На лінії життя - історія військової медицини Кременчука

12/05/2026

12/05/2026

Одни з перших, хто прийшли на допомогу постраждалим під час аварії на ЧАЕС були кадрові військові медики. Саме вони стали основою разгортання системи надання медичної допомоги у зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яка була посилена резервистами - цивільними медиками.
Полковник медичної служби Лев Миколайович Агафонов — мешканець Кременчука, учасник бойових дій, начальник 612-го Кременчуцького військового госпіталю, у 1989 році — командир медико-санітарного батальйону військової частини 01377 у зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Більше інформації - на виставці у Кременчуцькому військово-історичному музеї на офіційному сайті музею за посиланням: https://kmhm.org.ua/uk/chornobil-1986-2026/
#військоваісторіякременчука
#військовоісторичниймузейКременчук
#Кременчуцькийвійськовоісторичниймузей
#військовімедикикременчук
#Чорнобиль
#тисячолітнійкременчук

08/05/2026

Коли і як з'явився Червоний Хрест в Кременчуці?
У Кременчуці 24 січня 1877 року з ініціативи Софії Іванівни Радцеї був створений місцевий комітет Російського товариства піклування про поранених і хворих воїнів. Він складався з 75 осіб. Під час Російсько-Турецької війни 1877-1878 років він опікується питаннями перевезення хворих і поранених воїнів, підготував 19 сестер милосердя, сформував два санітарні поїзди, проводив збір коштів і необхідного майна на користь хворих і поранених воїнів, влаштовував вистави, збір від яких повністю йшов на допомогу пораненим. [4,5-8]
20 березня 1898 року з метою забезпечення догляду за важкохворими за ініціативою Кременчуцького товариства лікарів відкривається Кременчуцька Маріінінська громада сестер милосердя.[6,24] У її розпорядження передають садибу на розі Троїцької та Херсонської вулиць, площею понад 1000 кв. сажнів із двома дерев'яними будинками, двома флігелями, кам'яною пральнею і надвірними службами. В одному будинку розміщується лікарня на 20 черевно-тифозних хворих, а другий будинок використовується як гуртожиток, у якому на повному забезпеченні громади живуть 15 сестер. В одному з флігелів відкривається амбулаторія для прийому хворих.
Головне завдання громади - підготовка «досвідченого жіночого санітарного персоналу для догляду за хворими і пораненими як у воєнний, так і в мирний час»[5,10] У сестри милосердя вступали здорові, грамотні дівчата та жінки від 18 до 40 років. Після року практичної та теоретичної підготовки проводили іспити, за умови успішного складання яких випробовувану зараховували до сестер милосердя РТЧХ і отримували спеціальне свідоцтво.[3]
Початкове навчання сестер милосердя відбувалося при Кременчуцькому місцевому лазареті, а першим лікарем лікарні товариства був старший лікар Кременчуцького місцевого лазарету Іван Зубковський. Кременчуцький місцевий лазарет довгий час буде базою для підготовки сестер милосердя та військових фельдшерів.[1] Після навчання, з 15 сестер громади чотири сестри працювали в місцевому військовому лазареті, п'ять - у земській лікарні, решта - у лікарні та амбулаторії громади, а також доглядали за хворими вдома [5,15-17]. Головою ради та піклувальницею Громади була дружина міського голови Ольга Павлівна Пітленко.
З початком Першої світової війни Кременчук і Кременчуцький повіт належить до Південного тилового району РТЧХ. При Кременчуцькій Маріїнській громаді РТЧХ починають працювати скорочені курси підготовки сестер милосердя воєнного часу. На навчання приймаються особи з освітою не менше чотирьох класів гімназії. Програма навчання включає основи анатомії, фізіології та патології, догляду, основні способи перев'язування ран, операції малої хірургії, відомості з епідеміології, фармацевтики та рецептури.[7]
У Кременчуці, як на тиловій медичній базі, розпочинається формування, розгортання та розміщення медичних закладів воєнного часу:
Кременчуцький військовий госпіталь на 500 ліжок на базі Кременчуцького місцевого лазарету,
Рухомі польові госпіталі №№ 382,383,
Запасні польові госпіталі №№ 149, 150, 159, 162, 163, 164, 165, 166, 255, 256, 276, 294, 300, 304, 307, 387, 388,
Етапний лазарет Кременчуцької Маріїнинської громади сестер милосердя РТЧХ на 50 ліжок, старший лікар В. І. Лизогуб, що діє в північно-західному районі РТЧХ (Могильниця Варшавської губернії 1914-1915 рік, Крейцбург 1916 рік). У 1916 році він стає рухомим лазаретом Кременчуцької Маріїнинської громади сестер милосердя.
Кременчуцький етапний лазарет РТЧХ №8 на 50 ліжок, у складі 2 лікарів і 6 сестер милосердя, який діє в південно-західному районі РТЧХ (Луків, Ковель).
13 тилових лікувальних установ на 617 ліжок під прапором РТЧХ:
- Земський госпіталь при богоугодному закладі на 250 місць,
- Лазарет РТЧХ при Єврейській лікарні на 25 місць,
- Лазарет РТЧХ у будинку Шапошникова на 47 місць,
- Міський лазарет при Чуркінському притулку на 110 місць,
- Міський лазарет при старовірському товаристві на 12 місць,
- Лазарет при єврейському товаристві на 20 місць,
- Залізничний лазарет на 15 місць,
- Лазарет при громаді РТЧХ на 10 місць,
- Лазарети в с.Горби (20), с.Обознівка Панаїтова (40), с.Пузикове (40), с.Пустовойтове Остроградського (10), с.Симимогили Колачевської (18)
#військоваісторіякременчука
#військовоісторичниймузейКременчук
#Кременчуцькийвійськовоісторичниймузей
#військовімедикикременчук
#червонийхресткременчук
#РТЧХ
#тисячолітнійкременчук
Більше інформації да посиланням: https://kmhm.org.ua/.../rol-sester-miloserdya-u-voiennij.../

17/02/2026

Офіцери 612 військового шпиталя в м.Кременчук. 1958р.
#музейкременчук #військоваісторія #архів #память
#військовоістричниймузейкременчук #тисячолітнійкременчук

17/02/2026

15 лютого — День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Саме 37 років тому завершилося виведення військ з Афганістану — війни, яка тривала майже десять років і забрала тисячі життів наших співвітчизників.
Серед тих, хто приймав участь у війні в ДРА був і Заслужений лікар України, полковник медичної служби Петро Васильович Мацейчук.
Два багатомісячних відрядження у саме медичне пекло Афганістану — перший інфекційний госпіталь у Баграмі. На початку старшим ординатором, а потім і виконувачем обов’язків завідувача відділення. Те, про що давно забули вже в Радянському Союзі — черевний тиф, паратифи А та Б, малярія, гепатити, важкі форми дизентерії — з цим довелося в польових умовах зіткнутися молодому лікарю. Але першокласна медична підготовка, чуття діагносциста дозволило знайти йому ті схеми лікування, які швидко рятували життя тисячам солдатів та офіцерів та повертали їх до ладу. Попереду було два важкі роки війни...
Однострій та документи славетного лікаря зберігаються у філії Першого всеукраїнського музею - Кременчуцькому військово-історичному музеї.

17/02/2026

15 лютого - міжнародний день операційної медичної сестри.
Сьогодня наша розмова про унікальну людину, яка більш ніж 50 років свого життя віддала військовій медицині Кременчука.
Це Анна Михайлівна Шостак. До 388 військового шпиталя в Кременчуці вона попала зовсім молодою дівчиною - зразу після закінчення медичного училища. Потім війна, полон, окупація, після визволення Кременчука - вона опкераційна медична сестра хірургічного польового шпиталя 53 армії. Після війни - крапля звичайного жіночого щастя, але у 1953 році вона вимушена повернутись після загибелі коханного чоловіка до Кременчука, де стане одним из перших співробітників нового, 612 військового шпиталя. Довгі роки вона буде працювати старшою медичною сестрою операційного блоку хірургічного відділення шпиталю. І лише в кінці 90х років минулого століття перейде на більш легку роботу - медсестрою лор-кабінету. Вона довго буде прикладом для молоді, допомогаючі і навчаючі молодих дівчат після медичного училища.
Документи і світлини Анни Михайлівни зберігаються у фондах Кременчуцького військово-історичного музею, а більше інформації як завжди на офіційному сайті музею.

15 лютого - міжнародний день операційної медичної сестри.
Сьогодня наша розмова про унікальну людину, яка більш ніж 50 років свого життя віддала військовій медицині Кременчука.
Це Анна Михайлівна Шостак. До 388 військового шпиталя в Кременчуці вона попала зовсім молодою дівчиною - зразу після закінчення медичного училища. Потім війна, полон, окупація, після визволення Кременчука - вона опкераційна медична сестра хірургічного польового шпиталя 53 армії. Після війни - крапля звичайного жіночого щастя, але у 1953 році вона вимушена повернутись після загибелі коханного чоловіка до Кременчука, де стане одним из перших співробітників нового, 612 військового шпиталя. Довгі роки вона буде працювати старшою медичною сестрою операційного блоку хірургічного відділення шпиталю. І лише в кінці 90х років минулого століття перейде на більш легку роботу - медсестрою лор-кабінету. Вона довго буде прикладом для молоді, допомогаючі і навчаючі молодих дівчат після медичного училища.
Документи і світлини Анни Михайлівни зберігаються у фондах Кременчуцького військово-історичного музею, а більше інформації як завжди на офіційному сайті музею.
#музейкременчук #військоваісторія #архів #память
#військовоістричниймузейкременчук #тисячолітнійкременчук

02/02/2026

У межах розвитку міжнародних проєктів та довгострокових програм співпраці до команди ініціатив приєдналася команда юристів і експертів, які працюють у рамках міжнародної грантової програми.
Їхня робота має системний і довгостроковий характер та спрямована на забезпечення:
повної законності й прозорості діяльності,
захисту прав команд, волонтерів і партнерів,
недопущення тиску, маніпуляцій і репутаційних ризиків, відповідності діяльності вимогам законодавства України та міжнародним стандартам.
У межах цієї роботи здійснюється аудит внутрішніх і зовнішніх процесів, зокрема
аналіз юридично значущих подій у межах строків позовної давності відповідно до чинного законодавства, фіксація професійних взаємодій та систематизація управлінських і комунікаційних процедур.
Під юридичним захистом перебувають:
Перший всеукраїнський музей історіі однострою
Кременчуцький військово-історичний музей/Kremenchuk militaryhistory museum Кременчуцька краєзнавча студія Романа Пацовського
Музей історії чумацтва і солі
Фестиваль «Пливе щука з Кременчука»,
команди проєктів, волонтери та пов’язані з проєктами особи.
Усі матеріали про діяльність проєктів протягом років розміщуються у відкритому доступі на офіційних ресурсах та в соціальних мережах. Проєкти реалізуються у взаємодії з українськими й міжнародними партнерами та перебувають у полі професійної уваги експертного середовища.
Ми послідовно працюємо над розвитком музейної, наукової та культурної діяльності, дотримуючись принципів відкритості, законності та професійної відповідальності.

29/01/2026

На краєзнавчому календарі 29 січня 2026 року і сьогодня визначна дата військової історії Кременчука - 120 років з дня народження відмінника охорони здоров'я, учасника другої світової війни, полковника медичної служби, першого начальника 612 Кременчуцького військового шпиталю Макса Пименовича Сидошенко.
Саме під його керівництвом створювався 612 військовий госпіталь в Кременчуці в/ч 33064, А1505 - не плутати з Кременчуцьким місцевим лазаретом 1898 року що був у Кременчуці до 1941 року і до якого 612 шпиталь не має ніякого відношення, крім спільних приміщень.
Він народився 29 січня 1906 року у станиці Старо-Корсунська Пластунівського району Краснодарського краю. У багатодітної родині був самим молодшим.
Після закінчення Омського медичного інституту 01.11.1938 був призваний Омським ДВК (м. Омськ Омської області РРФСР) на службу до Червоної Армії. За деякими даними, додатково навчався у Військово-Медичної Академії ім.Кирова у м.Ленінград та проходив службу у складі 15 військово-морського госпіталю Шкотівського сектору берегової оборони ТОФ.
З січня по квітень 1943 бригадний лікар 60 танкової бригади Північно-Західного фронту, а з травня 1943 по квітень 1944 – корпусний лікар 10 гвардійського танкового корпусу у складі Воронезького та 1го Українського фронтів. З квітня 1944 року до кінця війни – начальник медичної служби 75-ї зенітно-артилерійської дивізії ППО Особливої ​​Московської армії ППО.
За роки війни керував медичною службою з’єднань під час Ленінградської, Курської, Київської, Корсунь-Шевченківської битви. Війну закінчив у званні гвардії підполковника медичної служби. Нагороджений медаллю «За визволення Варшави», медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»
Після закінчення війни був направлений до м.Пермь для подальшого проходження служби. Але військових довго не тримають на одному місті і у 1949 році нове призначення – начальником інфекційного шпиталю у м.Потсдам Німеччина. Госпіталь знаходився біля відомого палацу Фрідриха Великого у парку Сан-Суси.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20.06.1949 підполковника Сидошенко нагороджено медалью «За бойові заслуги».
Проходить три роки і у 1953 році підполковник медичної служби Макс Пименович Сидошенко повертається в Радянський Союз у м.Пермь. Там його чекає нове призначення – створити госпіталь в м.Кременчук (Україна) та стати його першим начальником. Декілько днів на збори, інструктаж у штабі Київського військового округу и дорога у невідомий йому Кременчук.
На початку 50-х років 20 століття повернення 388 госпіталю до Кременчука або створення нового госпіталю навіть не планувалося — КЕЧ Кіровоградського району почала відновлювати комплекс допоміжних будівель колишнього госпітального комплексу для розміщення майстерень однієї з військових частин.
Проте місцева влада Кременчука, з урахуванням того, що комплекс будівель розташований у зоні відпочинку і вже тоді думаючи про планування міста, погодила КЕЧ Кіровоградського району використання цих будівель лише під розміщення лікувального чи санаторного закладу, тобто військового шпиталю.
І зробили це досить просто і жорстко — коли військові звернулися за техумовами для підведення високовольтної лінії до садиби колишнього шпиталю, місцеві органи влади не тільки відмовили їм у видачі цих техумов, але й видали письмову заборону управлінню міських електромереж проводити будь-які підключення і видавати військовим будь-які документи з цього приводу без письмового дозвілу виконкому. Тільки після цього військові були змушені повернутися до питання про розміщення на цій території новоствореного шпиталю.
На підставі Директиви командувача Київського військового округу №ОРГ/1/567775 від 31.01.1953 року приймається рішення про формування 612 військового шпиталю МО СРСР на 75 ліжок та його розгортання у приміщеннях колишнього військового шпиталю у м.Кременчук з 01 квітня 1953 року.
24.03.1953 року наказом командувача Київського військового округу № 067 гвардії підполковника медичної служби Сидошенка Макса Пименовича призначено начальником 612 військового шпиталю, що формується у м.Кременчук. Він був досвідчений і лікар і керівник — 75 ліжковий шпиталь мало чим відрізнявся від інфекційного шпиталю у Німеччині. І здавалося б, що жодні сюрпризи не чекають. Але це було на перший погляд і склалося далеко не все так просто.
Саме період його командування шпиталем буде одним із найскладніших в організаційному плані — створення шпиталю в зруйнованих будівлях, підбір кадрів, численні його реорганізації — з 75 на 200 ліжок, потім на 100 ліжок та збільшення до 150 ліжок, створення мобілізаційної групи та налагодження її роботи.
З величезним трудом лише до 15 липня 1953 року вдалося більшою мірою відновити та пристосувати для розміщення хірургічного та терапевтичного відділення дві колишні допоміжні будівлі, де в період окупації знаходилися виробничі цехи німецьких майстерень. Інші підрозділи шпиталю намагаються розмістити в напівзруйнованих сараях і допоміжних будівлях, які були дещо пристосовані для роботи військових медиків. Поряд з цим були потрібні господарські приміщення — такі як автогараж на 4 машини, стайня на 4 коні, пральня, склади тощо. А тут ще з’ясувалося, що шпиталь розміщений на території площею 1,3 га, а за мінімальними санітарними нормами потрібно 3,5 га. Але Кременчуцький виконком так і не розширив територію шпиталю – вона так і залишилась 1,3 га. Тому все й вийшло все дуже близько, компактно, шпиталь, перебуваючи в парковій зоні, не мав свого шпитального парку до кінця свого існування.
Досвід перших місяців роботи жорстко показує, що крім приміщень під відділення потрібно десь розмістити аптеку для виготовлення та зберігання ліків, склад медичних інструментів, інструменти потрібно десь стерилізувати. На території шпиталю є стара вежа губернських присутніх місць у нормальному стані. Але це є пам’ятка історії та архітектури. І начальник шпиталю знову звертається до місцевої влади — дозвольте використовувати під аптеку приміщення старої вежі з умовою, що внутрішній і зовнішній фасад не будуть змінені. Міська влада дає такий дозвіл і в старій вежі розміщується аптека шпиталю. Трохи згодом у ній розміститься разом із аптекою і шпитальна лабораторія — теж гостра необхідність працюючого шпиталю.
До шпиталю починають повертатися старі співробітники, які працювали ще у 388 шпиталі до червня 1941 року. Серед них – колишня медсестра 1940 року, що прийшла в шпиталь по мобілізації, після Кременчуцького медучилища, а тепер досвідчена операційна медична сестра, яка пройшла війну у складі похідно-польового хірургічного шпиталю Ганна Михайлівна Шостак. Практично всю свою трудову діяльність вона присвятить Кременчуцькому військовому шпиталю, буде не лише однією з найдосвідченіших хірургічних медсестер, а й наставницею для вчорашніх випускниць медучилища, які прийшли на роботу до шпиталю.
Начальником хірургічного відділення шпиталю призначається досвідчений хірург, який пройшов війну на посаді начальника хірургічного відділення похідно-польового хірургічного шпиталю Війська Польського, підполковник медичної служби Микола Тимофійович Скринський. Саме він і його команда закладуть основу професійного навчання та підготовки висококласного медичного персоналу.
Директивою Начальника штабу Київського військового округу №ОРГ/3/11018 від 25/03/1954 року 612 військовий шпиталь розширюється та стає 200 ліжковим з переведенням на штат 27/823.
Новий, 1955 рік, знову приносить організаційні великі зміни в роботі шпиталю — кілька разів змінюється ємність шпиталю та його штат — так у липні 1955 року згідно з директивою начальника штабу КВО №ОРГ/1/31338 від 15/07/1955 року переводиться на штат № 27/510 та №27/576 та ємкість 100 ліжок. Через місяць 15/08/1955 року виходить нова директива начальника штабу Київського військового округу — залишити штат 27/510 та 27/576, але ємність шпиталю зі 100 ліжок збільшити до 150 ліжок.
Крім цього, директивою начальника штабу Сухопутних військ №ЗШ/4/1365653 від 03/05/1955 року на базі 612 військового шпиталю формується мобілізаційна група — прообраз майбутнього медичного депо. Це означає, що 612 військовий шпиталь у м.Кременчук у разі настання воєнного часу стає основою для розгортання польових шпиталів. Саме на його базі до 2005 року відбуватиметься матеріально-технічне забезпечення, облік та підготовка медичних кадрів воєнного часу.
05.11.1954 року указом Президії Верховної Ради СРСР підполковника медичної служби Сидошенка було нагороджено орденом Червоної Зірки.
Через деякий час він стане полковником медичної служби, буде нагороджений знаком “Відміннику охорони здоров’я”.
У 1955 році шпиталю передадуть віськовий городок 836 окремого понтонно-мостового батальону (в/ч 62970) на Пісчаной горі, біля новозбудованого у 1952 році Палаца культури Кременчуцького мостового заводу. Поки ми не знаємо як шпиталь використовував ці будівлі. Адже під медичне депо вони будуть використовуваться значно пізніше.
30.11.1958 року наказом командувача Київського військового округу №0288 полковника медичної служби Сидошенко переводять знов до Німеччини, на посаду начальника одного з шпиталів. На посаді начальника 612 військового шпиталю у 1958 році його змінив полковник медичної служби Д’яченко Іван Іванович.
01.04.1961 гвардії полковник медичної служби Макс Пименович Сидошенко звільняється у запас та повертається до Кременчука. Він залишиться у полюбившемуся йому місті на Дніпрі. Буде працювати у цивільній медицині, ростити дочок. Але фронтові контузії та рани будуть нагадувати про себе. У 1971 році він буде змушений уйти з медицини, а у 1975 році залишити цей світ. Він похований на Ревівському цвинтарі м.Кременчук.
Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук, військовий історик, музеєзнавець, фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії однострою та Кременчуцького військово-історичного музею.
Світлини: з фондів Кременчуцький військово-історичний музей/Kremenchuk militaryhistory museum . При використанні матеріалів посилання на автора та музей є обов'язковим.