12/06/2026
Друзі, пам’ятаєте, ми розповідали про надзвичайні релігійні урочистості, що відбулися 3 червня 1775 року у відновленому заславському костелі Святого Архангела Михаїла бернардинського монастиря >>> https://tinyurl.com/4k9w5d54.
А тепер хочемо докладніше розповісти, як же відбувалося «потрійне введення», а саме: чудотворної ікони Заславської Божої Матері до головного вівтаря, реліквій Святого Валентина – до вівтаря Святого Франциска, а також фігури старого розп’яття, що дивом вціліло з часу першого постання обителі, – до вівтаря Святого Антонія.
Завдяки рукописним хронікам заславських ченців-бернардинів XVIII століття ми можемо уявити ті хвилюючі дні. Нижче подаємо дещо скорочений переказ подій майже 300-літньої давнини.
---
Внутрішні облаштування та оздоба костелу Святого Архангела Михаїла тривали до кінця травня. Розпис та позолочення головного вівтаря було завершено ще 27 травня, тоді ж на ньому були влаштовані спеціальні завіси (фіранки) для чудотворної ікони. А праворуч від вівтаря, біля дверей до сакристії (ризниці), було зображено чудово розписану браму (арку), над якою намальований годинник показував п'яту годину і тридцять хвилин. Угорі було написано: «Року 1775-го, дня 3-го червня» – дата запланованої церемонії.
Усі справи просувалися успішно. Для відкриття реліквій та їхньої підготовки до безпечного перенесення під час храмової процесії до бернардинського монастиря прибув отець Карпінський, декан заславський та настоятель звягельський.
Коли вже майже все було готове до урочистостей і всі лише очікували 3-го червня, 31 травня пішла сильна злива, що нагнала чимало страху. Вона тривала і в перші два дні літа. 2 червня близько 15-ї години дощ раптово вщух. Натомість здійнявся сильний вітер – і небо стало ясним. Перед парафіяльним храмом [костелом Святого Йоана Хрестителя] негайно встановили чудово розписану браму (арку), на якій виднівся такий напис: «Ось я зроблю їм, що вони прийдуть та вклоняться в ноги тобі, і пізнають, що я полюбив тебе» (цитата з Об’явлення Івана Богослова 3:9). Над брамою ж було видно велике зображення, що являло собою з правого боку знак Святого Хреста з написом: «А щодо мене, то не хвалитимусь нічим, хіба тільки хрестом» (Послання до Галатів 6:14); з лівого ж боку – ім'я МАРІЯ з відповідною інскрипцією, а посередині – священні реліквії/мощі з цитатою-адаптацією Псалма 34:21: «Оберігає Господь кості святих, жодна з них не зламається».
Коли все це було належним чином підготовлено, з настанням 3 червня приватно (без зайвого розголосу до початку урочистостей) розп'яття, ікону Заславської Божої Матері, а також реліквії (мощі) Святого Валентина було перенесено до фарного костелу.
Сигнал про початок дійства було дано передзвоном дзвонів і пострілами з військових гармат (мортир). Після цього зібралося величезне юрмище як простого люду, так і шляхти, серед якої найвидатнішим був Іґнацій Мальчевський, регент королівської канцелярії, а також покровитель бернардинського монастиря та фундатор цього дійства, разом зі своєю дружиною [Антоніною Дуніною] та двома синами: [Яном Юзефом та Франциском Ксаверієм].
Народ виглядав напрочуд радісним і піднесеним. І це [було дивовижно] тому, що хоч дощ і лив безперестану три дні й три ночі, все ж на землі не було видно й сліду від нього, особливо на тій дорозі, яку для святкового дійства підготував вельможний пан Маршальський, губернатор заславський. Він незадовго до цього разом зі своєю дружиною та всім домом був уражений важкою хворобою, але, склавши обітницю перед розп'яттям, повністю одужав разом з усіма. На знак своєї відданості він прикрасив усю цю дорогу деревами та вистелив її зеленим листям від дверей парафіяльного костелу аж до монастирського храму отців бернардинів.
Коли в парафіяльному костелі зібрався народ, проповідь виголосив о. Варфоломій Марковський, комендарій цього храму. Після її завершення процесія рушила. Чотири священники з чотирма аколітами (прислужниками) зі смолоскипами несли розп'яття. Так само несли чудотворну ікону та реліквії Святого Валентина. Попереду цієї процесії йшов один із священників у каппі (літургійній мантії) з далматиками разом з аколітами. Закривав же процесію ясновельможний і Високопреподобний отець декан, також у каппі з далматиками, разом з аколітами та кадильником. Спеціально для цієї мети було виготовлено абсолютно нове церковне облачення, для якого дві дорогоцінні шати пожертвувала ясновельможна пані Йоанна Александровичева, старостина Рущанська, яка залишилася вдовою.
Як тільки процесія рушила, одразу ж почали співати гімн, укладений для цієї мети Високопреподобним отцем гвардіаном [Бенедиктом Котфіцьким]: «Niebios Pani, Ktorey ani Swiat ani Nieba Cudow, darow, wziąc wymiarow…»*. Тут хроніка відзначила таке диво: спів, розпочатий у парафіяльному костелі, завершився акурат при вході до бернардинського храму.
Також з початком руху процесії був поданий сигнал – і біля парафіяльного костелу та бернардинського монастиря почала стріляти військова зброя [гармати], і їхні постріли лунали протягом усього шляху процесії. Коли ж прийшли до костелу Святого Архангела Михаїла, то розп'яття, чудотворний образ Заславської Богоматері, а також реліквії Cвятого Валентина були покладені до вівтарів. Після завершення цього дійства Високопреподобний отець декан відправив вечірню, під час якої проповідь виголосив отець Кантій Горницький з [ордену] отців-лазаристів, лектор святого богослов'я. Присутні сприйняли його проповідь гучними оплесками. Наступного ж дня той самий Високопреподобний декан відслужив урочисту святу месу, а отець Антоній Бернацький, настоятель [ордену] отців-лазаристів, виголосив славну проповідь.
(Джерело – Архів Провінції отців бернардинів в Кракові)
---
* Повний текст Пісні про ікону Заславської Божої Матері тут >>> https://tinyurl.com/hecurpps
Зазначені урочистості дуже нагадують видовищні святкування (зокрема, з використанням так званих «тріумфальних» арок (брам) і гарматних залпів), які відбувалися під час коронації чудотворних образів. Про те, чи була проведена коронація заславської сакральної цінності – ікони Божої Матері, можна буде почитати в книзі, що готується до друку.
