виконав свій військовий обов’язок.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Андрія Васильовича Бобака.
Дякуємо родині за Героя. Розділяємо біль непоправної втрати та бережемо пам’ять про його подвиг.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!
ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!
СЛАВА ГЕРОЮ!

12/09/2026

Вічна Пам'ять і Шана захисниці України... Щира вдячність за захист України!
==================
У ГРОМАДІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАХИСНИЦЮ УКРАЇНИ, ВІЙСЬКОВОГО МЕДИКА КАЗЬМІНУ І.С.
Пам’ять жива…
Серце кожного мешканця Судилківської ТГ нестерпно щемить від болю непоправної втрати, вшановуючи пам’ять тих, чиє життя обірвала клята війна.
12 вересня 2025 року у громаді вшанували пам’ять про Захисницю України, військового медика КАЗЬМІНУ ІРИНУ СЕРГІЇВНУ.
Казьміна І.С. народилася у селі Іванівка на Дніпропетровщині, та Судилків був їй дуже близьким, адже тут проживає її родина по матері. Ірина Казьміна захоронена у Судилкові. Її портрет розміщено на території Алеї Слави «Наші Герої».
Ірина Сергіївна - старший лейтенант медичної служби військової служби за мобілізацією, проходила службу в одній із комендатур охорони та обслуговування повітряного командування «Схід». Бойовий медик, хірург, рятувала життя військовослужбовців, надавала кваліфіковану медичну допомогу тим, хто її найбільше потребував у ці тяжкі для нашої країни часи. Її професійна мужність — приклад для всіх, хто одягнув білий халат. Сильна, натхненна, безмірно віддана медичному ремеслу Вона зробила свій вибір - бути поруч там, де найважче. Хоробре серце Героя – медика перестало битися 12 вересня 2023 року.
Славна донька України, Її подвиг золотими літерами вписаний у літопис бойової слави України, у літопис людської мужності і відваги.
Жителі Судилківської ТГ завжди памʼятатимуть звитягу і подвиг військового медика Казьміної І.С. - Вона наближала нашу Перемогу!
Вічна памʼять Герою - Захисниці України, Шана бойовому медику та низький уклін…
Квіти Герою-Захисниці України…

12/09/2026

Герою Слава та Вічна Пам'ять... Щира вдячність за захист України!
====================
Сьогодні день пам'яті відважного Героя, мужнього воїна Михайла Рубана. Вшанували пам'ять Героя разом з родиною, поклавши квіти на його могилу в селі Троковичі.
Рубан Михайло Анатолійович - командир відділення - командир машини 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 4 штурмової роти 1 штурмового батальйону 3 Окремої штурмової бригади (позивний - Мішаня) народився 18 листопада 1993 року в с. Троковичі.
У 2011 році закінчив Троковицький ліцей. Цього ж року вступив до Головинського ВПУ НТ, яке закінчив у 2012 році. Згодом вступив до вищого навчального закладу - Житомирського державного університету імені Івана Франка, на факультет фізичної культури та спорту, який закінчив у 2019 році.
Під час навчання проходив службу в Збройних Силах України.
Ще в шкільні роки пов'язав життя зі спортом, був активним учасником спортивних змагань та художньої самодіяльності. Постійно самовдосконалювався, показував приклад здорового способу життя. Також змалку прислуговував у храмі рідного села Троковичі, в якому до останніх днів служив його прадід Іван. А прапрадід Дмитро був убитий за віру, охороняючи рідний храм.
Після повномасштабного вторгнення Михайло став до лав територіальної оборони, а згодом долучився до побратимів на передовій. Увійшов до лав окремого підрозділу ССО "Азов", який 26 січня 2023 року став 3-ю окремою штурмовою бригадою Сухопутних військ Збройних Сил України.
Спочатку Михайло захищав Україну на Запорізькому, Херсонському напрямі та надалі брав участь у військових діях на Донеччині.
Був нагороджений медаллю Президента України "За військову службу Україні", почесними нагрудними знаками Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий хрест" та "Хрест Хоробрих". Посмертно нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеню, відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України "Комбатантський хрест".
Вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, Михайло Рубан загинув у жорсткому бою за село Андріївка біля населеного пункту Бахмут Донецької області 12 вересня. Завдяки особистій мужності Михайла та його побратимів село Андріївка, яке є стратегічним напрямком, було звільнене.
В першу чергу Андріївка - це повний контроль над залізною дорогою, яка була опорною лінію для подальшого наступу. Тобто вона була необхідним плацдармом для просування далі, адже задача українських сил на цьому напрямку - оточення Бахмута, і без Андріївки досягти цього було неможливо.
Бої за цей населений пункт були дуже складними. Ворог постійно перекидав резерви, бо для них навіть думка про втрату Бахмута була страшною. Військові кажуть: вони вбили тут таку кількість свого особового складу, що пояснити це логічно неможливо.
Багато хто не вірив, що ця задача під силу українському війську. Але Третя штурмова справилась, вкотре показавши свою силу. І в першу чергу це стало можливим завдяки нашим бійцям. Одним з них є Михайло Рубан.
Саме про цей бій знято фільм "2000 метрів до Андріївки.
Він завжди був кращим у всьому - щирим, розумним, відважним, самовідданим. Наш Герой - людина слова, честі, справжній друг і патріот.
Вічна пам'ять!

12/09/2026

Герою Слава та Вічна Пам'ять і Шана... Щира вдячність за захист України!
======================
У Половинниках вшанували пам`ять загиблого на війні односельця
Жителі Огіївського старостинського округу, рідні, друзі зібралися разом, щоб зробити те, що є святим обов’язком, — вшанували пам’ять односельця Хомяка Олександра Васильовича, який віддав своє найдорожче життя за Україну.
Сьогодні небо сумувало разом із присутніми, затягнулось тихими осінніми хмарами.
"Ми ще раз усвідомили, яку високу ціну платить Україна за свою незалежність. Наш односелець три роки тому повернувся додому "на щиті", але став для кожного з нас ангелом-охоронцем та вічним прикладом мужності. Його ім’я тепер назавжди вписане в історію нашої громади, а його подвиг житиме у пам’яті наступних поколінь",- зазначили учасники поминального заходу.
Світла пам’ять та шана Герою!🇺🇦

12/09/2026

Герою Вічна Пам'ять і Шана... Щира вдячність за захист України!
===================
12 вересня на кладовищі с. Білки відбувся мітинг-реквієм та освячення пам’ятника мужньому захиснику України Миколі Романовичу.
Представники Дашівської селищної ради відвідали могилу Героя та разом із рідними й односельчанами вшанували його пам’ять хвилиною мовчання.
Священнослужителі освятили пам’ятник, звернувшись до присутніх зі словами скорботи та молитви.
Свої слова шани й співчуття родині висловили староста та Дашівський селищний голова.
Микола Миколайович Романович народився 4 березня 1969 року в селі Білки. У жовтні 2023 року став на захист України. 12 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині зник безвісти. Згодом рідні та близькі дізналися про його загибель.
Світла пам’ять мужньому Захиснику.
Вічна шана Герою.
Щирі співчуття родині та близьким.

12/09/2026

Герою Слава та Вічна Пам'ять... Щира вдячність за захист України!
===================
ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА
Сьогодні, 12 вересня, минають перші роковини від дня загибелі мужнього Захисник України – солдата Євгена ПОЛІЩУКА.
У цей день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА (Ніла Островська) разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ відвідали могилу Воїна, поклали квіти на місці поховання та вшанували його пам'ять хвилиною мовчання.
Євген народився 23 лютого 1994 року в багатодітній сім’ї в селі Кульчинки Красилівського району Хмельницької області (нині — село в складі Красилівської територіальної громади). З дитинства він вирізнявся допитливістю, старанністю та турботою про близьких, ріс активним і відповідальним сином, а також люблячим і дбайливим братом.
У 2000–2003 роках Євген навчався в Кульчинківській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів. Уже тоді він проявляв допитливість і прагнення до знань, цікавився різними предметами. Вчителі відзначали його старанність і відповідальність, а однокласники цінували дружелюбність і готовність допомогти. Проте Євген хотів навчатися поруч із своїм старшим братом та сестрою. Тому у 2003 році він перейшов до Антонінської допоміжної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату (нині – Антонінська спеціальна школа), де на той час навчалися його брат і сестра.
«Женя ріс слухняним і добрим хлопчиком, завжди прагнув допомогти іншим. Я ще добре пам’ятаю, як він у другому класі не лише старанно навчався, а й із радістю допомагав по господарству, бігав пасти череду в колгоспі, ніколи не відмовлявся від праці. Йому було важливо робити добро та приносити користь, і ця турбота про інших проявлялася в ньому вже з ранніх років.
Важким ударом для Жені стала втрата батька, який пішов із життя у 2008 році. Це було велике горе для всієї родини, але особливо для нього. Залишившись без батьківського плеча, він змушений був швидко подорослішати, взяти на себе більше відповідальності, підтримувати мене та допомагати молодшим братам. Саме тоді ще більше проявилися його сильний характер, доброта й готовність захищати тих, кого він любив понад усе.», — розповідає мама Захисника, Надія Яківна.
Навчаючись в Антонінській допоміжній школі, Євген отримав нові можливості для розвитку, здобуття знань та формування навичок самостійності. Нове середовище допомогло йому навчитися відповідальності та організованості. Він швидко адаптувався, знаходив нових друзів і товаришів, активно брав участь у шкільному житті та старанно навчався, завжди проявляючи наполегливість і прагнення до знань.
Закінчивши дев’ять класів у 2009 році, Євген вступив до Новоселицького професійного аграрного ліцею (у 2020 році заклад став приватним навчальним закладом ТОВ «Новоселицький професійно-технічний аграрний ліцей»). Тут він здобув одразу кілька професій: тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва (категорії «А1», «А2», «В1»), слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, а також водія автотранспортних засобів (категорія «С»). Навчання давалося йому легко завдяки працьовитості, дисциплінованості та наполегливості, а здобуті знання й уміння стали міцною основою для його подальшого трудового життя.
Під час навчання, у 2013 році, Євген познайомився з дівчиною Маріанною. Між ними швидко виникли теплі та щирі стосунки. Уже у 2014 році пара узаконила свої подружні відносини, а наступного року народився їхній первісток — син Максим. Євген був турботливим чоловіком і батьком, завжди підтримував близьких та створював для них затишне і щасливе сімейне життя.
За мирного життя він працював на різних роботах, щоб забезпечити родину. Зокрема, працював охоронцем на певних об’єктах, проявляючи відповідальність, уважність і надійність, завжди сумлінно виконуючи свої обов’язки.
У 2018 році в родині народився ще один син — Богдан. Для Євгена цей момент став особливим. Він ще більше відчув важливість сімейних цінностей і бажання виховувати дітей у турботі, любові та повазі. Він із радістю проводив час із синами, навчав їх жити у складному світі, цінував кожну хвилину, проведену разом із ними.
Згодом, щоб краще забезпечити сім’ю, Євген поїхав до Молдови і працював у сільському господарстві трактористом. Ця робота ще більше загартувала характер чоловіка. Повернувшись в Україну, він знову влаштувався охоронцем, цього разу на ставок у село Сахнівці, сумлінно виконуючи свої обов’язки і проявляючи відповідальність та надійність, які завжди були його відмінними рисами.
«За період подружнього життя було по-різному, як і в кожної сімейної пари. У 2020 році з певних особистих причин ми розлучилися, проте згодом вирішили продовжити проживати разом у цивільному шлюбі. Найбільше, що я цінувала у Жені, це його безмежну любов до синів. У вільний від роботи час він постійно був із дітьми: навчав їх усьому, що вмів сам, дбав про їхній розвиток та виховання. Часто вони разом ходили на риболовлю, одне з його улюблених захоплень, яке він хотів передати синам, щоби вони також відчули радість спілкування з природою та вміння бути терплячими й наполегливими. Це було справжнім проявом його турботи та любові», — розповідає цивільна дружина Маріанна.
Попри всі життєві випробування, юнак завжди залишався людиною відповідальною та цілеспрямованою. Він був опорою для своїх близьких й захисником для своєї країни. Тому, коли настав час зробити вибір, він без вагань пішов захищати Батьківщину.
У серпні 2020 року Євген підписав контракт зі Збройними Силами України. Це був крок, який став важливим етапом у його житті, адже служба для нього означала не просто виконання обов’язку, а можливість реально захищати свою країну, свою родину, свій дім. До того ж, у тій самій бригаді вже служив його брат Степан, що додавало Євгену впевненості й відчуття підтримки.
Після підписання контракту він проходив військову підготовку на 242-му загальновійськовому полігоні, більш відомому як Гончарівський полігон. Там Євген швидко проявив себе дисциплінованим, уважним і наполегливим військовослужбовцем. Він уважно опановував нові знання, відточував навички володіння зброєю та технікою, намагаючись завжди бути максимально готовим до виконання бойових завдань.
Після завершення підготовки боєць був направлений для подальшої служби до 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади, де став військовослужбовцем зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Він обіймав відповідальну й водночас небезпечну посаду стрільця-зенітника переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) «Ігла», що вимагала максимальної зосередженості, витримки та точності в кожній дії. Побратими швидко стали для нього другою сім’єю — людьми, на яких можна покластися в будь-яку мить, які разом із ним долали труднощі служби, долали небезпеку та ділили короткі хвилини спокою.
Воїн щиро цінував командний дух, завжди підтримував товаришів, ніколи не залишався осторонь і виконував свої обов’язки сумлінно та з відданістю справі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, його навички та бойовий досвід стали надзвичайно важливими. Євген разом із бригадою брав участь в обороні Чернігова, виконуючи завдання, що вимагали максимальної концентрації, витримки та рішучості. Він мужньо стояв на варті, захищаючи місто та його мешканців від ворожих атак, проявляючи відвагу, самопожертву та незламний дух навіть у найскладніших ситуаціях.
За проявлену мужність і стійкість рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради Євген був нагороджений відзнакою територіальної громади міста Чернігова — медаллю «За оборону Чернігова». Ця нагорода стала символом його відданості, відповідальності та героїзму у захисті міста та людей, яким він щиро служив.
Після успішної оборони Чернігова Євген продовжив службу на передовій у найгарячіших точках фронту. Він виконував бойові завдання на Донеччині, в Авдіївці, Покровську, Краматорську, а також на Ізюмському та Сумському напрямках. Кожна місія вимагала від нього максимальної зосередженості, рішучості та відваги, адже йшлося не лише про виконання бойових завдань, а й про захист життя побратимів та цивільного населення.
Захисник був добрим, чуйним, працьовитим і відданим військовій присязі. Він ніколи не вагався та йшов на допомогу першим. Саме так він повівся і в останньому бою 12 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Битиця на Сумщині. Рятуючи життя побратимів та цивільних, які постраждали від влучання ракети, він кинувся їм на допомогу. У цей трагічний момент стався ще один ракетний обстріл, який забрав його життя. Це стало непоправною втратою для родини, побратимів та всієї громади.
Зі спогадів брата Степана: «Ми служили в одній бригаді, і той день я запам’ятаю на все життя, адже бачив усе на власні очі. Він ніколи не жалів себе, завжди переймався за інших і ставив потреби побратимів понад власні. Євген був людиною надзвичайної відваги та самопожертви — таким він залишився в моїй пам’яті назавжди».
Герою назавжди 31 рік…
Зі всіма військовими почестями Захисника поховали 19 вересня 2025 року на кладовищі рідного села Кульчинки.
Євген назавжди залишиться в серцях близьких. Для матері він був і залишиться люблячим сином, для синів — турботливим батьком, сестер та братів — надійним і люблячим братом, який завжди підтримував, для громади — відважним Героєм, який віддав найдорожче заради миру. Його життя було прикладом мужності, самопожертви та доброти. Пам’ять про нього житиме в кожному серці, яке він торкнув своєю відданістю, теплом і світлом. Його ім’я залишиться навіки символом сили, любові та нескореного духу.
Вічна слава та шана Герою!

Книга пам'яті полеглих за Україну

13/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

12/09/2026

Address

Website

Alerts

Contact The Museum

Shortcuts

Share

Category

Listing takedown request