16/04/2026
Зараз, в складні та небезпечні не тільки для людей, а й культурної спадщини часи, пропонуємо екскурс про те, як попередні буремні часи в історії нашої країни та краю пережила Садиба Дмитра Яворницького.
Дім легендарного історика козацтва та провідника українства в нашому регіоні Дмитра Івановича Яворницького бачив немало бурхливих подій - Першу Світову війну, революційні змагання, бої за місто, сталінські репресії свого господаря, Другу Світову війну, окупацію німцями та безжальні до національної спадщини радянські часи.
Але за свідченнями сестри дружини вченого, в усі часи за життя господаря дім був в ідеальному стані, все в ньому «блищало та сяяло», готове до приходу гостей, яких у вченого було завжди багато, і місцевих, і приїжджих.
Під час революційних змагань та численних змін влади в Катеринославі, розквіту бандитизму та мародерства, садиба вченого набула вигляду маленької фортеці. Її паркан зробили вищим і щільним, зверху у цеглі із битим склом проти непроханих гостей. А їх було чимало в ті бурхливі роки. Саме навпроти дому вченого в одному з кинутих дворянських будинків оселились підозрілі елементи, по ночах звідти лунали моторошні звуки. За це мешканці міста прозвали Будинком із привидами дім на розі Соборного провулку (зараз - вулиця Яворницького) та Палацової площі (зараз площа ім.. Т. Шевченка). І хоча директор музею професор Д.І. Яворницький більше часу проводив не у власному домі, а охороняючи від пограбування улюблене своє дітище – музей, на щастя, його власна оселя не була пограбована.
Під час сталінських репресій, коли у 1933 році вченого оголосили політично неблагонадійним, в домі були обшуки, деякі цінні речі були конфісковані радянською владою. Але знову дім зберігся і залишався надійною фортецею свого старенького, відомого всьому місту як Козацький батько, господаря. В цьому домі вчений працював майже до останніх днів свого довгого життя.
Саме з цього будинку в 1940-му академіка ховали під мелодію гопака за старим козацьким звичаєм. Проводити Людину-легенду в останню путь зібралась величезна кількість людей.
Розуміючи важливість і постаті академіка Д.І. Яворницького, і дому, який довгий час був одним з найбільших осередків культури міста, і численного архіву, і бібліотеки, і меморіальних речей вченого, його удова Серафима Дмитрівна передала дім державі для створення музею. Її ідея з музеєфікації меморіального простору легендарного історика козацтва була підтримана владою.
В листі до відомої історикині Наталії Полонської-Василенко, з якою підтримувала дружні стосунки Серафима Яворницька, вона писала:
«…Чи не здається Вам, що це найкраще увічнення пам'яті чоловіка? Будинок-заповідник. Будинок Яворницького. Мені хочеться і пам'ятник, який йому поставить уряд України, поставити не в степу, далеко за містом, а біля музею або біля будинку акад. Яворницького. Мій намір віддати приміщення бібліотеці АН, очевидно, не зустріло співчуття.
Вийшло до речі. Так влаштуємо музей!» (з листа 1940-го р.)
Друга Світова війна перешкодила реалізації планів зі створення музею.
Вже через тиждень після окупації міста німці захопили дім Д.Яворницького, а його мешканців, були самі жінки, просто вигнали з дому. Коли Катруся Литвиненко - дівчина, яка допомагала Серафимі Дмитрівні по господарству, прийшла забрати речі, німці її вигнали і наказали більше не приходити, бо вб’ють. В своїх спогадах через двадцять років вона згадувала, що німці повирізали деякі картини з рам, їй дивом вдалось сховати за піччю цінний портрет Д.І. Яворницького, написаний видатним художником Фотієм Красицьким (збережений портрет є одним з найбільш цінних меморіальних експонатів музею).
І хоча через деякий час родина змогла повернутись до будинку, згодом її німці все-одно виселили, надавши квартиру в іншому районі. Ті речі, що родина забрати не змогла, залишались в домі: великі меблі, деякі картини. Німці їх вивезли або знищили.
Під час війни німцями було розібрано і спалено дерев’яну вимережану веранду – прикасу дому, на якій літніми вечорами збирались друзі вченого за самоваром та цікавими розмовами. Її було відтворено лише у 1980-ті роки за кресленнями та світлинами.
На місті веранди німці побудували цегляну двоповерхову прибудову, яка потім три десятиліття спотворювала архітектурне обличчя дому.
Хоча після війни рішення про заснування меморіального музею поновили і дім передали Дніпропетровському історичному музею імені Д.І. Яворницького для створення філії, з цим довгий час зволікали. Бо ім’я вченого, м’яко кажучи, мало присмак неблагонадійності, і як буржуазного вченого, і, насамперед, як українофіла.
В цей час частина садиби вченого з його садом була зайнята психо-неврологічним диспансером, який знаходився поруч (зараз – Дитяча лікарня №5)
В частині дому доживали свій вік сестри дружини Д. Яворницького (сама дружна померла під час окупації). На території садиби в двоповерховому флігелі та в німецькій прибудові жили сторонні люди. В самому домі були фонди музею та частина його бібліотеки.
На початку 1960-х років за численними проханнями культурної спільноти міста, серед якої було багато шанувальників пам’яті Д. Яворницького, коли Дніпропетровський історичний музей очолювала впливова, завдяки родинним зв’язкам, директорка Горпина Ватченко, було відкрито Меморіальну кімнату академіка Д.І. Яворницького в його кабінеті. В цій кімнаті-музеї вченого презентували як «руського и советского украиноведа и казаковеда». Цей музей проіснував 10 років.
В цей час будинку Д.І. Яворницького було надано статус пам’ятки історії національного значення. В 1964 р. на будинку була встановлена мармурова меморіальна дошка: “Тут жив і працював з 1905 по 1940 рік видатний вчений, академік Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940)”
Дім потроху приходив в аварійне становище. У 1974 році його зачинили для капітального ремонту та реставрації.
Але з проведенням цих робіт теж не поспішали. Ще десятиліття садиба стояла занедбаною, обнесеною будівельним парканом, заростала бур’яном. А старі, насаджені ще Д. Яворницьким дерева біля фасаду – явір та дуб підсилювали враження. Час від часу співробітники історичного музею та студенти істфаку там проводили суботники.
В кінці 1970-тих років було прийнято рішення про відтворення музею в межах майже всього дому. Але ім’я вченого було для радянської влади доволі підозрілим, мало присмак націоналізму, тому науковці, які займались цією темою, потрапили під нагляд КГБ. Деякі через це звільнились, не бажаючи працювати під таким тиском.
Лише на хвилі Руху, в другій половині 1980-их років, розпочався процес активного створення меморіального будинку-музею Козацького батька Д.І. Яворницького.
І хоча були зроблені спроби повернути дому його автентичний вигляд: розібрана німецька прибудова, відтворена вимережена веранда, створена експозиція музею, максимально наближена до інтер’єрів дому Д. Яворницького на основі меморіальних речей, але одночасно дещо було зроблено сучасним: асфальтоване, а не цегляне вимощення біля дому, іншої форми ганок та драбина на другий поверх, сучасний паркан.
Непоправною втратою стало рішення повністю розібрати двоповерховову будівлю, яка виконувала роль флігеля для прислуги та сараю, побудовану одночасно із домом в одному архітектурному стилі.
Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького був відкритий для відвідувачів 3 листопада 1988 року. Тоді він був першим меморіальним музеєм історика не тільки в Україні, а й в усьому Радянському союзі. Лише через 10 років після музею Д. Яворницького був відкритий музей ще одного видатного історика – Михайла Грушевського у м. Львові.
Після відкриття музею довгі сім років тривала боротьба за повернення всієї землі приватної садиби Д.І. Яворницького меморіальному музею. В 1995 р. нарешті це здійснилось і в межах будинку-музею було відтворено садок таким, як був за життя вченого: з меморіальними деревами та диким степом, квітником, улюбленою зоною відпочинку вченого та його друзів.
За тридцять шість років існування меморіального будинку-музею Д.І. Яворницького в експозиції було зроблено один внутрішній капітальний ремонт у 2005 році і жодного зовнішнього.
В 2017 році з фасаду дому вандалами було вкрадено великий художній бронзовий пам’ятний барельєф (художник В. Юрченко), який був справжньою прикрасою музею з 1988 р. Відкритою раною залишається до сих пір місце від нього на фасаді дому.
Останні роки дім потребує реставрації та ремонту. Сподіваємось, що після війни будинок їх дочекається.
Й цілим і неушкодженим вистоїть у ці буремні часи!
