07/05/2026
Історія Тростянця в роки Другої світової війни - це не просто хронологія подій. Це глибока й болюча історія про людську гідність, втрати, спротив і незламність. Історія про місто та людей, які опинилися між двома тоталітарними режимами, пережили окупацію, руйнування й величезну людську трагедію, але змогли вистояти.
У 1930-х роках Тростянець поступово розвивався як промислове містечко. Працювали спиртовий і цукровий заводи, деревообробний комбінат, активно жила залізнична станція, розширювалася інфраструктура. Але за зовнішнім розвитком приховувалася інша реальність - атмосфера страху й репресій.
Голодомор 1932–1933 років забрав сотні життів. Колективізація, розкуркулення, переслідування «неблагонадійних», арешти та розстріли стали частиною щоденного життя. Люди вчилися мовчати, виживати й берегти рідних у часи, коли навіть слово могло стати вироком.
22 червня 1941 року війна увірвалася в життя Тростянеччини. Із перших днів тисячі чоловіків були мобілізовані до лав Червоної армії. Їх проводжали з надією на швидке повернення, але для багатьох ця дорога стала останньою.
Невдовзі фронт стрімко наблизився до Сумщини. Люди залишали домівки, евакуйовували підприємства, ховали найцінніше майно й намагалися врятувати дітей від невідомості, що насувалася.
15 жовтня 1941 року Тростянець був окупований військами Вермахту. У місті запровадили жорсткий окупаційний режим. Будівлі шкіл, установ і підприємств використовувалися для потреб німецької армії. Запрацювали комендатури, в’язниці, склади.
Окупаційна влада примушувала людей працювати на користь Третього рейху. Відбувалися реквізиції продовольства, худоби, майна. Молодь насильно вивозили на роботи до Німеччини. Загалом із Тростянеччини було депортовано 1876 людей, багато з яких так і не повернулися додому.
Особливо страшними були каральні акції проти мирного населення. Людей підозрювали у зв’язках із партизанами, за найменший спротив карали арештами й розстрілами. Страх став частиною повсякденного життя.
Попри терор, на Сумщині активно діяв партизанський рух. У навколишніх лісах формувалися загони, які здійснювали диверсії, псували залізничні колії, передавали розвіддані, нападали на ворожі склади та комунікації.
Важливу роль у підпільній боротьбі відігравали місцеві жителі. Вони переховували поранених, передавали інформацію, допомагали продовольством. Серед учасників руху опору було близько 240 жінок, які нарівні з чоловіками ризикували власним життям.
21 лютого 1943 року Тростянець уперше був звільнений радянськими військами. Проте вже 4 березня нацистські війська знову захопили місто.
Особливо запеклими стали бої в серпні 1943 року. Протягом одинадцяти днів Тростянець перебував у центрі жорстокого протистояння. Місто палало у вуличних боях, а лінія фронту проходила через річку Боромлю, фактично розділивши його навпіл.
12 серпня 1943 року Тростянець було остаточно визволено. Але перемога далася надзвичайно дорогою ціною.
Після війни місто й села району лежали в руїнах.
Було повністю знищено 137 будинків, близько 1300 - пошкоджено або спалено. Із 24 промислових об’єктів 11 перестали функціонувати. Було зруйновано або пошкоджено школи, господарства, адміністративні споруди.
Практично спалені були дотла зникли села Братське й Овадівка. В Олексиному згоріло 60 дворів.
Та найстрашнішою була ціна в людських долях.
Із війни не повернувся 7891 житель Тростянеччини:
• 2678 загинули в боях
• 582 померли від ран
• 97 загинули в полоні
• 3769 пропали безвісти
• 161 партизан і підпільник загинули в тилу
• 515 мирних жителів були вбиті окупантами
Понад 11 тисяч мешканців району були мобілізовані до війська. За кожною цифрою - окрема людська доля, родина, яка чекала й не дочекалася.
Навіть після завершення окупації випробування для людей не закінчилися. Разом із поверненням радянської влади прийшли нові підозри, перевірки й репресії. Ті, хто перебував на окупованій території, нерідко ставали об’єктом слідства або переслідувань.
Виснажені війною люди мусили не лише відбудовувати зруйноване місто, а й знову жити в атмосфері страху.
Сьогодні історія Другої світової війни на Тростянеччині сприймається особливо гостро. Після подій 2022 року багато сторінок минулого зазвучали по-новому: окупація, спротив, руйнування, людська стійкість.
Тростянець уже переживав часи, коли ворог приходив на нашу землю, намагався забрати свободу, зламати людей і стерти пам’ять. Але місто вистояло.
І саме тому пам’ять про ті події є не лише спогадом про минуле, а й важливою частиною нашої сили сьогодні.
Бо пам’ять — це не лише про минуле.
Це про відповідальність перед майбутнім.
