«Гребінчина світли́ця» - музейна кімната Євгена Гребінки

04/11/2026

Ветеран залізничного транспорту
У листопаді відзначає свій День народження ветеран залізничного транспорту, Солодовник Віктор Васильович. Трудовий стаж ветерана складає 45 років, з них 40 років відпрацьовано на підприємствах залізничного вузла.
Віктор народився в родині залізничника, Василя Єгоровича, який теж майже 40 років віддав залізниці. І не дивно, що вже з дитячих років Віктор мріяв обрати професію залізничника. Тому після закінчення школи - відразу пішов працювати учнем слюсаря в дизельний цех локомотивного депо станції Гребінка.
З 1969 по 1971 рік відбував строкову службу у Збройних Силах. Після закінчення служби вступив до технічного училища, яке закінчив з відзнакою, отримав професію токаря. Здобувши технічну освіту працював токарем у
18-ій дистанції колії станції Гребінка. Неодноразово був відзначений нагородами як висококваліфікований працівник. Завжди був активним у громадському житті колективу. Ще в дитинстві дуже любив музику і працюючи в колективі, створив оркестр духових інструментів, у якому і сам брав активну участь. Оркестр духової музики користувався популярністю у гребінківців.
У 1977 році начальник локомотивного депо, Борис Леонович, запросив Віктора до колективу локомотивного депо, на посаду слюсаря. Віктор швидко опанував нову спеціальність і досяг значних успіхів на новій посаді. Завжди відповідальний, активний у громадському житті, він користувався авторитетом серед колег по роботі, які обирали його відповідальним за профспілкову роботу в колективі.
Локомотивне депо було на той час шефом Гребінківської залізничної середньої школи №3. Учні школи були частими гостями на підприємстві. Віктору було доручено відповідальну справу – вести профорієнтаційну роботу серед старшокласників. Він прикладав багато зусиль, щоб молоді люди знайомились із професією залізничника і у майбутньому поповнювали ряди трудового колективу – славнозвісного, орденоносного локомотивного депо. Саме в той час воно було відомим не тільки у Радянському Союзі, а і в країнах соціалістичного табору. Залізничники Німецької демократичної республіки, Болгарії, Польщі приїздили в Гребінку, щоб ознайомитись з трудовими досягненнями наших залізничників, а вони в свою чергу ділились передовим досвідом роботи, навчали гостей новітнім технологіям.
В цей час Віктор заочно навчався, закінчив Вінницький транспортний коледж.
У 1989 році керівництво залізничного вузла станції Гребінка направило його на роботу у воєнізовану охорону СПК-2 станції Гребінка, на посаду заступника начальника.
У напруженій праці, активному громадському житті швидко пролетіли роки. Нині ветеран не сидить без діла. Він – активний волонтер, постійно допомагає сусідам, друзям, ветеранам залізничного транспорту, а ще пише чудові вірші про наше місто, свою рідну залізницю, яку любить понад усе. Віктор користується повагою серед гребінківців. На звітно-виборній ветеранській конференції громади він обраний членом ревізійної комісії Ради ветеранів.
Війна принесла біль і страждання і в його сім’ю. Був тяжко поранений син, який воював у найгарячіших точках Донеччини.
Але незважаючи на всі життєві негаразди ветеран-залізничник продовжує жити активним життям, йому не байдуже як працює наша залізниця, він вболіває за наших воїнів, які захищають нас від ворога. Ветеран завжди активний у громадському житті нашого міста.
Тож побажаємо йому міцного здоров'я, довголіття, такої ж активної діяльності в громадському житті, а найголовніше – миру і спокою для нашої держави.
4 листопада, в День залізничника України, вітаємо всіх залізничників із професійним святом!
Зичимо міцного здоров’я, бажаємо успішної роботи українській залізниці, яка під час війни відіграє важливу роль у порятунку наших жінок, дітей від загроз війни, яка була і є важливою транспортною артерією нашої країни.

04/11/2026

4 листопада, в Україні відзначають День залізничника!
Це свято людей, чия щоденна праця забезпечує рух країни, поєднує міста й долі, допомагає долати відстані та залишатися на зв’язку навіть у найскладніші часи.
Залізниця — історія, з якої починалася Гребінка
Історія міста Гребінка нерозривно пов’язана з розвитком залізничного транспорту. Її початок припадає на 1895 рік, коли розпочалося будівництво залізничної лінії Харків – Київ. Невеликий хутір Тінь, розташований поблизу села Городище, почав розростатися завдяки будівництву залізничних споруд і поступово перетворився на станцію Петрівка.
У 1901 році станцію та населений пункт перейменували на Гребінку — на честь видатного українського письменника-байкаря Євгена Павловича Гребінки, який народився неподалік, на хуторі Убєжище.
Згодом Гребінка стала важливим залізничним вузлом, розташованим на перетині стратегічних залізничних магістралей. Розвиток залізниці дав потужний поштовх зростанню населеного пункту, появі нових робочих місць, розвитку торгівлі та інфраструктури. Саме залізниця значною мірою визначила історичну долю нашого міста.
Залізниця для Гребінки — це не просто транспорт. Це частина її історії, сьогодення та ідентичності. Щиро вітаємо всіх залізничників із професійним святом! Дякуємо за відданість справі, витримку, відповідальність і невтомну працю!

03/11/2026

Колектив і актив Гребінківського міського краєзнавчого музею вітає Олександра Володимировича Ільчука, керуючого справами Гребінківської міської ради, з Днем народження!
Бажаємо успіхів у роботі на благо нашої громади, невичерпного здоров'я та натхнення на добрі справи.
Нехай Ваша праця буде гідно оцінена людьми, а серед колег буде шана і повага.

Бажаємо Вам достатку
Та у справах повного порядку,
Хай успіх завжди буде
І щастя не забуде!

З повагою – колектив і актив Гребінківського міського краєзнавчого музею.

02/11/2026

КУЛЬТУРА ГРЕБІНКІВЩИНИ: ЗНАЙОМИМОСЯ БЛИЖЧЕ!

А чи добре ми знаємо культурне життя своєї громади? Чи знаємо, скільки цікавих можливостей, творчих просторів, талановитих людей та справжніх скарбів є зовсім поруч із нами?
Запрошуємо вас у цікаву мандрівку культурним життям Гребінківської громади!

Будемо знайомитися із закладами культури, розповідати про їхню діяльність, творчі колективи, мистецькі напрями, послуги та можливості, які вони відкривають для мешканців та гостей громади.

На вас чекають знайомства з:

Центр культури і дозвілля Гребінківської міської ради — простором подій, творчості, мистецьких зустрічей, концертів, фестивалів та яскравих вражень.

Гребінківська дитяча школа мистецтв — справжнім осередком дитячої творчості й натхнення, де відкриваються таланти та розвиваються здібності у різних мистецьких напрямах: музичному, вокальному, хореографічному та образотворчому мистецтві. Тут діти вчаться бачити красу, творити, відчувати мистецтво й робити перші кроки до власних творчих досягнень.

Biblioteka Grebinka Гребінківською міською публічною бібліотекою — світом книг, знань, читання, пізнавальних заходів та цікавих зустрічей для дітей і дорослих.

«Гребінчина світли́ця» - музейна кімната Євгена Гребінки, Гребінківським міським краєзнавчим музеєм — місцем, де зберігається історія нашого краю, пам'ять поколінь, культурна спадщина та долі видатних земляків.

І це ще не все! Адже культурне життя громади не обмежується містом — воно живе і в наших селах, у закладах культури-філіях та бібліотеках-філіях, у творчих колективах, народних традиціях і щоденній праці людей, які бережуть та примножують культурні надбання рідного краю.

Ми хочемо, щоб кожен мешканець знав, куди можна прийти за натхненням, де розкрити свої здібності, знайти однодумців, цікаво провести час, долучитися до творчості або відкрити для себе щось нове.

Бо культура — це не просто заклади. Це люди, які щодня наповнюють життя громади змістом, творчістю та емоціями.

Тож залишайтеся з нами! Попереду багато цікавих знайомств, відкриттів та історій про культурне життя нашої громади!
Знайомимося, відкриваємо, цінуємо своє!
#КультураГребінківщина #ЗнайомимосяБлижче #КультураЄднає #ГребінківськаГромада

02/11/2026

Колектив Гребінківського міського краєзнавчого музею вітає Людмилу Василівну Цапенко, секретаря Гребінківської міської ради, з Днем народження!
Бажаємо сили та витримки у роботі, легкої вдачі та натхнення на добрі справи. Здоров'я Вам та вашій родині і перемоги Україні!

З повагою – працівники Гребінківського міського краєзнавчого музею.

20/10/2026

Дві легенди української пісні — Дмитро Луценко та Раїса Кириченко

У ці осінні дні ми вшановуємо пам’ять двох видатних діячів української культури — заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка та народної артистки України, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України Раїси Панасівни Кириченко.
Їх поєднувала безмежна любов до української пісні. Своєю творчістю вони зробили вагомий внесок у розвиток національної культури, популяризуючи українську пісню не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Дмитро Омелянович Луценко народився в селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині. Ще будучи юнаком, у 1933–1937 роках, він працював на шахтах Донбасу. У 1938 році вступив до Київського гідромеліоративного інституту.
У 1941 році Дмитра Луценка мобілізували до армії. Він служив автоматником розвідувальної роти й водночас писав вірші. У травні 1945 року поет зазнав тяжкого поранення. Після госпіталю повернувся додому інвалідом другої групи.
Під час зустрічі молодих журналістів, в Одесі, Дмитро познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою. Подружжя оселилося в столиці, де тривалий час жило в маленькій прохідній кімнаті. Лише через шістнадцять років родина Луценків отримала невелику квартиру.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Дарую людям пісню». Саме в цей період народилася одна з найвідоміших його пісень — «Києве мій», яка згодом стала справжнім музичним символом столиці, а у 2014 році отримала статус офіційного гімну Києва.
У 1976 році за пісню «Києве мій» Дмитро Луценко та композитор Ігор Шамо було удостоєні Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Творчий доробок поета налічує понад 300 пісень. Багато з них стали відомими далеко за межами України та були перекладені різними мовами народів світу.
Життя Дмитра Омеляновича Луценка обірвалося у 1979 році після восьмого інфаркту.
У 2001 році було засновано премію імені Дмитра Луценка, починаючи з 1991 року, в селі Березова Рудка щороку відбувається обласне музично-літературне свято «Осіннє золото», присвячене пам’яті поета-пісняра. У селі відкрито музей Дмитра Луценка, а в Пирятинському краєзнавчому музеї облаштовано кімнату, присвячену його життю та творчості.
Щирою шанувальницею й активною пропогандисткою творчості Дмитра Луценка була народна артистка України, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України Раїса Панасівна Кириченко. У її репертуарі було чимало пісень на слова поета. Вона завжди брала активну участь у святі «Осіннє золото», підтримуючи пам’ять про свого талановитого земляка.
Цього року відзначається 83-тя річниця від дня народження Раїси Кириченко — видатної співачки, справжньої патріотки України та рідної Полтавщини, де вона народилася, виросла й розпочала свій самостійний життєвий шлях.
Раїса Панасівна мала можливість залишитися жити й працювати за кордоном. Її запрошували до США та Німеччини, проте вона відмовилася від цих пропозицій, адже своє майбутнє пов’язувала з Україною.
Протягом дев’ятнадцяти років співачка була солісткою Черкаського народного хору. Згодом повернулася до рідної Полтави, яку безмежно любила. Будучи солісткою Полтавської обласної філармонії, вона ніколи не забувала про свою малу батьківщину — село Корещину.
Артистка неодноразово виступала перед односельцями з концертами, допомагала розвивати рідне село, зокрема сприяла проведенню газу. За власні кошти вона збудувала церкву, підтримувала місцеву школу та допомагала землякам.
Раїса Кириченко була не лише талановитою виконавицею, а й людиною великого серця. Свою Шевченківську премію, отриману в 1986 році, вона перерахувала до фонду допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи.
Тяжкі хвороби, спочатку нирок, а пізніше серця, підірвали здоров’я співачки. 9 лютого 2005 року серце Раїси Панасівни Кириченко перестало битися.
Артистку поховали в рідному селі Корещина, поруч із могилою матері, як вона заповідала.

Раїсу Кириченко знали й любили не лише в Україні. Вона була справжньою берегинею української пісні, берегинею народних традицій і духовних цінностей нашого народу.
Пам’ять про видатну землячку живе й сьогодні. У Полтаві є вулиця, названа на її честь, у центрі міста встановлено пам’ятник співачці, а в педагогічному університеті створено музей, присвячений її життю та творчості.
Дмитро Луценко та Раїса Кириченко залишили нам безцінну духовну спадщину. Їхні пісні й сьогодні торкаються найтонших струн душі, пробуджують любов до рідної землі, нагадують про наше коріння та єднають покоління.
Їхні імена назавжди вписані в історію української культури, а їхня творчість продовжує жити в серцях людей.
Поки звучить українська пісня — житиме пам’ять про тих, хто присвятив їй своє життя.
21 жовтня о 14:00 у Центрі культури і дозвілля Гребінківської міської ради відбудеться музично-поетичний вечір-спогад «Коли слово стає піснею», присвячений творчості видатного українського поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка та незабутньої берегині української пісні, народної артистки України Раїси Панасівни Кириченко.
На вас чекає особлива зустріч, сповнена щирих почуттів, світлих спогадів і любові до українського мистецтва.

04/08/2026