КОД Дмитра Яворницького

27/03/2026

Щирі вітання зі Всесвітнім днем театру! 🎭

Д. Яворницький та театральні діячі

Дмитро Іванович Яворницький підтримував дружні стосунки з багатьма акторами, а найближче — з корифеєм українського театру Марко Кропивницький та акторами його трупи. Серед них — Микола Садовський, Ганна Затиркевич-Карпинська, Марія Заньковецька, Дмитро Мова, Марія Садовська-Барілотті та інші.

Познайомилися вони у 1884 році в Харкові, куди Кропивницький приїздив на гастролі. Сам Яворницький так описував свої враження у листі до близького друга Яків Новицький:
«Я познайомився з Кропивницьким. Був у нього і до себе приводив. Що то за душа щира, та добра, та талановита! Якби ви чули, серце моє, як він на бандурі грає? Якби ви почули, як він співає пісні!..» (20 жовтня 1884 року).

Коли у 1886–1887 роках трупа Кропивницького гастролювала у Петербурзі, Яворницький писав, що на виставах — аншлаги, а ціни на квитки неймовірно високі. Українські актори настільки вразили навіть скептично налаштовану столичну публіку, що під час наступних гастролей давали окремі вистави для імператора.

Саме тоді, під час петербурзьких гастролей, Дмитро Іванович запрошував трупу до себе на знамениті «суботки», які надовго залишилися у пам’яті гостей. Серед них були Опанас Сластіон, Ілля Рєпін, а також інші діячі культури. Рєпін, до речі, згодом неодноразово згадував ці зустрічі у листуванні з Яворницьким і шкодував, що не запросив гостей до себе.

Розмістити таку кількість гостей було непросто — трупа налічувала понад сімдесят осіб (разом із акторами, хором та оркестром).
Марія Заньковецька та Марко Кропивницький настільки надихнули Яворницького, що він присвятив їм вірші, опубліковані у 1910 році у збірці «Вечірні зорі».

До Яворницького зверталися не лише як до друга, а й як до авторитетного знавця історії. Зокрема, Микола Старицький просив порад щодо історичних джерел для своїх драм: його цікавили звичаї польської магнаторії та матеріали для створення історично достовірних сюжетів (лист від 15 січня 1899 року). В іншому листі він просив допомоги у пошуку театрального реквізиту — одягу для гетьмана, генерального судді, писаря та інших персонажів (7 грудня 1899 року).

З подібними питаннями звертався і Панас Саксаганський. Його цікавив вигляд історичного персонажа — возного:
«…А ж яка його була одежа? Чи ти, голубе, ніколи не находив десь цієї одежі? Якщо маєш, то або намалюй, або опиши…» (2 лютого 1915 року).

У цих листах особливо відчувається атмосфера щирості й теплоти: Яворницького називали «голубом сизокрилим», «любим другом», «щирим добродієм». А Кропивницький навіть жартома «сварив» його:
«Був у тебе, не застав — шкодую дуже! Бодай тебе в жито головою, коли ж я тебе дома спіткаю?» (17 грудня 1887 року).

І за життя вченого, і вже у Меморіальному музеї Дмитра Яворницького на стіні його кабінету зберігалися світлини Кропивницького та акторів його трупи — з теплими дарчими написами:
«любому, дорогому козакові від акторів»…

Ця дружба — більше, ніж просто особисті зв’язки. Це жива історія взаємопідтримки української науки й театру, яка й сьогодні надихає.

09/03/2026

Вітаємо із 212-ою річницею із Дня народження ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА!
Відомий дослідник історії запорозьких козаків, невтомний археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, поет Дмитро Іванович ЯВОРНИЦЬКИЙ був дослідником, збирачем та пристрасним популяризатором творчості Тараса Григоровича Шевченка.
❗️Протягом життя вчений з великим захопленням збирав матеріали про життя і творчість Кобзаря, які згодом, разом з іншою своєю колекцією старожитностей, передав до Катеринославського музею ім. О. Поля, фундатором і директором якого Дмитро Іванович Яворницький був з 1902 по 1933 роки.

❗️Найціннішою частиною колекції музею з теми «шевченкіана» стали раритетні документи, зібрані Д.Яворницьким.
Досліднику навіть пощастило знайти АВТОБІОГРАФІЮ Т. ШЕВЧЕНКА, НАПИСАНУ ПОЕТОМ ВЛАСНОРУЧ, лист П.О. Куліша 1885 р., оригінальні документи про заслання Т.Г. Шевченка, лист Т.Г. Шевченка до друга, відомого артиста М.С. Щепкіна, уривок зі справи про заслання поета, тощо.

❗️Ці та інші рідкісні документи увійшли до виданої в 1909 році у Катеринославі на кошти мецената В. Хрінникова накладом 500 примірників праці Д. Яворницького «МАТЕРІАЛИ ДО БІОГРАФІЇ Т.Г. ШЕВЧЕНКА». В книзі автором було зазначено, що гроші від її продажу підуть на пам’ятник Великому Кобзарю на Чернечій горі у Каневі.
Ця книга після першого свого видання так жодного разу і не перевидавалась. Вона доступна в електронному вигляді за посиланням: http://chtyvo.org.ua/.../Materialy_do_biohrafii_T_H.../

❗️До речі, в 1914 році, по всій Російській імперії були заборонені масові заходи до дня народження Т.Г. Шевченка. Чи не єдине місто в імперії, де ювілейні заходи відбулися, був Катеринослав. І це завдяки авторитету та впливу професора Д.І. Яворницького, якого було обрано почесним головою ювілейного комітету. Губернатором було надано дозвіл для святкування під особисту відповідальність Дмитра Івановича.

Він і був розпорядником урочистого засідання, яке відбулося 25 лютого 1914 року в приміщенні англійського клубу. Свою доповідь «Т.Г. Шевченко — народний український поет» Дмитро Іванович виголосив українською мовою, інші доповіді виголошувались російською!

❗️За життя Д. Яворницький написав ряд статей про Т. Шевченка, зокрема висвітливши тему Запорожжя в творчості Кобзаря. Результатом цього дослідження стала праця вченого «Запорожці в поезії Т.Г. Шевченка» (1912).

❗️Працюючи майже до останніх днів, на схилі літ Д.І. Яворницький присвятив декілька статей своєму близькому другу, видатному художнику Іллі Юхимовичу Рєпіну, серед них були і з теми «шевченкіана»: «І.Ю. Рєпін про Т.Г. Шевченка» та «Шевченко і Рєпін».

❗️Про те, наскільки багато Великий Кобзар займав в думках вченого, свідчать декілька віршів з невеликої поетичної спадщини Д. Яворницького, присвячених Т. Шевченку. Серед найвідоміших, покладений на музику вірш «Над широким Дніпром» (композитор - Валентина Мартинюк). Презентація ції композиції відбулась в Будинку Д. Яворницьцого в 1994 році. https://www.facebook.com/budynok1/videos/228836115173679

Т.Г. ШЕВЧЕНКОВІ
(За В. Гіляровського)
Над широким Дніпром,
Над високим шпилем,
Де байрак простягнувся глибокий,
Де б’ють в берег вали,
Вириваючись з мли,
Там стоїть сумний хрест одинокий.
Під хрестом тим спочив,
Хто Вкраїну любив,
Хто душею болів за безщасну,
Той, хто в думах своїх,
Думах чистих, святих
Виславляв її так, бідолашну.
Скільки год він страждав,
Скільки год не видав
Свою неньку – Вкраїну бездольну!
Тихо все. Все мовчить,
І могила таїть
Його думи глибокі невольні,
І ніхто їх не зна,
І ніхто не співа,
Тільки хвилі високі, бурхливі,
Та ще вітер палкий,
Вітер вільний, лехкий,
Що буяє в степу так сумливо,
Та ковил степовий,
Весь пожовклий, сухий,
Вони чують ті думи глибокі,
І співають в ночі,
Всі ті думи святі,
Де могила та хрест одинокі.

21/02/2026

Вітаємо з Днем рідної мови!
І хоча московія та радянська влада зробили все можливе, щоб українці забули мову своїх пращурів, для України рідна мова — українська!

УКРАЇНСЬКИЙ ЯВІР ПРИДНІПРОВ’Я Д. ЯВОРНИЦЬКИЙ
народився в російськомовній родині, але мав галицьке коріння. З часом він не тільки свідомо перейшов на мову свого роду — українську, а й став символом українства в нашому краї!
#цікавоЯворницький

Дмитро Іванович народився на Слобожанщині, у селі Сонцівка (тепер — Борисівка), що знаходиться на самому кордоні між сучасною Україною та Росією. Батьки вченого, як і він сам, від народження були російськомовними.
Українську мову маленький Дмитро чув у піснях, які співали кобзарі та лірники. Відомо, що саме на Харківщині існував Харківський кобзарський цех, і доволі поширеним явищем були мандрівні народні співці.

Освіту Дмитро Яворницький також здобував у російськомовних закладах Харкова, оскільки інших тоді просто не існувало: у повітовому училищі, духовній семінарії та Харківському університеті на історико-філологічному факультеті.
Захопившись темою козацтва ще з дитинства, в університеті він обрав своєю науковою темою «Виникнення та устрій Запорозького коша», хоча вона фактично була під забороною.

Саме в Харківському університеті відбулося становлення його української ідентичності під впливом прогресивних професорів-філологів — справжніх українських патріотів Олександра Потебні та Миколи Сумцова.
Від своїх учителів Д. Яворницький перейняв захоплення фольклором, пристрасть до збирання, записування та публікації пам’яток усної народної творчості. Їхні образи він втілив в автобіографічному романі «За чужий гріх» (1907 р.), а М. Ф. Сумцову присвятив вірш «Працівнику за Україну», що увійшов до збірки «Вечірні зорі» (1910 р.).
До кінця життя Дмитро Іванович зберігав світлини своїх викладачів у своєму кабінеті.

Період навчання Д. Яворницького припав на вельми сумні часи для всього національного, зокрема українського життя, після появи Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876). Ці документи стали ударом по всьому колу українофілів: вони забороняли не лише видання книг українською мовою, а й загалом витісняли її зі сфери культури.

Зі студентських років молодий учений починає мандрувати колишніми запорозькими землями. Поряд з історичними та археологічними дослідженнями він захоплюється фольклором і етнографією, збирає сотні українських пісень, дум, переказів і легенд.

Навіть після університету Дмитро Іванович певний час залишався російськомовним. Євген Чикаленко згадував:
“Пам’ятаю, як … з’явився вперше Д. Еварницький, що нещодавно закінчив університет, … тоді це був кацапик, що не вмів і слова по-українськи до пуття сказати… А потім, як відомо, Еварницький став таким типовим, етнографічним українцем, яких між нами майже нема”.

До речі, більшу частину життя вчений підписувався прізвищем «Еварницький» — саме так його помилково записали у повітовому училищі через неуважність учителів. Це польське написання Дмитро Іванович неодноразово спростовував словами: “я не лях, я українець”, підкреслюючи свою ідентичність і за походженням, і за світоглядом.
На харківський період припадає і дружба Дмитра Яворницького з відомим україномовним поетом Слобожанщини Яковом Щоголєвим.

Саме тоді він свідомо починає переходити на українську мову в особистому спілкуванні. Водночас лекції змушений був читати російською, як і готувати до друку свої наукові праці з історії козацтва.

Коли через звинувачення в українофільстві та сепаратизмі Дмитро Іванович був змушений виїхати з України й жити в Санкт-Петербурзі, Середній Азії, Москві, Варшаві, його українська ідентичність лише зміцнилася. Він став активним учасником українських громад за межами України.

Показовим є велике листування Д. Яворницького з письменником і видавцем альманаху «Складка» Касарем Білиловським (Білило). Двоє друзів писали один одному з Москви до Санкт-Петербурга виключно українською мовою — так само, як і багатьом іншим приятелям, які самоідентифікували себе українцями.

Навіть якщо кореспонденти вченого не володіли українською мовою, вони часто використовували українські звертання й формули прощання. Так, колекціонер і археолог Олександр Поль у російськомовних листах (1884–1889) писав: «дорогий козаче», «бувайте здоровенькі» та ін.

Попри цензурні обмеження, Д. І. Яворницький у своїх працях наводив великі цитати спогадів і переказів, записаних від старожилів місцевою говіркою — тобто українською народною мовою.

Читаючи його праці, складалося враження, що значна частина книг, зокрема монографії «Запорожжя в остатках старины и преданиях народа» (1885), написана українською. Через великий обсяг так званої «малоросійської мови» у текстах його видання в Росії проходили цензуру важко і лише за підтримки впливових заступників, але водночас сприяли популяризації української мови поряд із популяризацією української історії та культури на теренах імперії.

Натомість свої літературні твори Дмитро Іванович одразу почав писати українською мовою, використовуючи не літературну норму, а степову говірку, на чому наполягав перед видавцями. Він є автором україномовних повістей і оповідань «Наша доля — Божа воля» (1901, 1905), «У бурсу!» (1908), «Поміж панами» (1911), «Драний хутір» (1911), «Русалчине озеро» (1911), «Де люди — там і лихо» (1911), «Три несподівані стрічі» (1912) та роману «За чужий гріх» (1907).

Поетична спадщина вченого налічує близько 60 віршів — усі українською мовою, крім одного, вочевидь останнього, гумористичного, присвяченого дружині. Збірка «Вечірні зорі» вийшла в Катеринославі 1910 року.

З 1900-х років, коли постійним місцем проживання Д. І. Яворницького став Катеринослав, він у побуті, роботі та листуванні майже повністю послуговувався українською мовою — за винятком обмежень, встановлених цензурою та законами того часу.

Будучи свідомим прихильником українства, вчений діяв не через войовниче насадження, а через зацікавлення, освіту й популяризацію — хоча й доволі принципово.

Про цю принциповість навіть побутує легенда. Коли 1915 року Катеринослав відвідав останній імператор династії Романових Микола ІІ, він завітав і до Обласного музею ім. О. Поля. За переказами, Дмитро Іванович проводив екскурсію російською мовою відповідно до протоколу. Але, дійшовши до репродукції картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», зачитав текст листа українською мовою — з усіма зухвалими й не надто етикетними висловами. Це викликало шок у свити, що супроводжувала імператора. Після цього решту екскурсії він також провів українською. За легендою, Микола ІІ зауважень не робив і все прекрасно розумів.

Окремо варто відзначити працю Д. І. Яворницького як мовознавця, якій він присвятив понад 30 років життя, збираючи українські слова. Мову він називав «скарбом» і жалкував, що почав цю справу запізно.

Він надіслав 2500 зібраних слів Борису Грінченку до його словника (1907—1909). Згодом з’ясувалося, що зібраного матеріалу значно більше.
У 1920 році вчений видав перший том «Словника української мови» (т. І, А—К, 8113 слів), але революційні події, війна та радянська навала не дали змоги завершити видання.

До кінця життя Дмитро Іванович продовжував збирати українські слова. Загалом їх було понад 50 тисяч (за спогадами секретаря Миколи Костюка — близько 60 тисяч).
Після смерті вченого його документи, зокрема матеріали словника, передали до Державної бібліотеки АН УРСР, а згодом — до Інституту мовознавства.

Під час ІІ Світової війни архіви було евакуйовано. Документи збереглися, але доля самого рукопису словника залишається невідомою.

Вчений був також прибічником українізації церкви й навіть перекладав окремі релігійні тексти українською мовою.
Коли 1918 року в Катеринославі заснували університет, Д. І. Яворницький став одним із перших його професорів і заснував науково-дослідну кафедру українознавства, яку довгий час очолював.

Під час репресій саме українофільство й навіть націоналізм радянська влада ставила йому в провину.

Отже, свідомо обравши українську ідентичність та українську мову, Д. Яворницький став для нашого міста символом і провідником українства в культурі та освіті. Тому невипадково його називають «Український Явір Придніпров’я».

© Яна Тимошенко

19/02/2026

📢10 РОКІВ ПРОСПЕКТУ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО

19 лютого 2016 року указом міського голови центральний проспект Дніпра отримав ім’я видатного вченого, історика козацтва, археолога, етнографа, фольклориста, академіка ВУАН, фундатора Катеринославського музею – ДМИТРА ІВАНОВИЧА ЯВОРНИЦЬКОГО.
Минуло десять років.
І сьогодні ми вже не уявляємо головну магістраль міста без цього імені.

За більше ніж два століття свого існування, від кінця XVIII століття, ця магістраль мала різні назви: Велика вулиця, Катерининський проспект, проспект Карла Маркса.
І нарешті – проспект Дмитра Яворницького.

І ця назва проспекту невипадкова, адже багато споруд старої забудови проспекту пов’язані з ім’ям вченого – будівлі Історичного музею, головного корпусу Національного гірничого університету, другого корпусу Дніпропетровського Національного університету, Училища культури (колишня Міська Дума), Головпоштамту, готелю «Україна» («Український дім В. Хрінникова», готелю "Асторія", Національного банку тощо.

Отже пройдемося проспектом...

📍🏛️Катеринославський музей був справою життя Козацького Батька, його "улюбленим дітищем" і найбільшою турботою.
Обидві будівлі музею виникли безпосередньо за ініціативи вченого – зараз це корпуси Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

Першу будівлю музею (її ще називають "жовта будівля") було зведено у 1905 році – і вперше з 1849-го Катеринославський музей отримав власний дім. Сьогодні це пам’ятка історії національного значення!

Будівництво другої споруди - зараз адміністративного корпусу музею, – вчений задумував як розширення експозиції – через велику кількість зібраних артефактів перша будівля музею швидко виявилась замалою.
Вважається, що план будівлі Яворницький привіз із експедиції країнами Сходу – зразком став тогочасний Каїрський музей.

📍Зараз між двома корпусами музею – музейна площа, на якій знаходиться могила «Козацького Батька» і пам'ятник вченому в образі козака (1995) скульптора Володимира Наконечного.
Згідно з духовним заповітом, Дмитра Івановича перепоховали біля стін його «улюбленого дітища» у 1961 році. Могила вченого є однією з п'яти пам’яток історії національного значення у нашому місті.

Мешкаючи в Катеринославі–Дніпропетровську понад 35 останніх років свого життя, вчений не лише брав активну участь у численних культурних і наукових подіях міста, а й став одним із його провідних культурних діячів, суттєво вплинувши на формування інтелектуального, наукового та громадського середовища.

📍🏦Першими знаковими науково-освітнім закладом на проспекті для Дмитра Івановича став корпус Гірничого училища (нині – Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»), адже саме Катеринославське наукове товариство, що виникло на базі цього навчального закладу, підтримало ініціативу Дмитра Яворницького щодо створення у місті музею імені Олександра Поля і запросило вченого, на той час вже відомого науковця, його очолити.

У цьому першому вищому навчальному закладі міста Дмитро Іванович читав публічні лекції, формуючи у молоді інтерес до історії рідного краю, зокрема історії козацтва.

📍🏨Безпосереднє відношення до вченого має і розташована нижче на проспекті Дмитра Яворницького будівля Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (нині – корпус № 2) – найстаріша з усіх споруд національного університету.

Д.І. Яворницький стояв біля витоків Катеринославського університету у 1918 році: він був одним із перших його професорів, засновником і завідувачем науково-дослідної кафедри українознавства.

📍🏫Неподалік від другого корпусу університету розташована будівля Міської Думи (нині – Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури).
Дмитро Іванович регулярно відвідував засідання Думи як запрошений учасник виборів, член низки комісій (зокрема Комісії з перейменування), а також як науковий консультант, до думок і пропозицій якого уважно дослухалися депутати міських зібрань. Саме у цій будівлі у 1914 році місто гучно відзначало 30-річний ювілей науково-літературної діяльності вченого.

📍🕍Справжньою перлиною проспекту Дмитра Яворницького став зведений у 1911 році за ініціативи Володимира Хрінникова та за консультацій Дмитро Яворницький «Український дім» – нині готель «Україна». Відомий катеринославський купець, поміщик і меценат Володимир Хрінников був активним членом місцевої «Просвіти», послідовно підтримував розвиток української культури в місті, видавав власним коштом українські періодичні видання, історичні та художні праці (зокрема, працю Д.І. Яворницького «Матеріали до біографії Т.Г. Шевченка»).

Дмитро Іванович не лише допоміг владнати формальні питання з міською владою щодо отримання земельної ділянки під забудову, а й надихнув на створення архітектурного декору з виразним українським, «козацьким» орнаментом і національною символікою. Саме завдяки його науковим і громадським зв’язкам вдалося запросити відомого архітектора з Санкт-Петербурга П. П. Фетисова, який і втілив цей масштабний задум у життя.
До сьогодні будівля готелю «Україна» залишається однією з найвиразніших архітектурних домінант проспекту, привертаючи увагу мешканців і гостей міста своїм неповторним стилем та глибоким символічним змістом.

📍 У готелі «Асторія» вчений вів переговори з Нестором Махном щодо збереження музейних цінностей. Ця будівля, зведена у 1913 році, є однією з найбільших і найвизначніших пам’яток міста, яка за більш ніж сторічну історію жодного разу не змінила свого первісного призначення.

📍 Нижче, у будівлі Головпоштамту, Дмитро Іванович також був частим гостем – відправляв і отримував листи, телеграми та посилки, адже листувався більш ніж із тисячею (!) кореспондентів. Його епістолярна спадщина налічує понад 7 тисяч листів, що сьогодні є безцінним джерелом для дослідників історії.

📍 У парку імені Лазаря Глоби в 1910 році Дмитро Яворницький відтворив український хутір на Південноросійській промисловій виставці – яскраву етнографічну реконструкцію, яка стала справжньою окрасою заходу та викликала значний інтерес у відвідувачів.

📍 А з залізничного вокзалу Катеринославської станції вчений часто вирушав у подорожі – навіть у поважному віці Яворницький залишався напрочуд легким на підйом, допитливим і закоханим у мандри дослідником.

І це лише основні так звані «казенні» будівлі проспекту. Водночас вчений підтримував дружні стосунки з широким колом катеринославців і нерідко навідувався «на чай» до їхніх приватних осель, розташованих на самому проспекті.

Здійснивши цю своєрідну подорож, можемо впевнено констатувати: 10 років тому проспект зовсім невипадково отримав ім’я Дмитра Яворницького. Ім’я вченого повернулося туди, де воно завжди було – у саме серце міста, яке він творив своїм життям і працею.

11/02/2026

11 лютого - Міжнародний день жінок і дівчат у науці (англ. International Day of Women and Girls in Science).
В житті Д.І. Яворницького було немало жінок, з якими вченого поєднувала співпраця, у тому числі в галузі науки, зокрема - археології.

В ІІ половині ХІХ століття небагато жіночих імен було в науці, а тим більше в такій сфері як АРХЕОЛОГІЯ. І дві із жінок-археологів, яких в археологію привів не тільки науковий інтерес, а й почуття до чоловіків-археологів, були близькими знайомими Дмитра Івановича Яворницького.

✅ Захопившись археологією зі студентства, Яворницький став дійсним членом одного з найбільш престижних на той час археологічних товариств – Московського, який очолювала археологиня графиня Праскевія Уварова – дружина відомого археолога Олексія Уварова, який, до речі, був онуком українського гетьмана Розумовського.

Можливо українське походження пояснювало цікавість графа О. Уварова до старовини України, він розкопував Херсонес, Ольвію та багато інших українських пам’яток.
Його дружина Праскевія була на 15 років молодша за чоловіка (на момент одруження їй було 18 років). Вона відрізнялась красою та розумом, і незважаючи на різницю у віці, стала помічницею чоловіка в усіх його справах.

«Граф говорив, - пізніше згадувала П. Уварова, - що він набагато старший за мене, не любить світло, зайнятий наукою і боїться, що його звички і життя можуть здатися складними і нудними молодій дівчині, як я. Я відверто відповіла, що його полюбила за те, що він серйозніше інших, що я обіцяю бути не тільки гарною дружиною, але, якщо він дозволить, то і помічницею».

Праскевія Уварова стала відомою археологинею, очолювала Московське археологічне товариство, засноване її чоловіком, з 1885 до 1917 рр.

Вона активно підтримувала Дмитра Яворницького як члена товариства, його поважала та рахувалась з його думкою.
Їх цікаве листування - 49 листів – зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї.

✅ На цій же археологічній ниві молодий Дмитро Іванович Яворницький зустрів ще одну одну однодумицю-археологиню, і, навіть, значно сам сприяв її захопленню археологією.

Це була Анастасія Карцова - донька відомого катеринославського дворянина Андрія Міклашевського. До речі, саме її можна вважати першою УКРАЇНСЬКОЮ жінкою-археологом.

На момент знайомства із Д.І. Яворницьким (літо 1884 року) Анастасія Карцова була молодою вдовою з власними статками, жила із батьками в садибі Ворона на Катеринославщині.
Знайомство із завзятим археологом Яворницьким сприяло захопленню цією справою і А. Карцової настільки, що Дмитро Іванович називав її «пристрасною аматоркою археології». А у 1884 році він присвятив їй статтю «Жінка-археолог», про що відомо із епістолярної спадщини Яворницького, хоча до сих пір надрукованою стаття не знайдена.

Анастасія Андріївна вела розкопки на території родової садиби разом із Яворницьким і самостійно. Нею були розкопані кілька курганів у групі так званих Яцевих могил над Лоханським порогом, також вона працював на розкопах курганів поблизу села Новогригорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

Серед епістолярної спадщини Д.І. Яворницького листування між Д. Яворницьким та А. Карцовою не знайдено, хоча про те, що воно було достеменно відомо із листування Д. Яворницького та батька А. Карцової Андрія Михайловича Міклашевького . А через деякий час і спілкування Яворницького та родини Міклашевських майже припиняється. У тому числі тому, що Яворницький переїхав жити до СПб.

Це дало привід дослідникам та літераторам, які присвятили свої твори Д.І. Яворницькому, припускати наявність БІЛЬШЕ НІЖ ДРУЖНІХ стосунків між молодою вдовою та істориком, який в той час був вже одружений. Тим більше, що у 1885 році, в період активних і тривалих спільних розкопок Д. Яворницького та А. Карцової, вченого покинула молода дружина, з якою він пожив менше двох років.

І хоча причини розриву стосунків і сімейних з дружиною, і дружніх з А. Карцовою, і приязних із родиною Міклашевських залишаються невідомими, цілком можливо причина є одна - романтичні почуття.
Після того, як Д. Яворницький припинив проводити розкопки в садибі Міклашевських, Анастасія Андріївна їх теж не продовжувала, захопившись засунуванням школи для селян. А за декілька років вона вдруге вийшла заміж і переїхала до Харківської губернії. І далі про її діяльність в галузі археології вже нічого не відомо.

Таким чином, ми маємо цікаві факти: як мінімум двох жінок, які вважаються одними із перших жінок-археологів, привели до науки, крім цікавості до самої науки-археології, ще і почуття❣️

17/01/2026

22/11/2025

Сьогодні українці вшановують пам'ять жертв Голодомору.
Родина Яворницьких важко пережила голод 1933 року.
Боляче читати листи до вченого, де люди пишуть про страшні смерті від голоду в українських селах.

06/11/2025

https://csamm.archives.gov.ua/2025/11/06/z-nagody-170-richchya-z-dnya-narodzhennya-dmytra-ivanovycha-yavornyczkogo/?fbclid=IwY2xjawN565NleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEerhCfcYyy18EKUHJ5WXFlJuAlOiQGcucbtfh8fFqcIbEzRKxhefsceQ5-5vs_aem_KUI6MJ0mlCmLl55U5ADXTA

З нагоди 170-річчя з дня народження Дмитра Івановича Яворницького 06.11.202506.11.2025 ЦДАМЛМ України У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 170-річчя з...