Перший всеукраїнський музей історії однострою

17/09/2026

Чекаємо цікаве поповнення фондів нашого музею.
https://www.facebook.com/share/p/1Hv2ekmzQH/

20/08/2026

Сьогодня завдяки друзям нашого музею з Австрії фонди музею поповнили кокарди співробітників пожежної служби Австрії з 1970 року для польового (гірського) кепі.
Представлені кокарди належать до австрійської пожежної форменої традиції — до Mützenkokarde, призначеної для носіння на службовій Bergmütze («гірській»/форменній шапці).

Обидві кокарди мають круглу металеву основу діаметром приблизно 30 мм, рельєфну концентричну розетку та центральне національне позначення rot–weiß–rot (червоний–білий–червоний). На звороті розташовані два плоских металевих кріплення для фіксації кокарди на головному уборі.

Такий розмір є особливо цікавим: чинна інструкція Salzburger Landesfeuerwehrverband встановлює для кокарди на коричневій Bergmütze діаметр 30 мм, а для центрального круглого червоно-біло-червоного щита — 12 мм.

Для всіх Mannschaftsdienstgrade та Chargen передбачена кокарда з білого металу (Metall weiß); для вищих категорій застосовуються срібні або золоті вишиті кокарди.

Таким чином, розміри представлених предметів практично точно відповідають нормативному розміру австрійської Feuerwehr-Kokarde.
Історичний розвиток
Австрійська пожежна форма після Другої світової війни поступово уніфікувалася. Важливим джерелом для історії форми є документація Österreichischer Bundesfeuerwehrverband (ÖBFV), яка згодом почала розробляти загальні Bekleidungsvorschriften — правила виготовлення та носіння пожежної форми.
Для Нижньої Австрії музейний каталог історичної форми документує використання коричневої Loden-Bergmütze з кокардою rot–weiß–rot у період 1959–1970 рр.

Істория пожежної служби
Особливо важливим є рубіж 1970 року. В історичній документації Нижньої Австрії відзначається зміна кокарди Bergmütze: старий варіант із позначенням «FF» було замінено національним червоно-біло-червоним знаком. Для нижчих і середніх звань передбачалося виконання з білого металу.
Це дозволяє розглядати появу сучасної за своєю конструкцією R–W–R-кокарди як частину процесу уніфікації пожежної форми в післявоєнній Австрії.
Чому саме червоний–білий–червоний?
Червоно-біло-червона композиція є національними кольорами Австрії. У пожежній формі вона виконувала функцію національної кокарди, водночас відрізняючи австрійську форму від форм інших держав.
Важливо, що центральний елемент на розглянутих предметах не є гербом конкретної землі. Це саме національна R–W–R композиція. Тому за однією такою кокардою, як правило, неможливо достовірно визначити конкретну федеральну землю.

Різні Landesfeuerwehrverbände могли мати власні особливості форми, але сама комбінація R–W–R використовувалася значно ширше, ніж лише в одній землі. Наприклад, сучасний норматив Зальцбурга прямо передбачає таку кокарду на Bergmütze.

Місце в системі форменого одягу
Bergmütze залишалася одним із основних варіантів головного убору австрійських пожежників. У документації ÖBFV головний убір Dienstmütze (Bergmütze) виділено як окремий елемент пожежної форми; у редакції KS-0/02 перелічено коричневу, синю та зелену Bergmütze.

При цьому австрійська система не є абсолютно централізованою: ÖBFV встановлює загальні рамки, а конкретна реалізація форми залишається за Landesfeuerwehrverbänden та професійними пожежними службами. Сам ÖBFV підкреслює цей принцип і в сучасних правилах.
Тому невеликі відмінності в матеріалах, виробництві та виконанні кокард цілком можливі.

Атрибуція представлених зразків
За сукупністю ознак дві розглянуті кокарди можна атрибутувати наступним чином:

Австрія, Feuerwehr, Кокарда на кашкеті / Кокарда на гірському кашкеті, R–W–R, білий/сріблястий метал, діаметр близько 30 мм для Mannschaft/Chargen

Найвагомішими аргументами є:

Діаметр 29–31 мм — практично збігається з нормативними 30 мм.
Червоно-біло-червоний центральний елемент відповідає австрійській кокарді пожежної служби (Feuerwehr-Kokarde).
Сріблясте/білометалеве виконання відповідає варіанту, передбаченому для Mannschaft та Chargen.
Конструкція призначена для кріплення безпосередньо на гірську кашкетку (Bergmütze).
Історичні каталоги австрійської пожежної форми зафіксували коричневу Bergmütze з R–W–R Kokarde.
Аналогічна система зберігалася в австрійській пожежній формі протягом багатьох десятиліть; ÖBFV ще в KS-0/02 окремо регламентував Bergmütze як елемент Dienstbekleidung.
Датування
З датуванням слід бути обережним.
Саму конструкцію не можна впевнено датувати одним десятиліттям. Документи показують, що кокарда R–W–R існувала вже в післявоєнний період і потім використовувалася тривалий час.
Для представлених екземплярів найбільш обережна оцінка:
приблизно 1970–1990-ті роки, найімовірніше 1970–1980-ті.
При цьому не можна виключити більш раннє датування окремих варіантів: історичний каталог Нижньої Австрії вже фіксує кокарду R–W–R на кашкеті Bergmütze у період 1959–1970 років.
Тому точний рік виготовлення за однією кокардою встановити неможливо. Відмінність у кольорі металу на зворотному боці двох екземплярів також поки що недостатня, щоб стверджувати, що один із них старший за інший.

Цікава особливість двох екземплярів
На звороті першої кокарди добре помітна жовтувата металева основа, тоді як у другої основа виглядає білою/сріблястою. Це може бути пов’язано з використанням різних металевих заготовок або особливостями покриття.

Однак це не слід автоматично тлумачити як відмінність за званням або періодом виготовлення. Для такого висновку необхідні додаткові екземпляри з добре збереженими зворотними сторонами та, бажано, клеймами виробників.

Висновок

Дві представлені кокарди є характерними зразками австрійської пожежної форменної кокарди (Feuerwehr-Mützenkokarde) для Bergmütze. Їхні розміри, металеве виконання та червоно-біло-червоний центральний елемент відповідають австрійській пожежній форменній системі.
Історично R–W–R Kokarde належить до післявоєнного розвитку австрійської форми Feuerwehr і, принаймні в окремих землях, документально використовувалася з кінця 1950-х років. Після реформування форми близько 1970 року цей тип кокарди набув широкого поширення і зберігався в наступні десятиліття.
Для конкретних екземплярів найбільш обґрунтована робоча дата — 1970–1990-ті роки, при цьому 1970–1980-ті видаються найбільш імовірними.

Наразі неможливо визначити федеральну землю та виробника на основі наявних фотографій.
Більше інформації на офіційном сайті музею

31/07/2026

Фото «Танкісти РКЧА 1936 рік» було зроблено 28 лютого 1936 року. Місце зйомки: м. Коростень. Фотограф невідомий. На фото — військовослужбовці, командири легких танків або механіки-водії середніх танків навчальної роти в/ч 2622 46-ї стрілецької дивізії РКЧА у демісезонній спеціальній формі зразка 1934–1936 років.

На фото зображено реальну форму та спорядження молодших командирів танкових військ РКЧА станом на початок 1936 року. Це фото надійшло до нашого музею від родини Долударевих у липні 2026 року.

Історія експоната
На цій фотографії зображені військовослужбовці (командири або механіки-водії) автобронетанкових військ РКЧА у демісезонній спеціальній формі зразка 1934–1936 років. Один із двох танкістів на фото — старшина Долударев Трофим Федорович.

1. Танкові шоломи зразка 1934 року (шкіряні)
Обидва танкісти одягнені в шкіряні танкові шоломи зразка 1934 року (також відомі як «довоєнний» тип). Це не радіофіковані шоломофони, а виключно захисні головні убори.

Матеріал: Шоломи пошиті з високоякісної натуральної гладкої шкіри (хромового шеврету) чорного або темно-коричневого кольору.

Конструкція купола: На куполі кожного шолома чітко видно три поздовжні захисні валики (амортизатори), що проходять від чола до потилиці. Вони щільно набивалися натуральним кінським волосом для захисту голови від ударів об броню.

Налобний валик: Спереду, прямо над бровами, розташований поперечний налобний валик. На нього насунуті захисні окуляри.

Вушні клапани: Бічні клапани закривають вуха та щоки. На них видно три вертикальні валики, що розходяться «віялом». На лівому шоломі (у танкіста зліва) чітко помітний характерний круглий відкидний клапан на лівому «вусі», що закривав вентиляційні отвори (люверси), а також давав можливість встановити навушник (телефон).

Підборідний ремінець: Тонкий шкіряний ремінець застібався під підборіддям на маленьку металеву пряжку.

Введено: Постановою РНК СРСР № 175 від 29 січня 1934 року та Циркуляром НКО № 4.

2. Захисні окуляри-напівмаски (льотний/автомобільний тип)
На лобову частину шоломів підняті захисні окуляри. Це класичний довоєнний тип, який постачався до ВПС та бронетанкових військ.

Конструкція: Окуляри складаються з двох круглих металевих рамок (оправ), у які вставлялися безосколкові скельця (триплекс) або целулоїдні лінзи. Рамки оснащені стяжними гвинтами у верхній частині для швидкої заміни скелець.

Основа (обтюратор): Металеві рамки вшиті в широку м’яку напівмаску з натуральної шкіри, краї якої зсередини підбиті оксамитом або фланеллю для щільного прилягання до обличчя та захисту від дрібнодисперсного пилу.

Кріплення: Окуляри утримуються на шоломі за допомогою широкої тканинної еластичної стрічки (гумки), яка проходить по потиличній частині купола.

Введено: Наказом РВР СРСР № 400 від 8 грудня 1928 року.

3. Шкіряні куртки (пальто) зразка 1934 року
Танкісти одягнені у спеціальне обмундирування мотомеханізованих військ РККА — двобортні шкіряні куртки (офіційно — шкіряне пальто), введені Наказом Наркома оборони СРСР № 67 від 14 травня 1934 року.

Матеріал: Щільна, важка волов’яча або кінська шкіра спеціального вичищення з водовідштовхувальним просоченням. Колір — чорний або темно-коричневий.

Крій: Куртки двобортні, з глибоким запахом для захисту від зустрічного вітру та протягів у відкритих люках. Застібалися на два ряди великих формених ґудзиків.

Комір: Відкладний комір, який у піднятому стані повністю закривав шию. На комірах розташовані суконні петлиці (чорного кольору з червоним кантом для танкових військ), із знаками розрізнення у вигляді 4 трикутників, що відповідає військовому званню старшина. Звання введено Наказом Народного комісара оборони (НКО) СРСР № 176 від 3 грудня 1935 року (на підставі Постанови ЦВК і РНК СРСР від 22 вересня 1935 року «Про введення персональних військових звань керівного складу РКЧА»)

У автобронетанкових військах (АБТВ) РКЧА зразка 1936 року чотири трикутники на петлиці надавалися військовослужбовцям на таких ключових посадах (згідно зі штатним розкладом):

Старшина танкової роти (головний помічник командира роти з господарських та адміністративних питань).
Командир легкого танка (наприклад, Т-26 або БТ-5/БТ-7, якщо на цю посаду за штатом було призначено досвідченого військовослужбовця молодшого командного складу, який прослужив понад строк).
Механік-водій середнього танка (наприклад, трибаштового Т-28).
Командир башти середнього танка.
Рукави: Прямі, із прихованими внутрішніми вовняними напульсниками (манжетами), що запобігають потраплянню холодного повітря в рукави.

Введено: Наказом Наркома оборони СРСР № 67 від 14 травня 1934 року.

4. Поясні ремені
У самому низу кадру видно елементи поясного спорядження, одягнені поверх шкіряних курток.

Матеріал і тип: Широкі поясні ремені з товстої коричневої або чорної шорно-сідлової шкіри.

Пряжка: Використовувалися стандартні одношпінкові металеві рамчасті пряжки прямокутної форми. На цих ременях у польових умовах закріплювалася кобура для пістолета ТТ або револьвера Нагана.

На фотографії видно чудову якість елітного спорядження автобронетанкових військ РККА середини 1930-х років. Шкіряне обмундирування (шолом і куртка) забезпечувало максимальну практичність: шкіра не вбирала розлите в танку моторне масло та бензин, легко очищалася від бруду й захищала екіпаж від опіків у разі можливого загоряння техніки.

Основними типами танків, на яких могли служити ці бійці у 1934–1936 роках, були легкі швидкохідні танки серії БТ (БТ-5 і найновіші на той момент БТ-7), а також найпоширеніші піхотні танки Т-26.

Цікаві факти
Факт 1: На фото зображено «еліту» елітного роду військ.
У 1936 році автобронетанкові війська РКЧА вважалися ультрасучасним і найпрестижнішим родом військ (як космонавти в 1960-х). Однак статус бійців на фото ще вищий — 4 трикутники в петлицях означають звання старшини. На той час це були переважно надстрокові військовослужбовці, професійні «технарі», які досконало знали складні двигуни танків БТ або Т-26. Кожне таке шкіряне пальто-куртка та шолом шилися з дорогого хромового шеврету (високоякісної натуральної шкіри) за спецзамовленням НКО. Рядовим червоноармійцям-танкістам такий розкішний шкіряний комплект не належав — вони носили звичайні брезентові або кирзові комбінезони та тканинні шоломи.
Факт 2: Окуляри на їхніх шоломах насправді «бачили» небо.
Хоча чоловіки на знімку — стовідсоткові танкісти, окуляри на їхніх головних уборах спочатку розроблялися для авіації. У середині 1930-х років танкова промисловість СРСР не встигала забезпечувати екіпажі спеціалізованими засобами захисту очей від пилу. Замість цього військове керівництво скористалося авіаційними складами. Танкісти на фото носять льотні окуляри-напівмаски, призначені для пілотів літаків з відкритою кабіною (таких як легендарні винищувачі І-15 або розвідники Р-5). Конструкція виявилася настільки ідеальною для захисту від пилу на швидкості, що танкісти «присвоїли» її собі на наступні півстоліття.
Факт 3: Ці шоломи були абсолютно «німи».
Сучасній людині важко уявити танковий шолом без вбудованих навушників і мікрофонів (ларингофонів). Однак шоломи зразка 1934 року на фото — це виключно захисні «шапки-амортизатори». Їх набивали звичайним кінським волосом, щоб танкіст не розбив голову об сталеві виступи всередині тісної башти Т-26 під час руху по бездоріжжю. Радіостанції на танки БТ-5 і БТ-7 у 1936 році тільки починали встановлювати, і то переважно на машини командирів рот або батальйонів (так звані «радійні танки» з поручневими антенами навколо башти). Більшість екіпажів у той час спілкувалися всередині танка виключно поштовхами ногами в плечі механіка-водія, а між танками — за допомогою сигнальних прапорців.

Більше інформації на офіційному сайті музею:

Фото «Танкісти РКЧА 1936 рік»

26/06/2026

Нарукавний знак "Стрілецькі" ППОП НПУ для польового однострою

Нарукавний знак «Стрілецькі» є офіційним знаком розрізнення підрозділів поліції особливого призначення Національної поліції України.

9 червня 2024 році для виконання бойових і спеціальних завдань під час відсічі збройної агресії проти України в структурі Національної поліції сформовані додаткові бойови підрозділи – три зведені стрілецькі бригади поліції, загальною штатною чисельністю 8 тисяч поліцейських. Перша зведена Бригада поліції особливого призначення створена на базі Департаменту превентивної діяльності, друга – зведена Бригада Департаменту патрульної поліції «Хижак», і третя – зведена Бригада підрозділів поліції особливого призначення.
19 липня 2024 року воїни новоствореного полку КОРД «Стрілецький» склали поліцейську Присягу на вірність народові та отримали шеврони з рук командира,Героя України Олега Лакусти.
Особовий склад стрілецьких підрозділів бере участь у бойових діях на найскладніших ділянках фронту, виконуючи завдання із захисту держави.
Нарукавний знак символізує належність до бойових поліцейських формувань, які діють у районах активних бойових дій.
Представлений нарукавний знак належав поліцейському стрілецького підрозділу Поліції особливого призначення Національної поліції України, який виконував бойові завдання на Покровському напрямку та був передан до фондів нашого музею 26 червня 2026 року.
Експонат є свідченням участі бойових підрозділів Національної поліції України в обороні держави під час сучасної війни та відображає сучасний етап розвитку української правоохоронної символіки.

За основу нарукавного знаку було обрано нарукавний знак Національної поліції України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 30 вересня 2015 року.

Нарукавний знак "Стрілецькі" Підрозділів Поліції Особливого Призначення Національної Поліції України МВС України для польового однострою типу піксель ММ-14 або мультикам має форму геральдичного щиту з зображенням восьмикутної променевої зірки світло-зеленого кольору, накладеної на промені темно-зеленого та чорного кольорів, що розходяться від центру щита.

У центрі зірки розміщено коло зеленого коліру, на ньому перехрещені дві рушниці світло-зеленого коліру та горизонтальна стріла у напрямку з західу на восток, а під рушницями з стрілою - малий Державний герб України.

У верхній частині знака — напис «Стрілецькі» світло-зеленого кольору.

Уздовж контуру нарукавного знака — обрамлення світло-зеленого кольору та напис "Поліція особливого призначення"

Правила розміщення та кріплення знаків

Згідно з чинними наказами, нарукавні знаки кріпляться за допомогою текстильної застібки (липучки Velcro) у чітко визначених місцях:

Правий рукав: Розміщується нарукавний знак конкретної військової частини (бригади, батальйону, центру).

Висота розміщення: Знаки кріпляться по центру нарукавної кишені на спеціально передбачені липучки. Вони мають сидіти рівно, без перекосів.

Колірна гама: Для польового однострою (піксель ММ-14 або мультикам) у зоні бойових дій використовуються виключно захисні кольори (олива, койот, темно-зелений, чорний), щоб не демаскувати бійця. Яскраві (повноколірні) знаки дозволені лише для парадної чи повсякденної форми в тилу.

29/05/2026

Генерал-майор Сергій Кульчицький — офіцер, який став символом нової української армії.
Однострій славетнего генерала зберігається у військово-історичному музеї в м. Кременчук - Першому всеукраїнському музеї історії однострою

Генерал-майор Сергій Петрович Кульчицький — начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України, Герой України, перший український генерал, який загинув у сучасній війні.
Навесні 2014 року, після початку російської агресії проти України, генерал Кульчицький став одним із тих офіцерів, хто фактично з нуля формував нові бойові підрозділи.

Він брав безпосередню участь у створенні першого резервного батальйону Національної гвардії України, сформованого з активістів Самооборони Майдану.

Для багатьох добровольців він став не лише командиром, а й наставником. Генерал жив разом із бійцями у польових умовах, харчувався разом із солдатами та особисто займався підготовкою резервістів.

29 травня 2014 року генерал-майор Сергій Кульчицький загинув поблизу Слов’янська під час виконання бойового завдання.

Гелікоптер Мі-8 Національної гвардії України, на борту якого перебував генерал, був збитий російськими терористичними формуваннями із переносного зенітно-ракетного комплексу.

Разом із Сергієм Кульчицьким загинули військовослужбовці Національної гвардії та спецпризначенці МВС України.

31 травня 2014 року генерал був похований на Полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.

28/05/2026

Пам'ятна монета «КрАЗ-6322 "Солдат"» номіналом 10 гривень введена в обіг Національним банком України 26 грудня 2019 року. Вона належить до серії «Збройні Сили України» та присвячена відомому багатоцільовому повноприводному автомобілю Кременчуцького автомобільного заводу - КрАЗ-6322.
Присвячена багатоцільовому повноприводному автомобілю, призначеному для транспортування особового складу, різних вантажів військових частин, підрозділів спеціального призначення і миротворчих сил ООН.

Автомобіль КрАЗ-6322 “Солдат” – базовий автомобіль Збройних Сил України, може використовуватися як баластний тягач для транспортування літаків на аеродромах, артилерійських систем тощо. Він має виняткові характеристики із прохідності, маневреності та швидкості в надскладних природно-кліматичних і дорожніх умовах.

На аверсі монети розміщено: малий Державний Герб України (праворуч на дзеркальному тлі), під яким напис УКРАЇНА; на матовому тлі – стилізоване креслення автомобіля в двох ракурсах; зазначено номінал 10/ГРИВЕНЬ (унизу); рік карбування монети 2019 (ліворуч на дзеркальному тлі); логотип Банкнотно-монетного двору Національного банку України (праворуч).

На реверсі монети зображено автомобіль КрАЗ-6322 “Солдат”, який рухається вгору, залишаючи слід шин; угорі напис КРАЗ-6322/“СОЛДАТ”.

Художник: Андрощук Любов
Скульптор: Атаманчук Володимир , Іваненко Святослав

Тираж: 1 000 000
Більше інформації на офіційному сайті Першого всеукраїнського музею історії однострою за посиланням: https://fmhu.org.ua/uk/pam-jatna-moneta-kraz-6322-soldat/

25/05/2026

25 травня в Україні відзначається День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України — структури, яка сьогодні є одним із ключових елементів системи національної безпеки та кіберзахисту держави.

Держспецзв’язку було створено у 2006 році на базі Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ. Сьогодні служба забезпечує урядовий зв’язок, захист державних інформаційних ресурсів, координацію кібербезпеки та функціонування спеціальних комунікацій в умовах сучасних викликів і війни.

Для музею історії однострою це свято має також особливе значення. У фондах музею зберігаються нарукавні знаки та елементи однострою Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України різних років. Ці предмети є важливими пам’ятками історії українських силових структур та розвитку системи державної безпеки незалежної України. Більше інформації: https://fmhu.org.ua/uk/category/kolektsiya-muzeyu/kolekcija-predmetiv-uniformi/narukavni-znaki/?type_0=album&album_gallery_id_0=63

Кожен нарукавний знак, емблема чи елемент форми — це не лише частина однострою. Це свідчення історії становлення українських спеціальних служб, розвитку військової символіки та традицій сучасної української держави.

Музей продовжує роботу зі збереження історії українського однострою та запрошує всіх, хто має можливість, долучатися до поповнення музейних фондів. Саме завдяки таким предметам зберігається жива історія українського війська та спеціальних служб.

Вітаємо військовослужбовців, працівників і ветеранів Держспецзв’язку з професійним святом!

25/05/2026

Звання військовослужбовців та рода військ збройних сил Австро-Угорської імперії часів 1ї світової війни

23/05/2026

23 травня в Україні відзначається День морської піхоти — свято воїнів, які у всі часи залишалися символом мужності, стійкості та вірності військовому обов’язку.

Вітаємо військовослужбовців і ветеранів морської піхоти України з професійним святом. Морська піхота — це особливе братерство людей сильного характеру, готових виконувати найскладніші завдання у найважчих умовах.

Для нас цей день має і особливе музейне значення. У фондах єдиного в Україні музею історії однострою зберігаються перші нарукавні знаки морської піхоти незалежної України, а також форма полковника Волошина — унікальні пам’ятки сучасної військової історії нашої держави.

Кожен подібний предмет — це не просто елемент військової форми. Це частина історії українського війська, пам’ять про людей, підрозділи та епоху становлення Морської піхоти України.

Завдяки сучасним цифровим технологіям наші експонати доступні 24/7 з будь якої точки світу.

Ми продовжуємо роботу зі збереження історії українського однострою та запрошуємо всіх, хто має можливість і бажання, долучатися до поповнення фондів музею. Передані до музею речі допомагають зберегти для майбутніх поколінь справжню історію українського війська. Усі експонати відносятся до державної частини Музейного фонду України.

Зі святом, морська піхото України!

Більше інформації : https://fmhu.org.ua/uk/category/kolektsiya-muzeyu/kolekcija-predmetiv-uniformi/narukavni-znaki/?type_0=gallery&album_gallery_id_0=70

20/05/2026

Сьогодні у Житомирі прощалися і провели в останню путь генерал - майора екс-керівника МНС, ліквідатором аварії на ЧАЕС Леонідом Антонюком церемонія прощання прошла біля Головного управління ДСНС в Житомирській області.
Його парадний кітель підполковника внутрішньої служби зберігається у фондах Перший всеукраїнський музей історії однострою .
RIP