What are the opening hours?

Wednesday 10:00 - 18:00 Sunday 10:00 - 18:00

Музей «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні», Шолом-Алейхема вулиця, 4, Dnipro (2026)

21/10/2026

НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ДО БІБЛІОТЕКИ

Нещодавно бібліотека Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» поповнила свої фонди двома випусками альманаху «Дніпровський книжник». Це видання – справжня знахідка для тих, хто прагне збагатити свої знання про культурне та інтелектуальне життя Наддніпрянщини через призму найціннішого релікту людської пам’яті – книги. «Дніпровський книжник» – перший у Дніпропетровській області бібліофільський альманах, що об’єднує під однією обкладинкою науково-популярні нариси, бібліографічні та книгознавчі розвідки, архівні знахідки й мемуари колекціонерів.
Сам упорядник видань, історик Валентин Рибалка, засвідчив, що ідея створення часопису виникла під час його спілкування з найстаршим книжником і краєзнавцем регіону Володимиром Морозом, якому було запропоновано написати спогади про себе і свою бібліотеку. У збірках представлені матеріали авторів з Дніпропетровської області, хто народився, виріс чи працював у регіоні. Альманах покликаний заповнити важливу культурну лакуну – збір і фіксування розповіді про книжкову культуру Придніпров’я.
Перший випуск [Дніпровський книжник: альманах / упоряд. В. Рибалка. Дніпро: Герда, 2024. Вип. 1. 128 с.] започаткував систематичне висвітлення книжкового руху Придніпров’я. Центральне місце займають розлогі спогади Володимира Мороза (рубрика «Про час і про себе»). Автор описує своє бібліофільське життя з 1960-х рр., дніпровські книжкові ринки, букіністичні крамниці та знайомства з видатними колекціонерами краю (Анатолієм Фоменком, Ньютоном Аптекарем, Миколою Лобком та ін.). У рубриці «Бібліотеки та бібліофіли» Сергій Гірік аналізує американську контркультуру 1960-х рр. через призму часописів бітників і Нью-Йоркської школи поетів (Two Cities, Big Table, Evergreen Review, Locus Solus); Микола Чабан розповідає про раритети власної бібліотеки, серед яких польська кулінарна книжка 1856 р. та рідкісний 4-томний словник Уманця і Спілки (Михайла Комарова); Денис Шаталов досліджує радянські воєнні мемуари, поєднуючи особистий досвід колекціонування зі спостереженнями про цензуру, самоцензуру й ідеологію.
Інші рубрики альманаху містять розвідку Віталія Василенка, Геннадія Первого й Анни Зайки про архів «Гуманітарного журналу», передрук матеріалу 1990 р. про Володимира Мороза К. Антоніва, а також замальовки про книжкові адреси Дніпропетровщини.
Другий випуск [Дніпровський книжник: альманах / упоряд. В. Рибалка. Дніпро: ВМК, 2026. Вип. 2. 152 с.] підтвердив сталість видання та суттєво розширив коло авторів і тематику. Видання відкриває нарис історика та музейника Єгора Врадія, присвячений книгам, що потрапили до його приватної бібліотеки під час служби в Збройних Силах України під час повномасштабного вторгнення РФ (рубрика «Про час і про себе»). У рубриці «Книги, бібліотеки, бібліофіли» міститься стаття Наталії Буланової про постать лікаря Олекси Коваленка з Кам’янського, для якого переклад «Слова о полку Ігоревім» став сенсом життя; Ольга Гончар (Хвостова) демонструє малодосліджену творчість криворізьких літераторок радянського періоду (1920-ті – 1990-ті рр.); матеріали Людмили Лучки висвітлюють невідомі сторінки з історії втрачених приватних бібліотек, які діяли на Катеринославщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.; Костянтин Мешко знайомить із дослідником козацтва XIX ст. Григорієм Надхіним та публікує його маловідому повість «Каленик» (1878 р.). Петро Чегорка розкриває історію еколого-краєзнавчих часописів «Свята справа» та багато іншого.
«Дніпровський книжник» – це не просто сухий збірник наукових праць, а живий часопис із власною атмосферою. Він повертає із забуття рідкісні видання, розкриває секрети залаштунків букіністичного світу та демонструє багатство книжкової спадщини Придніпров’я.
До речі, хотілося б підкреслити, що наша бібліотека є одним із небагатьох місць, де ви можете абсолютно безкоштовно ознайомитись як з випусками «Дніпровського книжника», так й іншими сучасними виданнями.

Тож запрошуємо вас до бібліотеки Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» ознайомитися з новинками і пізнавати історію разом!

P.s. Тішимося новинам від упорядників про те, що робота над черговим (третім за ліком) числом «Дніпровського книжника» вступає у фінальну стадію, а отже незабаром усі шанувальники друкованого слова, а особливо відвідувачі бібліотеки нашого Музею, зможуть віддатися власному бібліофільському guilty pleasure.

Зоряна Бондар

19/10/2026

Святкові заходи до Дня народження Музею

18 жовтня Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» провів низку заходів, приурочених до свого 14-го дня народження. Окрім вільного входу, протягом цього визначного дня на відвідувачів чекала програма ексклюзивних подій. Зранку гості свята мали нагоду побачити синагогу «Альтер Шил», більш відому як «Синагога на Коцюбинського». Авторську екскурсію до цього історичного та духовного простору, з якого починалося відродження єврейської громади міста, провів давній друг Музею, заступник секретаря рабинського суду, рабин Авраам Йосиф Іцхак Каршенбаум. Після захопливої розповіді про невідомі подробиці з історії заснування, відбудови та сьогодення синагоги «Альтер Шил», на гостей чекали прем’єри у стінах Музею.
З привітанням до присутніх звернулася директор Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» д-рка Ірини Радченко, яка відкрила комеморативну виставку світлин «Пам’ять. Пам’ятники. Люди». Першу екскурсію новою виставкою провів заступник директора Музею з наукової роботи д-р Єгор Врадій. Відвідувачі дізналися про те, яким чином єврейські активісти нашого міста намагалися зберегти та зберігали пам’ять про загиблих під час Голокосту від повоєнних років до наших днів. До слова, виставку можна буде відвідати до 15 листопада.
Під час святкових заходів лунали тривоги, але це не вплинуло на рішучість гостей Музею долучитися до всіх локацій та дочекатися розіграшу цінних призів, зокрема поштового маркованого аркуша «Голокост у Дніпрі. 85-ті роковини початку трагедії» – унікального продукту Музею та Укрпошти.
Щиро дякуємо кожному, хто розділив цей день з нами! Сподіваємось, що для кожного з гостей він став особливим днем, наповненим приємним спілкуванням, новими знаннями та приємними враженнями.

15/10/2026

Продовжуємо вивчати єврейську спадщину

Напередодні річниці від дня народження Лева (Лейба) Квітка партнерські організації БФ «Хесед Менахем» і Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» запропонували слухачам Відкритого лекторію заняття в рамках проєкту «Єврейська спадщина», присвячене життєвому шляху й творчості видатного єврейського поета. На віршах Квітка виросло декілька поколінь дітлахів. Через те, що авторство його віршів приписувалось перекладачам – А. Барто, С. Маршаку, С. Міхалкову – його читачі відчужувалися від справжнього творця улюблених віршів «Анна-Ванна, наш отряд хочет видеть поросят…», «Слыхали вы про кисоньку про милую мою…», про невдаху Лемеле й Клима Ворошилова…
Майбутній поет народився в українських землях – м. Голосків Подільської губернії. Доля не була прихильною до хлопчика: його батьки, а згодом і п’ятеро братів та сестер Лейба померли від сухот. Хлопцем опікувалася бабуся. Про відвідування школи не було й мови. Проте Лейб самотужки навчився читати й писати, а ще раніше – складати вірші мовою їдиш.
Революційні події Л. Квітко сприйняв позитивно – відповідно до становища людини, якій нема чого втрачати в соціальній повені. Разом із Давидом Гофштейном і Перецем Маркішем став одним із провідних майстрів «Київської групи» їдишемовних літераторів. Молоді творчі люди дихали майбутнім і без печалі прощалися зі всім, що їм тоді здавалося архаїчним.
Під час Другої світової війни Л. Квітко працював у Єврейському антифашистському комітеті. Ця організація зібрала колосальні кошти серед багатих євреїв США та Західної Європи на озброєння радянської армії. Утім, після перемоги Сталін безпідставно оголосив ЄАК реакційним сіоністським органом. 23 січня 1949 р. Л. Квітко був заарештований. Поета розстріляли 12 серпня 1952 р.
Осмислення начебто простеньких, відомих із раннього дитинства віршів, долі поета спровокувало доволі глибоке обговорення слухачами Лекторію сторінок єврейської історії за часів раннього СРСР, а також фатальної загибелі спочатку читачів книжок, написаних мовою їдиш, а потім і самих письменників.

14/10/2026

Голокост у Дніпропетровську у радянській книзі

Цього тижня Дніпро вшановує пам'ять жертв Голокосту – людей, які були вбиті німецькими нацистами 13-14 жовтня 1941 р. на теренах яру лісорозплідника Ботанічного саду (нині територія Студентського парку). Трагедія людей, убитих 85 років тому, мала продовження. Вже у перше десятиліття після вигнання німецьких окупантів з міста, тема тотального убивства євреїв нацистами зникла з публічного простору та була розчинена у ідеологічній формулі «трагедії мирних радянських громадян».
Утім, навіть у випадку жорстких цензурних обмежень радянської доби, існували винятки. Про один з них у царині літератури розповідає Єгор Врадій у відео, розміщеному на Youtube каналі Музею.
https://www.youtube.com/watch?v=U4E5VAcd0cM

13/10/2026

ЦЬОГО ДНЯ – 13–14 жовтня 1941 р. – 85 роковини
масових розстрілів у Дніпропетровську

85 років тому відбулася одна з найтрагічніших подій в історії нашого міста – розстріли єврейського населення Дніпропетровська (нині – м. Дніпро). 13–14 жовтня 1941 р. німецькі військовослужбовці спеціальної нацистської команди нацистської служби безпеки райхсфюрера СС (СД) позбавили життя 13 000 євреїв. Місцем розправи став яр на території лісорозплідника дніпропетровського Ботанічного саду. Розстріли були першою акцією масового убивства на теренах міста, проте не останньою. До кінця жовтня 1943 р. нацистським окупаційним режимом було убито понад 21 000 євреїв–жителів міста.
Як і в ті страшні роки Другої світової війни, наразі Дніпро перебуває під ракетними обстрілами з боку ворога, зазнаючи жертв серед мирного населення. Як і тоді, невільні свідки трагедії, що розгортається навколо, вірять, що на злочинців очікує справедливе покарання та вшановують пам’ять загиблих. За усталеною традицією Музей взяв участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голокосту у м. Дніпро, яка відбулася 13 жовтня у пам’ятного знаку на території Студентського парку. На траурний мітинг зібралися представники єврейської громади, учні та викладачі Дніпровського ліцею № 144 імені Леві Іцхака Шнеєрсона, небайдужі містяни. До учасників траурної церемонії звернувся головний рабин м. Дніпро та Дніпровського регіону Шмуель Камінецький. Згадував про трагедію директор Єврейської громади м. Дніпро Зеліг Брез. Директорка Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» д-рка Ірина Радченко у своєї промові підкреслила важливість збереження пам’яті про ті страшні події. З емоційними промовами звернулися активіст відродження єврейської громади міста Олег Ростовцев і директорка Дніпровського ліцею № 144 імені Леві Іцхака Шнеєрсона Олена Краснова. Наприкінці заходу, модератором якого виступав заступник директора Музею з наукової роботи д-р Єгор Врадій, головний рабин синагоги «Леві-Іцхак» Ісроель Гуревич прочитав поминальну молитву в пам’ять загиблих.
Пам’ять про жертв минулого та теперішнього єднає нас у прагненні до справедливості, а світло цієї пам’яті назавжди залишиться сильнішим за будь-яку темряву.
До речі, вже цієї неділі 18 жовтня о 12:30 у Музеї відбудеться відкриття виставки «Пам’ять. Пам’ятники. Люди», присвяченої комеморації Голокосту в нашому місті. Вхід на відкриття виставки – вільний.

12/10/2026

Дорогі друзі!
З нагоди Дня народження Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» запрошує на святкові заходи. Вже цієї неділі 18 жовтня на вас чекають:
– 11:00 – авторська екскурсія Синагогою «Альтер Шил». Це історична синагога («Мала синагога», «Синагога на Коцюбинського»), з якої починалося відродження єврейського життя в м. Дніпро. Цей особливий духовний простір не лише зберігає пам’ять про минулі покоління, а й об’єднує єврейську громаду сьогодні. Під час відвідування слухачів чекає захоплива розповідь про історію будівлі протягом буремних років від Іцхака Каршенбаума, заступника секретаря рабинського суду, керівника програми «Хупа» при єврейській громаді м. Дніпро*;
– 12:30 – відкриття комеморативної виставки «Пам’ять. Пам’ятники. Люди» («Простір тимчасових виставок», 3-тя зала Музею);
– 13:00 – презентація поштового маркованого аркуша «Голокост у Дніпрі. 85-ті роковини початку трагедії». Прем’єра ексклюзивного продукту Музею та Укрпошти;
– 13:15 – розіграш цінних призів;
– 14:00 – оглядова екскурсія Музеєм для всіх бажаючих.

Протягом усього дня вхід у Музей та на святкові заходи – вільний.
Щиро раді бачити всіх у цей особливий день!

Телефони для довідок: +38 050 452 21 63 (з 10:00 до 18:00).

* За умов обов’язкової попередньої реєстрації. Кількість учасників обмежена https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe8i3xsnBb_JcfH0txaAaFVSE22LQsTeDWVOb_WOfjMzgZ2vQ/viewform

Учасник заходу засвідчує обізнаність щодо ведення воєнних дій і можливих ракетних обстрілів на території України. Відповідальність щодо дотримання правил поводження під час сигналу повітряної тривоги та направлення до укриття несе учасник цього заходу особисто.

08/10/2026

ЦЬОГО ДНЯ. 85 років з початку функціонування табору Майданек

Нацистський концентраційний табір «Люблін» (пізніше відомою стала загальновживана назва «Майданек», або за назвою передмістя Любліна – «Майданек-Татарський») поблизу польського міста Люблін було створено в жовтні 1941 р. за наказом райхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Його першими в’язнями стали тисячі радянських військовополонених. Попередньо він мав вміщувати «25–50 тис. в’язнів для використання в майстернях і на будівельних майданчиках СС та поліції». За втілення цього плану створення майбутньої локації для ув’язнення десятків тисяч людей з різних країн Європи відповідав командир СС та поліції у дистрикті «Люблін» Оділо Глобочник.
Плани нацистського керівництва щодо площі табору постійно змінювалися – зокрема, взимку 1942 р. розпочалось чергове розширення: планувалось розмістити до 250 тис. в’язнів (реалізовано частково). На той момент він мав слугувати місцем утримання саме радянських військовополонених. Але з прийняттям нацистської доктрини «Остаточного вирішення єврейського питання» табір отримав додатковий функціонал – як місце масового знищення євреїв із використанням смертоносного газу Циклон Б: 5 газових камер у спеціально побудованому бараку № 41 розпочали свою роботу в жовтні 1942 р.
Тоді ж почалася ліквідація табору знищення у Белжеці: близько 25 тис. євреїв, яких збиралися спрямувати туди, натомість відправили до Майданека. Впродовж півроку всі вони загинули. Навесні 1943 р. до Майданека прибула велика група в’язнів з одного із найбільших гетто Європи – Варшавського; всі вони незалежно від віку та статі, були залучені до примусових робіт.
Крематорії на території табору фактично розпочали свою роботу восени 1943 р. На початку існування табору тіла в’язнів ховали в братських могилах. Але за офіційними документами, починаючи з червня 1942 р. тіла вже спалювали у крематорію № 1 (споруда не збереглась до наших днів) або на вогнищах, споруджених із шасі старих вантажівок.
На початку листопада 1943 р. Майданек став місцем проведення нацистської операції «Свято врожаю» (Aktion Erntefest); остання розгорнулась у дистрикті «Люблін». За два дні жорстокої акції (схожої за форматом проведення та підготовки на масове винищення у Бабиному Яру м. Київ та багатьох міст і містечок України), було знищено від 40 до 43 тис. євреїв (з них понад 18 тис. в’язнів табору Майданек), що вважається найбільшим масовим винищенням єврейського населення часів Другої світової війни.
24 липня 1944 р. місто Люблін було захоплено, а табір Майданек звільнено від нацистів радянською армією, що стало першою операцією зі звільнення в’язнів нацистських таборів. За деякими оцінками дослідників, крізь Майданек пройшло близько 240 000 – 250 000 в’язнів (євреїв, поляків, радянських військовополонених, французів, німців, австрійців та ін.); з них загинуло орієнтовно від 80 до 120 тис. осіб (включно із жертвами у додаткових таборах, підпорядкованих нацистській адміністрації Майданека). З цієї кількості близько 60 тис. становили євреї.
Серед в’язнів табору був і «Парох Майданека», греко-католицький священник, праведник України, який врятував сотні євреїв від нацистів, отець Омелян Ковч . Сам отець Омелян загинув у таборі в 1944 р. У 2001 р. під час візиту до України Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його блаженним священномучеником.
На відміну від таборів Собібор та Треблінка, в Майданеку нацисти знищили лише найбільш викривальні докази своїх злочинів. Тож на момент звільнення значна частина локації залишалася неушкодженою, що дозволило невдовзі вести підготовку до трибуналу над злочинцями. Окрім того, скориставшись становищем «відкривача», радянське керівництво організувало перші комеморативні акції в характерному ідеологічному дусі: протиставлення нацистських звірств «героїчній єдності радянських народів». Так, до табору були запрошені воєнні кореспонденти для висвітлення трагедії на шпальтах не лише радянської, але й зарубіжної преси, іноземні дипломати; німецьких військовополонених примусово водили на екскурсії табором для демонстрації жорстоких дій нацистського уряду, якому вони підпорядковувалися. Обов’язкове відвідування було організовано і для солдат Червоної армії, які перебували поблизу Любліна.
Фактична меморіалізація трагедії Майданека розпочалася ще під час винищення – в 1943 р. побудовою монумента (поряд із меморіалами, присвяченими повстанню у Варшавському гетто, а також із пам’ятником у Нью-Йорку. Це були одні з перших спроб увічнення пам’яті про нацистський геноцид). Особливість першого пам’ятнику в Майданеку – його монтаж саме зусиллями в’язнів: один із них, польський митець (католик за віросповіданням) переконав нацистську адміністрацію дозволити «звеличення» певної частини табору за допомогою скульптур (3-х орлів). Саме такий вигляд мав перший меморіал жертвам табору за проєктом польського митця, в’язня табору Майданек та учасника Варшавського повстання Альбіна Боницького (1908–1995). Меморіал був зруйнований після війни та реконструйований зі значними змінами в 1962 р., ставши частиною майбутнього музею, заснованого у листопаді 1944 р. з початковою метою «збереження території та систематизації доказів»; перша постійна експозиція відкрилася в 1945 р. Сьогодні музей є одним із ключових місць для вивчення історії злочинів націонал-соціалістичного режиму та місцем вшанування пам’яті десятків тисяч загиблих осіб з різних кутків Європи.
д-р Ірина Радченко

05/10/2026

4–5 жовтня – Всесвітній день вчителя

60 років тому 5 жовтня 1966 р. ЮНЕСКО та Міжнародна організація праці ухвалили Рекомендацію про статус учителів. В документі йшлося про повагу до професії, права вчителя, професійну підготовку, умови праці, оплату, розвиток. Уперше Всесвітній день вчителя відзначався 5 жовтня 1994 р. До цього святкування приєдналося 100 країн по всьому світу. Всесвітній день вчителя зарахований до системи міжнародних днів.
Понад чотири роки Війни за Незалежність України, що цинічно і зухвало веде РФ проти України, українські освітяни доводять на власному прикладі, що вони справжні Герої. Вони дають знання та мотивують учнів, водять у сховище, заспокоюють під час тривог, листуються з учнями, які наразі перебувають на фронті.
Переможниця щорічної премії для педагогів Global Teacher Prize Ukraine 2026 Світлана Меркулова сказала, що українські вчителі творять зараз історію. Інвестиція в українського вчителя, підтримка його стійкості і ресурсу це інвестиція в національну безпеку нашої країни.
Шановні вчителі! Творчих успіхів, сил, натхнення! Ваша праця є неоціненним внеском у формування майбутнього України!
Зі святом!

02/10/2026

✨ Шміні Ацерет та Сімхат Тора: радість, яка триває вічно! ✨

Ці два надзвичайно важливі свята в юдейському календарі завершують період осінніх урочистостей після Суккоту. Вони символізують глибоку духовну радість, єднання народу та відданість віковим традиціям.

🌍 Одне чи два свята?
• В Ізраїлі обидва свята відзначають в один і той самий день (22 числа місяця Тішрей).
• У діаспорі святкування триває два дні: перший день присвячений суто Шміні Ацерет, а другий — Сімхат Тора.

🌧 Шміні Ацерет: час для особливого прохання
Назва означає «восьмий день зборів». Віряни цього дня моляться про початок сезону дощів, адже дощ вважається символом Б-жого благословення на майбутній рік («Машів га-руах у-морід га-ґешем»). Також у синагогах читають поминальну молитву — Ізкор.
«У Суккот Б-г приймає народи світу, а на Шміні Ацерет Він залишається наодинці зі Своїм народом», — говорять хасидські мудреці.

📜 Сімхат Тора: Радість та танці з Торою
Це одне з найяскравіших свят, яке знаменує завершення річного циклу читання Тори та негайний початок нового циклу. У синагозі читають останній розділ п'ятої книги Мойсея і відразу ж починають першу главу книги Буття. Мудрість Тори є безперервним процесом, вона завжди залишається новою та бажаною!

🕺 Головна подія свята — діставання сувоїв Тори з ковчега та Акафот (урочисті ходи). Віряни сім разів обходять навколо центрального піднесення в синагозі, що супроводжується веселощами, піснями та танцями.
Шостий Любавицький Ребе, Йосеф Іцхак Шнеєрсон, залишив заповіт щодо цих днів: «Не можна втрачати ні хвилини у Шміні Ацерет та Сімхат Тора. У кожну мить є можливість відрами черпати матеріальні та духовні блага. І все це — завдяки щирим святковим танцям!»
________________________________________
🙌 Вітаємо всіх зі святами Шміні Ацерет та Сімхат Тора!
Нехай дощі благословення проллються на ваш дім, а мудрість Тори завжди освітлює ваш шлях. Бажаємо достатку та радості! Нехай кожен день нового циклу приносить тільки добрі новини! Хаг Самеах! 🕯✨

📖 Ще статтi про традиції та зміст юдейських свят читайте на нашому сайті за посиланням у першому коментарі! 👇

💬 Друзі, чи ваша родина святкує Сімхат Тора цього року? Діліться своїми святковими світлинами та історіями у коментарях!

#ШмініАцерет #СімхатТора #ЄврейськіСвята #ХагСамеах #Тора #Традиції #ЄврейськаГромадаДніпра #Музей

02/10/2026

«Експонат місяця»: цегла та форма з фабрики Іони Майданського

На першому поверсі Музею, в експозиції «Місто», розташована колекція цегли виробництва заводів Катеринославської губернії другої половини XIX – початку XX ст. з клеймами власників. Тут представлені не тільки єврейські цегельні – популярну продукцію у себе в маєтках виробляли й такі відомі наші краяни як О. Поль, Д. Пчолкін, М. Урусов, В. Хрінников. Єврейські підприємці маєтків не мали; та й взагалі закон 1804 р. «Про облаштування євреїв» позбавив їх права жити в сільській місцевості – тож цегельні вони засновували на околицях Катеринослава.
Представлений експонат вироблений з будівельної глини червоно-коричневого кольору; на лицьовому боці витіснена монограма імені власника цегельного заводу – катеринославського підприємця Іони Михайловича (Міхелевича) Майданського – «МиИ», «И.М.», «ІММ». Він разом із Л. Ігнатьєвим (монограма «МиИ») володів заводом у Рибаківській (нині Рибальській) балці й одноосібно – заводом в Аптекарській балці. В експозиції представлена й форма для виготовлення цегли з підприємства Майданського – спеціальний дерев’яний ящик, куди закладався глиняний розчин. На дні форми на спеціальній металевій пластині вибито дзеркальне відображення літер. Коли глина притискалась до форми, на ній залишався фірмовий рельєф – монограма власника. Далі цегла до двох тижнів сушилася на сонці, після чого проходила випалювання в печі при температурі до 1000 градусів за Цельсієм. Охолоджена цегла вже була готова до використання.
Відомий катеринославський інженер, архітектор, будівельний підрядник Іона Майданський народився 165 років тому – 10 жовтня 1861 р. у м. Заслав Волинської губернії (нині м. Ізяслав Хмельницької обл.) в єврейській родині. Його батько Михайло (Міхаель) був купцем, у 1875 р. разом із сім’єю переїхав до м. Катеринослав. Тут він продовжив комерційну діяльність; а також став шанованим членом єврейської общини: обирався габаєм (старостою) Хоральної синагоги, а тому ніс важкий тягар громадських справ – адміністративних, господарських, грошових. М. Майданський обирався гласним (депутатом) Катеринославської міської думи, був знаним меценатом краю.
Син Міхаеля Іона після закінчення реального училища (1879 р.) в Катеринославі додатково пройшов річний курс підготовки до вступу у вищий навчальний заклад у Кременчуцькому реальному училищі, вивчав точні та природничі науки – вищу математику, фізику, хімію, креслення тощо. Далі юнак вступив у столичний виш – Санкт-Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення і в 1886 р. успішно закінчив навчання: «1-й розряд» в ті часи давав випускнику суттєві переваги на початку кар’єри. Головна ж перевага полягала в енергії, діловій «чуйці», що дозволяли не марнувати життєві шанси. До того ж Іона опинився, як-то кажуть, у правильному місті в правильний час. Адже Катеринослав перебував в інтенсивній фазі розвитку – демографічного, індустріального, транспортного. Що може бути краще для молодої, амбітної, добре освіченої підприємливої людини?
У 1865 р. населення Катеринослава становило 23 тис. жителів, а станом на 1897 р. – понад 112 тис. На хвилі демографічного сплеску прийшов час будівельного буму. Попит на цеглу задовольняли десятки заводів. Майданський не втратив можливість скористатися цим для власного збагачення. Адже виробництво будівельних матеріалів – одна з галузей, що дають максимальний прибуток без великих капіталовкладень. Він відкрив цегельний завод в Аптекарській балці, де стали виробляти фірмову катеринославську цеглу, що вирізнялась високою щільністю й особливим червоним відтінком, а також характерними борознами та нерівностями. З неї збудовано десятки знакових споруд міста, зокрема, будівлі Поштово-телеграфної контори, Комерційного банку, Обласного краєзнавчого музею ім. Поля. Майданський виконував роль інженера-підрядника, тобто керував процесом і був відповідальним за реалізацію проєкту.
Іона був винахідливим підприємцем: задля конкурентних переваг був готовий ввести в оману покупців, охочих до чужоземного товару. Частину цегли він оздоблював екзотичними надписами «London» «Paris» «Berlin» (так само, до речі, чинили тогочасні спритні виробники черепиці та інших товарів широкого попиту; подібні зразки також представлені в експозиції Музею). Звісно, весь цей «європейський» крам вироблявся на місцевих підприємствах.
Бурхливий розвиток індустрії також спричинив значний попит на дороге житло. Виникло нове для Катеринослава явище – будівництво кількаповерхових прибуткових будинків підвищеної комфортності, що зводились здебільшого в центрі міста й призначались для здачі в оренду під житлові квартири та установи. Саме в цій сфері Майданський побачив нішу для збагачення – його прибуткові будинки були розташовані у престижній нагірній частині міста – на Потьомкінській вулиці (нині – вул. Сергія Єфремова), Новодворянській (нині – вул. Володимира Вернадського), Полтавській (нині – вул. Олеся Гончара), Басейній (нині – вул. Писаржевського). Іона Майданський із сім’єю мешкав у центрі міста, в єврейському кварталі – на вулиці Харківській.
Після революції І. Майданський втратив власні підприємства, проте не покинув країну, залишившись у рідному місті. Працював інженером у проєктних організаціях, у системі комунального господарства. Останні згадки про нього датуються в архівних документах початком 1941 р. Син Михайло Йонович Майданський успадкував інтереси й здібності батька, став архітектором, працював у Дніпропетровську в 1920–1930-ті рр.
Олена Іщенко

Музей «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні»

21/10/2026

19/10/2026

15/10/2026

14/10/2026

13/10/2026

12/10/2026

08/10/2026

05/10/2026

02/10/2026

02/10/2026

Address

Opening Hours

Telephone

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category

Listing takedown request