31/12/2023
Зранку повалив густий торішній сніг. У ньому не було нічого новорічного, взагалі нічого нового. Він давно встиг постаріти, проте все валив і валив. І надто рано подорослішали діти, які вибігли з навколишніх будинків, як і годиться, юрбою, полишивши вдома всілякі ґаджети, і дружно почали ліпити снігову бабу. Флешмоб такий. Усім прийшла смс-ка: "У неділю о дванадцятій дня у дворі ліпимо бабу. Пристрої зв'язку брати з собою категорично заборонено". Вийшли справді дружньо, організовано у двір. Кинулися. А вона не ліпиться. Просто ніхто не знав як. Почали ліпити ноги. А де ви бачили у снігової баби ноги? Отóж-бо й вонó. Потім стали ліпити дупу. Ну як же ж так - баба і без дупи! Нехай і снігова!.. Причому кожен радив свою, особливо дівчата. Особливо, ті, які без сідниці... І треба ж - стільки народу, і жодного скульптора. Жодного! Кухарі були, моделі були, актриси, швачки плюс мотористки, а також льотчики, космонавти, сисадміни, марчендайзери і пожежники. Навіть якщо хтось і вмів ліпити, ну, того ж горбатого, все одно не було тих, хто хоча б пам'ятав, хто така снігова баба. І на фіга вона потрібна... До того ж. Морквину ніхто не захопив. Не знали, куди її вставляти і навіщо. Художниця одна вийшла у двір... з пензлем. І для якого місця той пензлик?... Коротше, повернемося до дупи. Стали сперечатися: якого віку має бути ця сама снігова баба. Дівчата, ясна річ, кричали навперебій: "Красива!" Пацани їм у відповідь - "Велика і не примхлива!" Загалом, настав саме час перекурити. Зчепилися про політику. Про долар, що шалено стрибає на всі боки, ціни на м'ясо, молоко, бензин, на ті ж, вибачте, яйця. Почали обговорювати родинні гаразди і негаразди, і хто на яких островах побував. Потім призначили ділові зустрічі, походи в сауну, на більярд і на ковзани з роликами, в те саме кіно - три, а то й сім Д. Про снігову бабу тільки все забули. Як раптом разом заткнулися. І застигли як стояли. Два хлопчики років шести і з ними дівчинка років семи, які вийшли з мамами у справах, милувалися щойно зліпленою своїми ж рученятами зі свіжого торішнього снігу справжнісінькою сніговою бабою. Раділи як діти. І морквина в них знайшлася, і відерце на голову, і руки-гаки з гілочок, і навіть вуха - байдуже з чого. І навіть сніг якось помолодшав, і знову повалив, тільки тепер уже не сніг, а м'який і теплий сніжок.
І шибнуло в ніс справжнім дитинством, його примхами і шмарканнями, точніше, нюнями, і стало легко і весело всім на душі, і в повітрі запахло Новим Роком. Найсправжнісіньким. З усіма наслідками, що випливають, і шампанським зокрема. Всі тут же згадали про гаджети, що пора терміново зробити селфі зі сніговою бабою. І розбіглися по домівках...
Через п'ятнадцять хвилин двір, як і раніше, залишався порожнім, за винятком дівчинки і двох хлопчиків, які водили хороводи навколо власної снігової баби. І ніхто їм не був потрібен. Бо це була справжнісінька дитяча баба!
Костюченко Андрій 2016
