Oleg Antonov State Aviation Museum

Call Directions Website Contact the museum

Oleg Antonov State Aviation Museum Державний музей авіації України імені О.К. Антонова

25 листопада виповнилося 15 років одному із найкращих бізнес-джетів світу Gulfstream G650, який створила американська ко...
25/11/2024

25 листопада виповнилося 15 років одному із найкращих бізнес-джетів світу Gulfstream G650, який створила американська компанія Gulfstream Aerospace. Того дня у Саванні (шт. Джорджія, США) здійнявся в небо його перший прототип.
Машину розробили із наміром вивести на ринок шикарний бізнес-джет із можливостями дальньомагістрального лайнера, орієнтований на вибагливих і дуже заможних власників. Його базова ціна визначалася у понад 64 млн. USD.
«Гольфстрім 650» оснастили двома турбовентиляторними двигунами Rolls-Royce BR725 максимальною тягою майже 7700 кгс кожний. Він мав довжину 30,4 м, розмах крила – 30,35 м, максимальну злітну масу – 45200 кг, розганявся до максимальної швидкості 980 км/год та міг подолати до 13000 км. Дуже комфортний пасажирський салон вміщував до 19 осіб.
Як розвиток «шістсот п’ятдесятого» створили цілу родину літаків із базовими варіантами G700 та G800. Їхні можливості стали ще кращими. Наприклад, дальність польоту «Гольфстріма 800» досягла 15000 км. Концепція літака цілком себе виправдала. Поєднання великих швидкості та дальності із комфортом люксової океанської яхти привернули симпатії багатьох замовників із багатомільйонними статками. На середину 2024 року побудували понад 600 екземплярів літаків цієї родини, а кількість замовлень перевищила 2000.
«Гольфстріми» недарма називають лайнерами для мільярдерів. Серед тих, хто постійно мандрує ними, Білл Гейтс, Джефф Безос, Ілон Маск, Марк Цукерберг. Користуються літаками цієї родини також великі корпорації, члени монарших сімей, голови держав та силові структури – загалом оператори щонайменше 40 країн. Левова доля експлуатантів зареєстрована у США.

19 листопада виповнилося 25 років від запуску першого китайського космічного корабля «Шеньчжоу-1». Того дня 1999 року за...
20/11/2024

19 листопада виповнилося 25 років від запуску першого китайського космічного корабля «Шеньчжоу-1». Того дня 1999 року запуск відбувся за допомоги ракети-носія «Чанчжен» («Великий похід») з космодрому Цзюцюань, який розташований на краю Бадань-Цзіліньської пустелі в низовині річки Хейхе.
Створенням космічних кораблів типу «Шеньчжоу» займалася Китайська академія космічних технологій (CAST). Програма розпочалася 1992 року. Основою головних конструктивно-компонувальних рішень став радянський корабель «Союз».
«Шеньчжоу-1» був суто експериментальним, безпілотним апаратом. Він складався із трьох модулів: орбітального, агрегатного та призначеного для спуску. Загальна маса становила 7600 кг. Корабель мав значні відмінності від пілотованих версій. Зокрема, не встановлювалася аварійно-рятувальна система, сонячні панелі не розкривалися, а були просто закріплені на агрегатному відсіку. На борту знаходилося багато макетного обладнання – лише 8 із 13 підсистем були працездатними.
Корабель вивели на орбіту із перигеєм 195 км, апогеєм 315 км та нахилом 42,6°. Один оберт навколо Землі він здійснював за 89,6 хв. Після 14 обертів «Шеньчжоу-1» отримав команду на гальмування та схід з орбіти. Його модуль для спуску здійснив м’яку посадку за 110 км на північний захід від м. Ухай в автономному регіоні Внутрішня Монголія.
CAST заявила, що місія пройшла дуже вдало. Однак корабель залишався доволі «сирим», і знадобилися ще чотири роки для здійснення першого пілотованого польоту в історії китайської космонавтики.
Після проведення необхідних робіт модуль для спуску корабля «Шеньчжоу-1» передали до Китайського музею науки та техніки в Пекіні, де його можна побачити і нині.

16 листопада виповнилося 115 років першій у світі компанії повітряних перевезень. Того дня 1909 року в Німеччині, у Фран...
15/11/2024

16 листопада виповнилося 115 років першій у світі компанії повітряних перевезень. Того дня 1909 року в Німеччині, у Франкфурті-на-Майні була заснована компанія Deutsche Luftschiffahrts-Aktiengesellschaft (DELAG), що спеціалізувалася на комерційній експлуатації дирижаблів.
Установчий капітал становив 3 млн марок, з яких 2,6 млн внесли міста Франкфурт-на-Майні та Дюссельдорф. Ще на 400 000 марок компанія Luftschiffbau Zeppelin поставила побудовані нею дирижаблі. Її комерційний директор Альфред Кольсман (Alfred Colsman) очолив DELAG.
Першим дирижаблем компанії став LZ 7 «Deutschland», який мав довжину 148 м та міг перевозити до 24 пасажирів. З 19 червня 1910 року він почав виконувати рекламно-демонстраційні польоти, а на борту зазвичай перебували журналісти. Планувалося налагодити регулярне сполучення між Франкфуртом і Дюссельдорфом, однак вже 28 червня повітряний корабель зазнав пошкоджень під час буревію, і його довелося списати.
Не пощастило і двом наступним дирижаблям компанії. У вересні 1910-го в ангарі згорів LZ 6, який модернізували у пасажирський з військового «цеппеліна». У травні наступного року ураган знищив новісінький LZ 8 «Deutschland ІІ».
Здавалося, DELAG перестане існувати, так і не розпочавши регулярні рейси. Та справи почали налагоджуватися, коли у липні 1911-го компанія отримала LZ 10 «Schwaben». Спочатку на ньому катали охочих до нових відчуттів над курортним Баден-Баденом та його околицями. Потім почали доправляти пасажирів у той же Баден-Баден із Франкфурта, Дюссельдорфа і, зрештою, з Берліна. Протягом трохи менше року цей дирижабль перевіз 1553 платних пасажирів, однак і він згорів в ангарі у червні 1912-го.
DELAG отримала ще три дирижаблі та створила у 1913 році цілу мережу повітряних ліній. Крім вже згаданих міст стало можливим долетіти до Гамбурга, Дрездена й Лейпцига. Загалом до початку Першої світової компанія виконала 1588 рейсів і перевезла 34 028 пасажирів. З початком війни її флот було мобілізовано.
Після війни DELAG мала два дирижаблі та почала відроджувати свою повітряну мережу. Однак у 1921-му обидва кораблі довелося передати країнам-переможцям як репарації.
Історія DELAG на цьому не завершилася. У вересні 1928 року компанія почала експлуатувати гігантський LZ 127 «Graf Zeppelin» довжиною 236 м. Він зажив слави найуспішнішого дирижабля жорсткої конструкції, зокрема здійснив 590 польотів та загалом подолав 1,7 млн км. Починаючи із 1931 року, на ньому здійснювали трансатлантичні рейси з Німеччини до Південної Америки.
Після приходу нацистів до влади DELAG пройшла низку реорганізацій і зрештою у 1935 році була перетворена на контрольовану державою компанію Deutsche Zeppelin-Reederei. Вона займалася не стільки комерційними перевезеннями, скільки польотами для пропаганди правлячого режиму.

12 листопада виповнилося 80 років від знищення британською авіацією німецького лінкора «Тірпіц».Британці давно полювали ...
12/11/2024

12 листопада виповнилося 80 років від знищення британською авіацією німецького лінкора «Тірпіц».
Британці давно полювали на цей найпотужніший бойовий корабель нацистських крігсмаріне. Він отримав декілька пошкоджень і восени 1944 року перебував у важкодоступному норвезькому Альтен-фіорді. Прагнучі будь-що знищити лінкор, британці вирішили застосувати проти нього авіабомби «Толлбой». Це були найбільші боєприпаси на озброєнні Королівських Повітряних Сил. Кожна важила 5,5 т, з яких майже половина припадала на вибухівку. Скинута з великої висоти, бомба розганялася до надзвукової швидкості, а при атаці наземних бункерів перш ніж вибухнути могла заглибитися в землю на 30 м.
Носіями цієї зброї стали важкі бомбардувальники Avro Lancaster із 9-ї та 617-ї ескадрилей. Однак вони не могли з таким вантажем дістатися Альтен-фіорда зі своїх баз у Британії та повернутися назад. Відстань до цілі від радянського Заполяр'я була набагато меншою, і це стало важливим аргументом для планування операції із використанням аеродрому Ягідник в Архангельській області.
15 вересня 1944-го для атаки на «Тірпіц» вилетіли 28 «Ланкастерів». Однак більшість екіпажів не знайшли лінкор, який німці прикрили димовою завісою, і повернулися в Ягідник з бомбами. Та все ж декілька бомбардирів розгледіли привабливу ціль, і один «Толлбой» таки влучив у корабель. Він залишився на плаву, але усунити пошкодження в Альтен-фіорді виявилося неможливо, і німцям довелося перевести лінкор на верф у Тромсе. Цей порт знаходився на майже 200 миль ближче до Британії, що дозволило провести нову атаку з авіабази Лоссімут у Шотландії.
Перший виліт у ніч на 29 жовтня виявився невдалим. Через туман екіпажі не змогли точно скинути бомби, і лінкор не постраждав. Потім на два тижні погода зовсім зіпсувалася. Нарешті, 12 листопада «Ланкастери» вирушили на Тромсе. Німці проґавили наліт і навіть не підняли в повітря винищувачі. Екіпажі бомбардувальників спрацювали відмінно! Після двох прямих влучань «Тірпіц» перекинувся і затонув. За різними даними, разом із ним загинули від 950 до понад 1200 моряків.

6 листопада виповнилося 95 років пасажирському літаку G.38, який створила німецька компанія Junkers Flugzeug AG. Того дн...
06/11/2024

6 листопада виповнилося 95 років пасажирському літаку G.38, який створила німецька компанія Junkers Flugzeug AG. Того дня 1929 року в Десау здійснив політ його перший екземпляр. Він став одним з найбільших авіалайнерів того часу, та поступався лише літаючому човну Dornier Do X.
Засновник цієї компанії Гуго Юнкерс (Hugo Junkers), про якого на нашому сайті є окрема стаття, ще в 1910 році розробив концепцію літака, за якою силова установка, екіпаж і корисне навантаження мали розташовуватися всередині товстого крила. Впритул наблизитися до реалізації своєї ідеї Юнкерс зміг наприкінці 1920-х років, коли Німеччина фактично перестала дотримуватись вимог Версальського договору, і уряд профінансував створення величезного повітряного корабля.
Це був суцільнометалевий літак традиційної для Юнкерса конструкції. Початковій концепції «все в крилі» він відповідав частково. У центроплані знаходилися лише 2 тримісні пасажирські відсіки з вікнами в передній кромці. Інші повітряні мандрівники та екіпаж розташовувалися у фюзеляжі. Спочатку літак був розрахований на 17 пасажирів, але для них створили дуже високий комфорт: шикарні крісла, прогулянкова палуба з відмінним оглядом, кімната для паління, туалет тощо.
Всередині крила знаходилися чотири двигуни, а зовні були виведені лише їх вали в обтічниках. Два внутрішні мали потужність по 600 к.с., а два зовнішні – по 400 к.с. Довжина літака становила 23,21 м, розмах крила – 44 м, максимальна злітна маса – 21 240 кг, максимальна швидкість – 225 км/год, дальність перегону – 3460 км.
Побудували ще один екземпляр G.38, який мав дві палуби та чотири однакові двигуни Junkers L88a потужністю 800 к.с. кожний. Він був не таким шикарним як перший, майже на 2 м довшим і вміщував 34 пасажири. Подібним чином модернізували першу машину, після чого вона могла перевозити 30 пасажирів.
Спочатку суперлайнер використовували для рекламних цілей. Але вже у липні 1931 року перший G.38 почав працювати в авіакомпанії Luftнansa на лінії Берлін-Лондон. З наступного року до пасажирських перевезень залучили і другий екземпляр. До їх постійних пунктів призначення додалися Ганновер і Амстердам.
1936-го перша машина зазнала аварії під час випробувального польоту після чергового технічного обслуговування. На борту перебував лише екіпаж, ніхто не загинув, але літак довелося списати. Другий G.38 нацисти мобілізували у 1939 році та почали використовувати для військових перевезень. У травні 1941-го британська авіація знищила його в афінському аеропорту.
Японська компанія Mitsubishi у 1932-35 роках побудувала за ліцензією 6 важких бомбардувальників Ki-20 («тип 92»), створених на базі G.38. Їх обмежено застосовували у війні з Китаєм, а під час Другої світової – як транспортні.

Норовливий Александр Ліппіш (до 130-ї річниці від народження)Німецький авіаконструктор і вчений-аеродинамік Александр Лі...
01/11/2024

Норовливий Александр Ліппіш (до 130-ї річниці від народження)

Німецький авіаконструктор і вчений-аеродинамік Александр Ліппіш (Alexander Lippisch) народився 2 листопада 1894-го у Мюнхені. Він походив із сім’ї художників та мав намір піти шляхом батьків. Юнак навчався у мистецькій академії, коли почалася Перша світова війна. Після мобілізації він потрапив в авіацію, і протягом 1915-1918 років займався аерофоторозвідкою. По закінченню війни Ліппіш отримав досвід роботи в авіабудівній компанії Zeppelin-Werk Lindau під керівництвом Клода Дорньє (Claude Dornier), про якого на нашому сайті є окрема стаття.
Ліппіш був яскравою, творчою особистістю із складним, вибуховим характером – такий собі жмуток нервів. Йому непросто працювалося в колективі через непереборне прагнення до реалізації власних проєктів. До того ж конструктор-початківець захопився аеродинамічної схемою «літаюче крило», складною для практичної реалізації. Ще погано розуміючи, які терни доведеться подолати, він взявся торувати власний шлях.
У 1921 році Ліппіш разом зі своїм другом Готтлобом Еспенлаубом (Gottlob Espenlaub) побудував планер E-2, який був дуже близький до «літаючого крила». Його випробування виявили масу проблем зі стійкістю та керованістю. В подальшому Ліппіш здійснив ще декілька спроб створення літальних апаратів такої схеми, однак результати його переважно розчаровували. Більших успіхів конструктор досяг із безхвостими апаратами, машинами з дельтоподібним крилом та «класичними» планерами.
Ліппіш доволі швидко став авторитетом серед розробників безмоторних апаратів. Це дозволило йому в 1925 році обійняти посаду директора планеробудівної компанії Rhön-Rossitten Gesellschaft. Створені під її дахом «звичайні» планери успішно літали. Складніше було із безхвостими апаратами серії Storch. Вони літали так-сяк і не викликали зацікавленості ні державних установ, ні приватних промисловців.
Однак у цей період Ліппіш увійшов в історію як творець першого літального апарату з ракетним двигуном. У 1928 році його планером Ente схеми «качка» зацікавилися керівники програми Opel-RAK Фріц фон Опель (Fritz von Opel) і Макс Вальє (Max Valier). В результаті Ente оснастили двома твердопаливними двигунами, які мали вмикатися по черзі. Перший політ пройшов цілком вдало. Під час другого вирішили увімкнути обидві «ракети» одразу, щоб отримати більше прискорення. Але одна з них вибухнула, планер повністю згорів, а льотчик-випробувач Фріц Штамер (Fritz Stamer) лише дивом залишився живим.
У 1931-1939 роках Ліппіш створив низку безхвостих апаратів Delta із дельтоподібними і стрілоподібними крилами. Він продовжував стикатися із проблемою стійкості та керованості своїх авангардних творінь. Найкраще поводив себе в повітрі дослідний літак Delta IV (DFS 39), однак і він зазнав серйозної аварії.
В цей період Ліппіша спіткали перипетії особистого життя. У 1938-му померла його дружина Катаріна, від якої мав двох синів. Однак вже за рік Александер одружився на Гертруді Кноблаух (Gertrud Knoblauch). Шлюб склався щасливо, і в ньому народилися дві доньки.
Отриманий при роботі над апаратами Delta досвід не пропав дарма. У часи Другої світової війни завдяки участі Ліппіша був створений перший в світі ракетний винищувач-перехоплювач Messerschmitt Me 163 Komet. Він випускався серійно і з 1944 року застосовувався проти бомбардувальників союзників.
Навіть в умовах війни Ліппіш не міг приборкати свою норовливість та не ужився в компанії Віллі Мессершмітта (Wilhelm «Willy» Messerschmitt). У 1943-му він перейшов до Віденського інституту авіаційних досліджень, де створив власну конструкторську групу. У тому ж році Ліппіш отримав докторський ступінь у галузі інженерії престижного Гейдельберзького університету. До кінця війни він займався проблемами високошвидкісного польоту. Зокрема, працював над проєктом надзвукового винищувача з дельтаподібним крилом P.13a. Однак справа не просунулася далі дослідного планера-аналога DM-1.
Після розгрому Німеччини Ліппіша, як і багатьох інших вчених, депортували до США. Одним з його місць роботи був ракетний полігон Уайт-Сендс. В Америці уважно поставилися до напрацювань Ліппіша. Так, компанія Convair створила надзвукові перехоплювачі-безхвостки з дельтаподібним крилом. Однак досі залишається дискусійним питання безпосереднього залучення німецького конструктора до цих розробок. Слід відзначити, що завдяки науковій літературі та досягненням розвідок кількох країн Ліппіш став всесвітньовідомим, а його роботи мали вплив на загальний розвиток авіації.
Коли Ліппіш опинився в авіаційному підрозділі компанії Collins, він захопився екранопланами. Був побудований дослідний апарат X-112, але у Ліппіша виявили рак, що змусило залишити Collins, не завершивши проєкт. Лікували його дуже добре, і страшна хвороба відступила.
У 1966-му Ліппіш заснував власну дослідницьку компанію Lippisch Research Corporation. Він повернувся у Німеччину, де домігся урядового фінансування та замовлень від приватних компаній. Конструктор продовжував займатися екранопланами, а також винайшов власний варіант апарату вертикального злету та посадки, який назвав «Аеродін». Зокрема, він співпрацював з компанією «Дорньє», яка у 1972 році побудувала на замовлення Міністерства оборони ФРН безпілотний розвідник Aerodyne E1. Його випробування пройшли успішно, однак військові все ж відмовилися від продовження робіт, надавши перевагу гелікоптерам.
В останні роки життя Александер Ліппіш переважно мешкав у США. Там, у місті Сідар-Рапідс (штат Айова), він і помер 11 лютого 1976-го. Поховали непересічного конструктора на батьківщині, на кладовищі общини Нонненгорн біля Боденського озера.
Ростислав Мараєв

Фото
1 – Александер Ліппіш і Готтлоб Еспенлауб (зліва направо) біля дослідного планера Е-2. 1921 рік
2 – Ліппіш (зліва) біля дослідного літака Storch V
3 – Макет ракетного планера Ente із колекції Німецького музею планеризму
4 – Ліппіш з моделями надзвукового літака P.13a та дослідного планера DM-1
5 – Дослідний екраноплан Х-112
6 – Безпілотний розвідник Aerodyne E1

28 жовтня виповнилося 50 років французькому палубному винищувачу-бомбардувальнику Super-Еtendard, який створила компанія...
28/10/2024

28 жовтня виповнилося 50 років французькому палубному винищувачу-бомбардувальнику Super-Еtendard, який створила компанія Dassault. Того дня 1974 року в небо здійнявся його перший прототип.
Цей одномісний літак розробили як подальший розвиток попередньої машини Еtendard IV, яка почала літати ще 1958-го року. Новий винищувач-бомбардувальник отримав значно досконалішу авіоніку, інші двигун та крило. В результаті не лише покращилися його льотні характеристики, а й розширилися бойові можливості за рахунок використання високоточного озброєння.
Super-Еtendard був оснащений одним безфорсажим двигуном SNECMA Atar 8K-50 тягою майже 5000 кгс. Літак мав довжину 14,3 м, розмах крила – 9,6 м, максимальну злітну масу – 12 т, максимальну швидкість – 1380 км/год, дальність перегону – 2100 км. Передбачалася дозаправка пальним у повітрі. До озброєння входили дві 30-мм гармати із загальним боєзапасом 250 снарядів. П’ять зовнішніх вузлів дозволяли підвісити до 2100 кг засобів ураження, зокрема: протикорабельну ракету AM-39 Exocet, ракети «повітря-повітря» Matra R550 Magic II, кориговані і звичайні бомби, некеровані ракети. Міг літак нести і ядерні боєприпаси.
Загалом побудували 85 екземплярів Super-Еtendard. Головним замовником були ВМС Франції, які отримали 71 машину. Ще 14 придбала Аргентина. Крім того, 5 літаків брав в оренду Ірак.
Французькі Super-Еtendard призначалися для базування на авіаносцях «Клемансо» і «Фош», а пізніше – «Шарль де Голль». Вони брали участь у декількох кампанія, наприклад, в операціях NATO в Югославії 1999-го року та проти Ісламської Держави у 2015-му. Виконували вильоти як з палуб, так і з сухопутних аеродромів виключно проти наземних цілей і не відзначилися якимись особливими успіхами.
Натомість аргентинські Super-Еtendard увійшли в історію саме завдяки діям проти бойових кораблів. У травні 1982 року 4 літаки виконали дуже вдалі місії проти британського флоту під час війни у Південній Атлантиці. Ракетами Exocet вони потопили новітній есмінець «Шефілд», а також мобілізований контейнеровоз «Атлантик Конвейр», який міг використовуватися як допоміжний авіаносець.
У Франції Super-Еtendard служили до 2016 року, а в Аргентині – до 2023-го. Обговорювалася можливість передачі Україні п’яти знятих з озброєння аргентинських літаків після їх ремонту та модернізації у Франції. Однак від реалізації проекту відмовилися через явну застарілість літаків.

25 жовтня виповнилося 80 років від першого потоплення бойового корабля японськими камікадзе. Це сталося 1944-го року, пі...
25/10/2024

25 жовтня виповнилося 80 років від першого потоплення бойового корабля японськими камікадзе. Це сталося 1944-го року, під час битви в затоці Лейте, що у центрі Філіппінського архіпелагу.
О 10:51 винищувач Mitsubishi A6M2 Zero, який можливо пілотував Юкіо Секі, врізався в американський ескортний авіаносець «Сент-Ло» водотоннажністю майже 11000 т. Під центропланом «Зеро» знаходилася 250-кг бомба, вона відірвалася, пробила польотну палубу та вибухнула на ангарній, де якраз відбувалися дозаправка та переозброєння літаків. Спалахнув бензин, почали вибухати боєприпаси, що призвело до детонації запасу торпед та бомб у льохах корабля. За 30 хвилин «Сент-Ло» затонув. Одразу загинули або померли пізніше від отриманих ран понад 140 осіб. Тоді ж японці вивели з ладу ще шість авіаносців. За цей успіх життями заплатили 17 льотчиків-смертників.
Власне камікадзе – це божественний вітер, який за синтоїстською традицією приносить користь або щасливе знамення. Вважається, що у ХІІІ сторіччі саме такий тайфун двічі розтрощив флот монголів біля японських берегів і врятував країну від ворожої навали. Цей епізод вклався у японський національним міф і став ідеологічним підґрунтям створення загонів льотчиків-смертників. На такий крок командування Країни вранішнього сонця пішло з відчаю, адже у 1944 році перевага західних союзників, головним чином ВМС США, на Тихоокеанському ТВД Другої світової війни стала приголомшливою.
До ініціаторів застосування тактики камікадзе зараховують адміралів Онісі Такідзіро та Масафумі Аріме. Бажаючих пожертвувати життям заради батьківщини виявилося значно більше, ніж можна було виділити літаків. Тут давалися взнаки і ментальні особливості японців, і нашарування самурайського кодексу «Бусідо», і робота пропаганди, яка створила цілий культ героїв-камікадзе.
Формування перших загонів пілотів-смертників завершилося 20 жовтня 1944-го. Перша їхня атака відбулася наступного дня, а ціллю став австралійський важкий крейсер «Австралія». Ні прізвище пілота, ні тип його літака залишаються не встановленими. Цей відчайдух врізався у надбудову крейсера, і хоча бомба не вибухнула, від різноманітних уламків і пожежі від розлитого авіаційного бензину загинули, щонайменше, 30 осіб. Крейсер залишився в строю, і потім пережив ще 5 влучань камікадзе.
До кінця Другої світової в Японії підготували майже 4000 льотчиків-смертників. Для них надавали літаки декількох типів, переважно застарілі винищувачі. Крім того, компанія Yokosuka створила літак-снаряд MXY7 Ohka. Фактично це була керована смертником крилата ракета, однак її ефективність виявилася дуже далекою від очікувань.
Загалом, згідно японських джерел, у результаті атак камікадзе 81 корабель противника потонув і 195 зазнали пошкоджень. За американськими даними, втрати склали 34 потоплених і 288 пошкоджених кораблів. Велике значення мав психологічний ефект – камікадзе наганяли чималого страху на ворожих моряків. Однак, попри завдані противнику серйозні втрати, смертники не змогли змінити на користь своєї країни перебіг бойових дій.

Всесвітньо відомий авіаконструктор Франк Пясецький (Frank Piasecki) народився 24 жовтня 1919 року у місті Філадельфія (С...
24/10/2024

Всесвітньо відомий авіаконструктор Франк Пясецький (Frank Piasecki) народився 24 жовтня 1919 року у місті Філадельфія (США, шт. Пенсильванія). Він походив із родини польських емігрантів, а його батько Нікодим займався кравецькою справою.
Під час навчання в школі Франк почав підзаробляти фотографом на підприємстві Гарольда Піткерна (Harold Pitcairn), що випускало автожири. На одному з них хлопець вперше політав пасажиром, був у захваті від отриманих відчуттів, і саме гвинтокрилі апарати стали його професійним захопленням на все життя. Отримавши повноцінну середню освіту, Пясецький поступив до місцевого University of Pennsylvania, а потім перейшов до престижного New York University. Після його закінчення у 1940 році він став дипломованим авіаційним інженером.
Першим місцем роботи молодого спеціаліста була компанія Platt-LePage Aircraft, яка розробляла двороторний гелікоптер поперечної схеми XR-1. Однак Франк працював там дуже недовго. Вже наприкінці 1940-го він заснував разом із своїм шкільним товаришем Гарольдом Вензі (Harold Venzie) компанію PV Engineering Forum. Результатом їхньої спільної творчості став вертоліт PV-1, який вперше здійнявся у повітря 11 квітня 1943 року. Пілотував його Пясецький сам, хоча не мав льотної ліцензії. Ця легка машина класичної схеми спочатку зацікавила американських військових. Але вона не витримала конкуренції з гелікоптером Ігоря Сікорського R-4, який у той час вже випускали серійно.
Тоді Пясецький зосередився на створенні значно більших апаратів, для яких обрав поздовжню схему з двома несучими гвинтами. На замовлення ВМС США був розроблений дослідний гелікоптер XHRP-1, перший політ якого відбувся 7 березня 1945 року. Випробування довели перспективність такої конструкції, і за два роки почалося серійне виробництво суттєво допрацьованого HRP-1 Dogship, що призначався для Берегової охорони США. Через специфічний вигляд фюзеляжу він отримав прізвисько «літаючий банан», яке успадкували декілька більш пізніх вертольотів Пясецького.
Попри перший успіх бізнесу, компанія вкрай потребувала інвестицій. У 1946-му вона була реорганізована в Piasecki Helicopter Corporation, причому контрольний пакет акцій придбали такі важковаговики американського ділового світу, як Лоуренс Рокфеллер (Laurance Rockefeller) та Фелікс Дюпон-молодший (Felix du Pont Jr.). Справи дійсно пішли вгору. Якщо випуск Dogship обмежився двома десятками, то нові гелікоптери H-21 Workhorse та HUP-1 Retriever будували вже сотнями. Крім Армії, Повітряних сил та флоту США їх почали купувати закордонні силові структури.
Сповнений творчими задумами, харизматичний Пясецький прагнув нових досягнень. Амбітним проєктом був PV-15 або YH-16 Transporter, що почав літати 1953-го і на той час став найбільшим вертольотом світу. Але потенційні замовники холодно зустріли машину. У Пясецького почалися чвари із бізнес-партнерами, і 1955-го року він залишив компанію. Однак закладені ним конструкторські рішення дозволили пізніше створити декілька дуже вдалих гелікоптерів, серед них і CH-47 Chinook, серійний випуск якого триває вже понад півстоліття.
А сам Пясецький у 1955-му розпочав все з нуля, започаткувавши нову кампанію Piasecki Aircraft Corporation. Він буквально фонтанував інноваційними ідеями. Наприклад, для Армії США у 1962 році був створений «літаючий джип» РА-59, що являв собою багатоцільову платформу із двома роторами у кільцевих каналах. Замовник профінансував декілька дослідних екземплярів, їхні випробування проходили цілком успішно, однак врешті-решт військові відмовилися від екзотичного літального апарату на користь традиційних легких вертольотів.
Не кращим чином склалися долі «компаундного» гелікоптера 16H-1 Pathfinder та інших пізніх проєктів Пясецького. Авангардні апарати викликали чималий резонанс в авіаційній спільноті, однак жоден з них так і не потрапив у серійне виробництво. Попри це невелика компанія постійно отримувала замовлення на перспективні розробки і функціонує досі.
Особисте життя Франка Пясецького доволі довго не складалося. Конструктору було вже майже 40 років, коли він одружився зі значно молодшою Вівіан Вейєрхойзер (Vivian Weyerhaeuser). Шлюб виявився щасливим – у ньому народилося семеро дітей!
З малечку Франку прищепили любов до історичної батьківщини, і в дорослому віці він брав активну участь у житті польської діаспори в США. У 1970-і намагався налагодити співпрацю з авіаційною промисловістю Польської Народної Республіки, але достукатися до комуністичної влади не зміг. Однак все змінилося після її краху. Так, саме завдяки зусиллям Пясецького польський вертоліт W-3 Sokоl отримав в Америці сертифікат типу у відповідності до нормам FAR-29.
В останні роки життя Франк Пясецький важко хворів. Після кількох інсультів він відійшов у вічність 11 лютого 2008 року.
Ростислав Мараєв

Фото
1 – Франк Пясецький. Друга половина 1950-х років
2 – Дослідний гелікоптер PV-1. 1943 рік.
3 – Дослідний гелікоптер XHRP-1. 1945 рік
4 – Перший серійний гелікоптер бренду Пясецкий HRP-1 Dogship. 1947 рік
5 – У 1953 році YH-16 Transporter був найбільшим гелікоптером світу
6 – Експериментальний «літаючий джип» РА-59. 1962 рік
7 – Експериментальний гелікоптер 16H-1 Pathfinder. 1962 рік.
8 – Президент Рональд Рейган (праворуч) вручає Франку Пясецькому найвищу технічну нагороду США – Національну медаль в галузі технологій та інновацій. 1986 рік

20 жовтня виповнилося 65 років одному з наймасовіших турбогвинтових літаків світу Ан-24. Того дня 1959 року в Києві у не...
21/10/2024

20 жовтня виповнилося 65 років одному з наймасовіших турбогвинтових літаків світу Ан-24. Того дня 1959 року в Києві у небо здійнявся його перший прототип.
Машину створило ДКБ Олега Антонова (нині ДП «Антонов»). Державне замовлення передбачало, що головним чином літак буде орієнтований на місцеві авіалінії СРСР і може експлуатуватися із ґрунтових ЗПС довжиною 1200 м. Певний вплив на вигляд Ан-24 мав вдалий нідерландський літак аналогічного класу Fokker F27. Двигуни для нового лайнеру розробило ДКБ-478 під керівництвом Олександра Івченка (нині Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» ім. академіка О.Г. Івченка).
Після певних доопрацювань літак запустили у серійне виробництво на авіазаводі № 473 у Києві (нині входить до ДП «Антонов»), а двигуни – на заводі № 478 у Запоріжжі (нині АО «Мотор Січ»). Виробництво Ан-24 тривало до 1976 року, і загалом побудували 1335 екземплярів, серед яких 165 у транспортних варіантах. Київський авіазавод залишався провідним підприємством і випустив 998 «двадцять четвертих». Також літаки будували в Іркутську та Улан-Уде. Крім того, неліцензійне виробництво Ан-24 під назвою Y-7 розгорнули в Китаї. Тамтешня компанія Xi’an Aircraft Industrial Corporation, що входить до корпорації AVIC, досі випускає літак МА-600, який є нічим іншим, як глибокого модернізованим Ан-24. Загалом в Китаї побудували понад дві сотні літаків цієї родини.
Відомі понад 25 варіантів Ан-24. До наймасовіших належить Ан-24РВ, який крім двох маршевих двигунів АІ-24Т потужністю 2820 е.к.с. кожний оснастили додатковою силовою установкою РУ-19А-300 тягою 800 кгс. Літак вміщував до 52 пасажирів, мав довжину 23,53 м, розмах крила – 29,2 м, максимальну злітну масу – 21,8 т, крейсерську швидкість – 460 км/год, дальність перегону – 2600 км.
Перший рейс з пасажирами Ан-24 виконав у жовтні 1962 року за маршрутом Київ-Херсон. У 1979 році ці лайнери працювали вже на 978 повітряних лініях СРСР і перевезли близько 30% пасажирів Аерофлоту. Гарні льотні якості, надійність, високий комфорт в порівнянні із поршневими літаками, можливість експлуатації з ґрунтових аеродромів, економічність і простота технічного обслуговування забезпечили Ан-24 широке визнання. Такі літаки експлуатували оператори майже 40 країн, серед яких: Ангола, Бангладеш, Болгарія, Єгипет, Куба, НДР, Польща, Румунія, Сомалі, Туреччина, Філіппіни. Деякі авіакомпанії досі не можуть знайти заміну «двадцять четвертому» і продовжують його використовувати.
В Українському управлянні Аерофлоту Ан-24 експлуатували Київське, Ворошиловградське, Дніпропетровське, Донецьке, Львівське, Сімферопольське та Харківське авіапідприємства. В сучасній Україні такі літаки використовували щонайменше 15 операторів, серед яких авіакомпанії «Крим», «Донбас», «Львівські авіалінії», «Хорс», «Ікар», «Авіалінії України», «Мотор Січ». Остання з них досі має у своєму парку три Ан-24РВ.
До колекції Державного музею авіації належать два літаки цієї родини. Пасажирський Ан-24Б (серійний № 047-10) побудували в Києві в жовтні 1968 року. До списання у 1990 році літак експлуатувало Київське авіапідприємство. У 1993-му його передали на збереження до «Авіаліній України», а у 2004-му передали музею. Транспортний Ан-24Т (серійний № 11-04) випустили в 1969 році. Спочатку його використовувала авіація МВС, а у 1992-2007 роках він належав «Авіалініям України». У липні 2014-го був переданий до музею Державним підприємством «Завод 410 ЦА».

Address

м. Київ, вУлица Медова, 1
Kyiv
03048

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Oleg Antonov State Aviation Museum posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Museum

Send a message to Oleg Antonov State Aviation Museum:

Shortcuts

Share

Category