15/02/2025
ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО
владики Богдана Манишина,
Керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ
з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння
(Неділя про Блудного Сина, 16 лютого 2025 року)
Високопреосвященним та преосвященним владикам,
преподобним братам і сестрам у монашестві,
священникам і вірним УГКЦ
Дорогі у Христі!
Неділя Блудного Сина пригадує нам, що ми вже вирушили в духовну подорож, великопосну мандрівку, метою якої є Пасха, «над празниками Празник і над торжествами Торжество». Нове Життя, що дві тисячі років тому засяяло з гробу, було подароване всім, хто повірив у Христа. Кожному з нас особисто це життя дарується в день нашого Хрещення. Цей дар радикально змінює наше ставлення до всього на світі, включно зі смертю. Сьогодні Україна стоїть перед нею віч-на-віч, та ми віримо, що своєю власною смертю Ісус перемінив саму її суть, учинивши її переходом у Царство Боже, переображуючи трагедію людства в остаточну Перемогу. Відтак на Пасху ми празнуємо Воскресіння Христове як те, що сталося і продовжує відбуватися з нами. Покаяння, без якого вогонь молитви не розгориться, стає нашим навігатором до Обіцяної Землі, Суботи таїнственної.
Історія блудного сина є одним із найглибших і найсильніших образів Божої любові і милосердя. «Любов довготерпелива, любов лагідна» (1 Кор. 4) здатна перемінити обидвох синів і подарувати себе їм та нам як правдивий спадок, що триватиме у вічності. Блудний син просив частину маєтку, бачачи тільки матеріальне, а батько віддав йому частину свого життя, того над чим трудився і що гірко заробляв, на що тратив сили. «Відійшов далеко» значить пішов у протилежний бік від того, чим жив удома, від тих вартостей і традицій, втративши правдиві життєві орієнтири. Потім «розтратив свій маєток: жив розпусно», це вияв того, що основою такого життя були матеріальні блага, які поставив понад стосунки, понад глибокі родинні зв’язки.
Почувши слова сина, що «згрішив проти неба і проти нього», батько не захотів прийняти його до когорти працівників, бо це суперечить природі батьківства. Син не може бути наймитом у батька, ставлення батьків до дітей це стосунки Любові, і на ніщо інше батьки не згодяться. Бо гріш не дасть правдивого щастя, якщо його використовувати неправильним чином. Щастя закладається у стосунках взаємних, які батько прагне відновити і між обома братами.
Повернення сина домів після після гірких досвідів ще не є вірою. Про віру, зроджену у покаянні, оповідатиме нам у часі Великого Посту євангелист Лука, 7, 36-50. Апостол згадує історію про жінку на ім’я «грішниця». «Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що Він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми Йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами». Всі бачили у ній грішницю. Ісус теж бачив грішницю, з тою відмінністю, що гріхи їй уже відпущено. Бачить грішника, якому даровано борг. Звідки знає, що борг даровано? Бо сам його сплатив! Ніхто з нас не може заплатити за свій гріх, тільки Ісус. Фарисей несе грішникові закон. Ісус іде до грішника зі спасінням. «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі», цими словами Спаситель засвідчує віднову стосунків, бо віра – це досвід спасіння. Тоді віра перетворюється в любов: «Бо багато полюбила».
Сьогодні не один батько чи мати запитують себе: що ми не так зробили, що наш син чи донька відійшли так далеко від дому? Частку якого маєтку ми залишимо у спадок нашим дітям як частину свого життя? Нехай це буде відкритість на те, що Господь сплатив наш борг. Віра народжується в батьківських обіймах, даруючи нове життя, що провадить до Воскресіння.
Неділя Блудного сина в Українській Греко-Католицькій Церкві є днем особливої уваги до в'язничного служіння. І в цей день ми чуємо Добру Новину про те, що кожна людина, незалежно від своїх учинків, має гідність, яку Бог їй дарує.
Часто люди, які перебувають за гратами, ув’язнені, персонал, капелани, є немовби поза суспільством. Вважається, що в’язниця саме те місце, де слід перебувати злочинцеві. Та маємо визнати, що ніхто з нас не є безгрішним. Як і блудний син, ми всі маємо потребу в Божому милосерді.
Ув'язнення — це не лише фізична, а й емоційна та духовна ізоляція, де багато людей відчувають себе забутими, відкинутими і безнадійними. Однак нам не слід забувати, що в'язниця — це не лише місце покарання, а й місце, де люди можуть знайти своє відновлення через покаяння, прощення і віру. Бог завжди відкритий для тих, хто щиро прагне змінити своє життя. І наша роль як християн полягає в тому, щоб бути тими, хто зможе допомогти кожному знайти шлях до Божого милосердя. «Був я у в'язниці, і ви прийшли до мене» (Мт. 25:36). Це слово нагадує нам, що допомога тим, хто страждає у тюрмах, — це не просто прояв нашого милосердя, а виконання волі Божої.
Цей день є нагодою для нас згадати, що ми всі як християни покликані бути свідками надії для тих, хто перебуває у в'язницях. І наше служіння не обмежується лише матеріальною допомогою чи відвідуванням, але також духовною підтримкою, молитвою і настановою, які можуть допомогти тим, хто шукає шлях до навернення. «Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів» (1 Петра 4:8).
Особливо просимо всіх про молитву за наших воїнів-захисників, які перебувають у полоні злочинного ворога. Будучи невинно засудженими за любов до Вітчизни, вони кладуть себе на жертовник любові до України. Нехай наша молитва до милосердного Бога приведе їх до визволення і свободи, наблизить довгожданну зустріч із рідними і зцілить їхні душевні та фізичні рани.
Запевняємо в молитвах всіх в’язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви та складаємо їм подяку, тим, хто ревно, з любов’ю і милосердям звершують своє служіння. Воно часто приховане і непоказне для сторонніх очей, але безцінне в очах Божих. Ваша присутність у в'язницях — це свідчення того, що жодна жертва не є даремною. Тож нехай «кожна жертва сіллю посолиться» (Марка 9, 49).
Нехай Господь благословить усіх, хто бере участь у цьому служінні, дарує вам силу і мужність приносити світло. Нехай Божа милість і прощення супроводжують кожного з нас у нашому служінні.
† Богдан Манишин
