15/09/2026
🩵💛Олександр Володимирович Палладін💛🩵
Видатний біохімік Олександр Володимирович Палладін народився 10 вересня 1885р. у родині відомого вченого-ботаніка, фізіолога рослин В.І.Палладіна. Будучи студентом, Олександр зацікавився біологічною хімією, особливо тими її напрямками, що були пов’язані з фізіологією та медициною.
Після закінчення університету він стає асистентом кафедри фізіології Петербурзького жіночого педагогічного інституту. Отримавши в 1914р. звання доцента, він читає курс фізіології на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах у Петрограді. У цей час Олександр Володимирович займається дослідженнями в галузі біохімії креатину.
У 1916р. його було обрано професором кафедри фізіології тварин Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва, що розташовувався в Харкові. У 1917–1921рр. він викладав основи біохімії в Харківському університеті. Після заснування в 1921р. Харківського медичного інституту Олександр Володимирович був обраний завідувачем кафедри фізіологічної хімії. Того ж року він організував на її базі науково-дослідну кафедру біохімії. Через деякий час так стала називатися й навчальна кафедра, яка перетворилася на центр наукової роботи в галузі біохімії. У цей період Палладін розпочав розробку нового напряму в біохімії – динамічної біохімії.
У 1925р. з його ініціативи на базі науково-дослідної кафедри біохімії було організовано Український науково-дослідний біохімічний інститут, у якому під керівництвом О.В.Палладіна проводилися найважливіші наукові дослідження. Велику увагу вчений приділяв вивченню біохімії мозку, його роботи стали основоположними у розробці функціонального напряму в цій галузі. Дослідження заклали фундамент біохімії процесів тренування, особливу увагу вчений приділяв вивченню біохімії вітамінів та авітамінозів. У 1926р. він організував видання «Наукових записок Українського біохімічного інституту», які незабаром перетворилися на «Український біохімічний журнал» – перший журнал такого профілю в СРСР. Того ж року О.В.Палладіну було присвоєно ступінь доктора біологічних наук, його обрали членом-кореспондентом Академії наук УРСР.
У 1928р. Олександр Володимирович організував Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів і до 1958 р. був його головою.
У 1931р. Український біохімічний інститут увійшов до складу Академії наук УРСР (відтоді – Інститут біохімії АН УРСР) і був переведений до Києва. Разом з інститутом туди ж переїхав і Палладін. У Києві продовжилися його дослідження м’язової та нервової систем (зокрема, дослідження з біохімії тренування та втоми м’язів), біохімії головного мозку; розширювалася робота над ферментами. У Києві Олександр Володимирович з 1934р. також займався педагогічною діяльністю як професор, завідувач кафедри біохімії Київського університету. На біологічному факультеті Київського університету ним було організовано біохімічне відділення. У 1942р. його обрали дійсним членом АН СРСР.
Під час Другої світової війни Академія наук УРСР перебувала в евакуації в м.Уфі. Інститут займався розробкою питань, пов’язаних із медициною фронту та тилу. Саме тут О.В.Палладіним було отримано новий препарат – синтетичний аналог природного вітаміну К, який отримав назву вітамін К3, а також дуже важливе його похідне – вікасол (водорозчинний вітамін К). Цей препарат, який зупиняє кровотечі та прискорює загоєння ран, набув дуже широкого поширення в лікувальних закладах фронту й тилу та відіграв важливу роль у відновленні здоров’я поранених.
Після повернення з евакуації починається новий період діяльності Олександра Володимировича. У 1946р. його було обрано президентом Академії наук УРСР. У 1947р. – обрали депутатом Верховної Ради СРСР, а в тому ж році – депутатом і членом Президії Верховної Ради УРСР. Також триває його робота в Інституті біохімії.
У цей період наукові дослідження колективу інституту розвиваються в кількох напрямках: це систематичні дослідження, присвячені біохімії м’язів і біохімії головного мозку, – напрямки, які вже давно стали провідними в науковій діяльності колективу; дослідження в галузі біохімії вітамінів і ферментів. Разом з тим значне місце в проблематиці інституту посіли питання біохімії білка, будови гігантських частинок білка (білкової макромолекули), денатурації білків тощо.
Олександр Володимирович Палладін продовжував плідно працювати до кінця життя. Його ім’я посідає почесне місце серед видатних представників біохімічної науки. Його особистість вирізнялася багатогранністю наукових інтересів, яскравістю таланту вченого та педагога, а його творча діяльність залишила помітний слід в історії медицини.
Наукова спадщина О.В.Палладіна налічує 302 праці, серед яких монографії, оглядові та науково-експериментальні статті. Ним було видано 34 підручники та навчальні посібники, 38 науково-популярних книг і статей. За 60 років педагогічної діяльності науковець підготував 150 докторів і кандидатів наук.
Досягнення О.В.Палладіна відзначені численними нагородами. У 1935р. йому було присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР. За видатні заслуги в галузі біохімії та за підготовку кадрів радянських біохіміків у 1941р. він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та двічі удостоєний ордена Червоної Зірки. Міжнародне визнання наукового авторитету Олександра Володимировича Палладіна знайшло відображення в його обранні почесним членом академій наук Угорщини, Румунії, Болгарії, а також іноземним членом Академії наук Польщі.
Помер Олександр Володимирович Палладін 6 грудня 1972р., похований на Байковому кладовищі в Києві. Ім’я академіка Палладіна носить один із проспектів столиці України. Його ім’ям також названо Інститут біохімії АН України, який він заснував і яким керував 43 роки.
Олена Семененко
На світлинах👇:
– О.В.Палладін у студентські роки (1906р)
– О.В.Палладін зі співробітниками інституту біохімії, 1926р.
– О.В.Палладін серед учасників І Всесоюзної конференції з біохімії нервової системи, 1953р.
– О.В.Палладін у лабораторії, 1950-ті рр.
