16/09/2026
В цей день 59 років тому перестало битися серце людини, яка прожила насичене й сповнене різними подіями життя.
Народився в Чернігові, співав у хорі, брав участь у бунті в семінарії, закохувався одразу у двох панянок, переховувався на Байковому кладовищі від денікінців, пережив кілька воєн, бачив, як змінювалися влади, та міг спостерігати за їхніми перевагами й недоліками. Мав і свій маленький грішок — не повернув книгу до бібліотеки, але водночас докладав зусиль для порятунку української літератури.
Умів грати на кількох музичних інструментах, був учасником літературних організацій — ВАПЛІТЕ та «Гарту», займався благодійністю, побував у європейських країнах, відстоював український правопис, боровся за відновлення української енциклопедії, відкривав українські школи на звільнених від окупантів територіях.
Був особисто знайомий і підтримував дружні контакти з М. Хвильовим, Л. Курбасом, М. Коцюбинським, М. Глущенком, О. Шовкуненком, Ю. Михайлівим, В. Касіяном, В. Заболотним, К. Трохименком та іншими діячами культури.
Сьогодні ми знаємо його як поета, публіциста, перекладача, державного та громадського діяча. На уроках літератури вивчаємо його поезію, а на уроках історії — як одного з представників Розстріляного відродження. Його вірші й сьогодні звучать у музичних композиціях «Пиріг і Батіг», «The Doox», «Шпилястих кобзарів», «Теорії Простору», «Королівських зайців», Тараса Компаніченка, сестер Тельнюк, Марічки Бурмаки, Віктора Омельченка та інших виконавців. На його честь називають вулиці, бібліотеки та університети.
16 вересня 1967 року помер Павло Григорович Тичина. Минуло 59 років, а його ім’я, творчість і голос досі залишаються з нами.
